У світі не готові до сценарію раптового розпаду Росії

Після симуляційної демоверсії перевороту у путінській Росії, здійсненої «кухарем Путіна» та його головорізами з ПВК Вагнера, ми дізналися чимало цікавого. І про те, що диктатор, над іміджем якого працювала ціла армія політтехнологів десятки літ, по суті, диктатор лише у межах Садового кільця, і про те, що російська армія – вже друга у Росії, і про те, що у Московії все можна купити, – бодай за 4 млрд доларів.

Але найцікавіше, як на мене, відкриття, – реакція Заходу. Тобто тих, хто для Путіна і російського народца – призвідник української авантюри, а для нас – надійний союзник у боротьбі з, м'яко кажучи, не зовсім здоровими сусідами.

Тут теж цілий пласт одкровень і зізнань. Почну з того, що уряд Британії зізнався у тому, що не готовий до сценарію раптового розпаду ерефії. «Ми думали, що все це буде відбуватися поступово. Про несподіваний «марш на Москву» не йшлося», – заявив, зокрема, колишній військовий аташе Британії у Москві Джон Форман.

Звісно, прикро, що навіть дуже обачних британців нічого не навчили уроки історії. Прикро й те, що креативні мислителі та стратеги Заходу, здатні, здавалося б, прорахувати найфантастичніші сценарії розвитку людської цивілізації, не звертали увагу на дрібниці схожого штибу. Утім, чомусь те, що загал вважає непорушними константами, зазвичай, підкидає свиню у найневідповідніший для цього момент. Так було не тільки з СРСР, правонаступницею якого і «хоронителькою» совкових «цінностей» подає себе Росія. Так було, фактично з усіма імперіями, – от тільки тяглість їхнього розпаду корелювалося із загальною, так би мовити, швидкістю тодішнього часу.

Це дипломатично пояснюють небажанням демонструвати підтримку будь-кого з учасників «конфлікту», але чомусь мені видається, що каталізувати процес з непередбачуваними наслідками у Пентагоні чи ЦРУ були просто не готовими.

Я вже не кажу про «обережність» європейських очільників, реакція яких на пригожинський «переворот» була звично яловою. Гадаю, що якби цими днями путінський режим упав, і в Росії стартував би некерований процес «параду суверенітетів» та громадянської війни, то для стратегів з Берліна, Парижа чи Рима він став би чимось на кшталт «найбільшої геополітичної катастрофи століття». Тим, чим був розпад СРСР для Путіна, за його ж зізнанням…

Але чого вимагати від «головнокомандувачів», офіцери яких з вибухом повномасштабної війни в Україні масово понесли своїм командирам рапорти про звільнення? Як це було у бундесвері. Атож, – вони ж і не припускали, що професія військовика передбачає участь у бойових діях, хай навіть ілюзорну. Даруйте, – а хто дав право таким людям оцінювати темпи контрнаступу ЗСУ? А таких оцінок останнім часом все більшає…

Переконаний, що і в самій Росії давно усвідомили фатальність своїх перспектив. У всякому випадку, там активізувалися так звані продавці страху. До прикладу, член наукової ради при Раді безпеки РФ Сергій Караганов опублікував уже другу статтю про те, що Росія буде змушена завдати ядерного удару по Європі. «Те, що ми відмовляємося від можливості її (ядерної зброї. – Авт.) застосування у всіх ситуаціях, окрім як у разі смертельної небезпеки для самої держави, мені здається легковажним».

Але мені здається, що нагнітання страху перед іншими – це лише спроба втамувати власний внутрішній страх. Бо що може бути жахливішим для рафінованих імперців як втрата імперського статусу і пихи? Ситуація, за якої ти відчуватимеш себе миршавим і ницим, – таким, яким досі вважав «чєрнь».

Але, сподіваюся, крига скресла, і політичні заяви Заходу про усвідомлення можливості краху Росії як державного та територіального утворення втіляться у конкретні стратегеми. І переконаний, що саме ЗСУ спонукатимуть наших партнерів сприйняти розвал путінської імперії як даність, як безперечний факт.

Бо ж не Пригожиним єдиним…