Комісія журналістської етики чи Комісія з цензури? Суд ухвалив рішення, яке ставить це питання ребром

Народний депутат мого округу Олександр Горобець («Слуга народу») взаємодіє з дерибанниками Біличанського лісу. Того самого лісу, який став лінією оборони Києва три роки тому.

Я веду блог на сайті «Українська правда» понад 15 років. Мені його відкрили, коли я стала депутаткою Коцюбинської селищної ради. Я обіцяла виборцям захищати ліс. Тоді я працювала на каналі «СТБ» на посаді керівника інформаційно-аналітичного відділу програми «Вікна-Новини» і жодних журналістських матеріалів не виготовляла.

Горобець у 2022 році звернувся до Комісії журналістської етики і звинуватив мене, виборця свого округу, у порушенні журналістських стандартів. Йому не сподобався блог із назвою «Нардеп-мародер Горобець вирішив судитися з Офісом президента?».

Комісія після його звернення, коли країна жила без світла через обстріли, вирішила терміново засідати. Мене Комісія не інформувала про звернення нардепа і про засідання. Тобто таке заочне судилище в інтересах нардепа – це було завдання № 1 для Комісії журналістської етики у часи блекаутів? Яка мета такої діяльності Комісії? 

Я детально після рішення Комісії, про яке я дізналася з допису ексмера Ірпеня Володимира Карплюка, пояснювала Комісії журналістської етики, що я писала блог не як журналіст. 

Для того, щоб у суді довести, що порушені твої журналістські права і тебе як журналіста захищає Кримінальний кодекс (ст. 171), треба до суду подати штатний розклад медіа, дати редакційне завдання і т. д. Інакше журналіст, навіть якщо у нього і є журналістська освіта, – просто громадянин. У Комісії журналістської етики цього не можуть не знати чи не розуміти. 

І тут ще на додачу до всіх документів треба доводити, що у той час, як журналісту перешкоджали, на ньому було посвідчення і журналіст сказав тому, хто перешкоджав, що він – журналіст.

Тобто головне, що має з’ясувати суд і комісія журналістської етики: чи наймала громадянина редакція медіа для виконання тих чи інших редакційних завдань. Тобто чи наділила вона його правами журналіста, щоб у нього виникали обов’язки журналіста дотримуватися стандартів.

Мене для захисту Біличанського лісу ніхто не наймав. Це мій активізм, без гонорарів і грантів. Я його захищаю 17 років.

Комісія журналістської етики винесла мені, громадській активістці і виборцю «дружнє попередження», з яким Горобець пішов до суду. Висновок Комісії у справі Горобець використовував як один з ключових доказів. 

До судової справи висновок Комісії додали як доказ при тому, що сама Комісія позиціонує себе як орган, який має вирішувати спори у досудовому порядку. Комісія журналістської етики не доєдналася до судової справи, де у матеріалах справи був їхній висновок.

На тлі рішення суду, де чорним по білому написано, що Горобець програв, те, що написала Комісія журналістської етики у своєму висновку ще більше виглядає, як прояв цензури. Чому? Бо Комісія рекомендувала вжити заходів щодо обмеження доступу до мого допису. 

Такий висновок Комісії журналістської етики став інструментом для спроби зруйнувати мою репутацію. Ось, що писали у медіа, які підконтрольні ексмеру Ірпеня Володимиру Карплюку.

Списку поіменного голосування за таке рішення на користь Горобця від Комісії журналістської етики я не отримала. 

Як можна вимагати прозорості у роботі державних інституцій та органів місцевої влади, чим займаються і журналісти, і при цьому не дотримуватися принципів прозорості? 

Тому у своєму зверненні до Комісії журналістської етики я вимагаю не лише спростування викладеної ними два роки тому інформації. 

Суспільство має знати, чи після такого випадку, Комісія журналістської етики змінила підходи. Чи запроваджена вже процедура поіменного голосування членів комісії і чи є стенограми засідань? Ми ж хочемо прозорості у роботі Верховної Ради? Суспільство має знати, хто і що обговорює, тим більше, коли тих, про кого говорять не запрошують на засідання. 

Після такого рішення комісії щодо мене, суспільство дізналося, що член Комісії з питань журналістської етики Олексій Мацука займався цензуруванням матеріалів в угоду центральній владі. То у мене питання: а як я маю знати, чи голосував Мацука «за» і чи не він лобіював розгляд цього питання на Комісії? Протокол і стенограми мають давати відповіді на питання суспільства. А Комісія, яка вирішила, що є хранителем стандартів, сама стандартів не дотримується.

Як інституція, яка мала стати оплотом для захисту журналістських стандартів та свободи слова перетворилася у руках народного депутата, представника влади інструментом тиску на громадський сектор та джерелом цензури?

Як у таких умовах має розвиватися громадський активізм, якщо проти твого права контролювати діяльність нардепа свого округу використовують Комісію журналістської етики? Чи багато громадян захоче протистояти місцевій та центральній владі і говорити те, що думає?

Я виграла суд. І тепер я вимагаю у Комісії журналістської етики переглянути висновок, який був на користь Горобця і проти свободи слова. 

Якщо ж члени Комісії журналістської етики вирішать залишити його в силі, я вимагаю на всіх ресурсах (сайті, соцмережах Комісії) додати інформацію про те, що я виграла судовий позов і рішення суду вступило у силу. І при цьому всюди має бути доданий ось такий мій коментар: 

«Мене дивує, що перед тим, як подати до суду народний депутат звернувся до Комісії журналістської етики і там провели засідання втемну – мене не інформували. Так мало того, що мене там визнали порушницею, так ще й рекомендували «Українській правді» обмежити доступ до мого блогу про Горобця. Це у рішенні Комісія написала чорним по білому. Коментар з цього приводу Комісія, як і ЗМІ, які поширили інформацію про рішення Комісії, у мене не брали. Ті, хто говорять про стандарти, мають розуміти, що питати другу сторону – от це і є стандарт. А вимагати у редакції блокувати доступ до мого блогу – це і є цензура. Рішення Комісії журналістської етики ексмер Ірпеня Володимир Карплюк використав потім для брудної інформаційної кампанії проти мене. Тому рішення суду – це лакмус не лише для політичної системи. Переконана, є над чим подумати й журналістській спільноті».

Те ж саме слід зробити і у «Практикумі», який створила Комісія журналістської етики за кошти донорів. Інформація ж має бути повною і достовірною?

Уривок з «Практикуму», який створила Комісія журналістської етики

Якщо цей практикум, який створили за кошти донорів, є лише в електронному вигляді – має бути змінена верстка і перезалита всюди електронна версія. Відповідна інформація має бути додана. Стандарти є, щоб їх виконували.

Якщо «Практикум» надрукували – комісія має виготовити наклейки з інформацією про рішення суду і моєю цитатою і вклеїти їх у «Практикум».

Я прошу Комісію журналістської етики з’ясувати, хто поширив їхню інформацію про висновок щодо мене і подбати, щоб там з’явилася примітка про рішення суду і мій коментар, як коментар другої сторони. Це ж стандарти? От кому як не Комісії журналістської етики про них подбати?

Ось на які питання має відповісти Комісія журналістської етики. Відповісти не мені, а спершу собі, а потім суспільству:

• чи ввели вже поіменне голосування у протоколі для висновків Комісії журналістської етики, а якщо ні, то чому?
• чи є вже стенограми обговорень, а якщо ні, то чому?
• як і в який спосіб інформують тих, щодо кого Комісія планує обговорення і винесення рішення і яка наразі діє політика залучення таких журналістів до обговорення?
• якщо нікого не інформують, то як про рішення Комісії має дізнатися той, щодо кого це рішення прийняте?
• якщо хтось використав висновок Комісія журналістської етики у судовій справі, які дії вживає Комісія? чому не доєднується третьою стороною і не пояснює свою роль досудового регулятора?
• які політики Комісія вжила для того, щоб політики не використовували їхні висновки, які, як ми переконалися, можуть бути хибними, для спроб зруйнувати репутацію тих, хто веде боротьбу проти корупції і висвітлює події в регіоні для громади?
• що Комісія журналістської етики робить тоді, коли є рішення суду і воно нівелює висновок Комісії?
• чи і далі Комісія рекомендує без рішення суду редакціям обмежувати доступ до текстів і чи не вважає себе інструментом, який на вимогу політиків добивається цензурування інформаційного поля?

І якщо хтось хоче Pro Bono 17 років позахищати ліс без гонорарів, як громадянин України, я буду дуже вдячна кожному і кожній і обіцяю не перешкоджати його свободі вираження та думкам…

А взагалі проблема у журналістській спільноті критична. Не можна оголосити себе мірилом сектору й вести таку діяльність, яка б’є по ключовій цінності – свободі слова.

Ця цінність має бути захищена нами всіма. Особливо, коли у державі криза інституцій.