Як еволюція виборців вплинула на складність політичних промов

Трохи цікавої історії – але чимдалі більш актуальної.

Ще 2014-го, за часів президентства Обами, американські дослідники оцінили за допомогою тесту Флеша-Кінкейда динаміку складності понад 600 президентських промов з часів Джорджа Вашингтона (1789, 100% голосів) і дотепер. Це Америка – там ці промови зберігаються, аналізуються і ретельно вивчаються всі понад дві сотні років.

Як виявилось, чим більше розширювалось коло виборців (незаможні, жінки, кольорові) і чим більше зростала грамотність і освіченість виборців, тим простішими і навіть беззмістовнішими (набір гасел «ні про що», нам це добре знайоме) ставали промови переможців президентських виборів. Це, може, когось обурить, але різко донизу крива складності обвалилась 1920-го. Так, саме тоді, коли в США надали право голосу жінкам. І ще раз обвал відбувся 1965 (реалізація до того номінального права голосу кольоровх виборців).

Ми можемо нарікати на абсурдність, щоденну суперечливість і беззмістовність заяв Трампа, можемо скаржитись на якість заяв Зеленського. Можемо обурюватись «кампаніями хайпу і піару, інформаційного туману» замість змагання політичних програм і принципів. Але по суті це давній глобальний тренд, проти якого нам просто нема чого виставити.
Це можна обзивати сексизмом, расизмом, ейджизмом, чим завгодно. Але мусимо визнати історичний факт: політика була достатньо розумною, а політики відповідальними та орієнтованими на скільки-небудь довгострокову перспективу, коли доступ до права голосу був обмежений білими освіченими чоловіками зрілого віку з достатнім рівнем статків.

Проти статистики не попреш.

А далі просто відбулась розсинхронізація. З часом склад і якість виборців змінювались, а демократичні інструменти змінити і привести у відповідність до інакшого соціального базису ніхто не подумав. Демократія, по суті, так і лишилась такою, ніби її забезпечують виключно ті самі заможні освічені чоловіки, які реалізують своє право і обов'язок на захист свого майна і держави.

Але еволюція, якщо вже відбувається, то мусить однаково зачіпати всі складники явища. Законодавці і виборці початку 20 ст. про це не подумали і не подбали – і результат виборів та характер політики (і властивості політиків) почали невпинно мінятись в бік деградації.

Українці 1991-го отримали права виборців одразу і безумовно, просто так – а не в результаті тривалої (і часами кривавої) борні і розвитку правової системи та політичної культури. Тобто, фактично, ми з розгону впали одразу он в ту зелену зону «примітивної політики і політиків-популістів після 1965». В нас не було навіть найкоротшого «червоного» періоду вимогливого вибору і елітарної політики довгих часових лагів.

Те, що зараз цілий демократичний світ перебуває абсолютно в однакових умовах «зеленого провалля», якось не надто втішає. І я не знаю, чи світу (і нам) вдасться колись підтягнути свої демократії знов в червону «усвідомлену і відповідальну зону». Чи демократію буде кардинально переформатовано, вона знов (вкотре за тисячоліття від моменту появи) змінить свою суть.