Ситуація на фронті: росіяни починали чергову спробу «великого наступу»

Поточне по війні та фронту, напрямки й тези:

Авдіївка

Авдіївський напрямок – ситуацію тут можна назвати однаково складною в оперативному плані для обох сторін.

Наші війська тут не просто тримають оборону в умовах кількісної переваги ворога.

Вони тримають оборону в умовах, коли формат дій рашистів доцільніше називати «авіаційними штурмами» – тобто коли окупанти планомірно ударами з повітря знищують інфраструктуру Авдіївки, зокрема об’єкти, які б могли слугувати нашим воїнам для оборони; кількість скидів КАБів давно перевищила усі «антирекордні» показники, тобто понад 20 за добу лише на Авдіївському напрямку, і це в окупантів такий «компенсатор» невдач при штурмах на суходолі.

А з іншої сторони, армія РФ тут теж має явні оперативні проблеми, якщо не може постійно підтримувати той рівень інтенсивності атак, який набрала 10-11 жовтня, хоча й досі демонструє амбіції оточити Авдіївку.

Можливо, тут доречніше було б вживати епітет навіть про «взяти в кільце» Авдіївку, бо росіяни там наступають не тільки по флангам, зокрема в районі Терикону, який веде напрям на Коксохім, але й б’ються «в лоб» укріпрайонів ЗСУ також.

Знімки у відкритому доступі демонструють також, що навіть біля Авдіївки росіяни почали рити систему оборонних споруд, відомих також під назвою «лисячі норми».

Повідомлення від нашої 110-ої ОМБр про спроби рашистів рити підкопи під наші позиції та «використання роботизованих машинок» поки що розвитку не здобули.

У відкритих та офіційних джерелах з нашої сторони фіксується зокрема використання касетних снарядів для знищення піхоти ворога, та перекидання як мінімум частини підрозділів 47-ої штурмової бригади, яка раніше діяла на Півдні.

Армія РФ демонструє намір не тільки здобути територіальні просування, але й максимально підірвати боєздатність нашого угрупування військ там.

В свою чергу, командування ЗСУ може мати дзеркальну мету – тобто утримання позицій, і заодно максимальний підрив боєздатності угрупування рашистів, задіяного на Авдіївському напрямку.

За офіційними джерелами, на Авдіївському напрямку росіяни зосередили угрупування до 40 тисяч осіб, за 3 тижні боїв було вибито 6,5 тисяч рашистських «штиків».

У цьому співвідношенні цифр якраз і криється один із можливих аспектів логіки російського командування: якщо за 3 тижні боїв вибито «всього» трохи більше 15% особового складу угрупування, значить наступ можна продовжувати.

За «мірками Першої світової» провальним є наступ із втратою 50-75% від початкового особового складу, і можливо, що лише такий «цільовий показник» по живій силі реально здатен остаточно зупинити наступ росіян на Авдіївку.

Але треба примітити й таке – росіяни починали чергову спробу «великого наступу» одразу на 7 ділянках фронту 10-11 жовтня цього року не для того, щоб усі наявні сили та засоби покласти лише при штурмі Авдіївки.

Тому хід та результат боїв за це місто не є наперед визначеним для жодної з сторін, ані для нас, ані для ворога.

Бахмут

Бахмутський напрямок – не можна не згадати, раз особливо в останні дні аж занадто часто звучала недоречна паралель про «Авдіївка як другий Бахмут».

Росіяни там не тільки вчора робили спроби наступати, що в офіційному зведенні Генштабу було відображено як «спроба відновити втрачене положення в районі Кліщіївки».

На минулому тижні армія РФ там теж переходила в наступ, але на північному флангу, явно намагаючись знайти «слабкі місця» позиціях наших військ, але ці спроби явного успіху не зазнали.

Симптоматично, що росіяни біля Бахмуту активізувались в намаганні повноцінно наступати на цьому відтинку якраз на тлі штурмів Авдіївки.

Орієнтовна чисельність угрупування військ РФ тут тримається на рівні 50 тисяч, тобто навіть більше, чим біля Авдіївки, ймовірно – за рахунок перекидання резервів з території Росії; були не підтверджені дані про можливу появу там навіть морпіхів з Тихоокеанського флоту ВМФ РФ.

Маріїнський напрямок – в принципі несправедливо обходиться увагою, бо ж там кількість російських штурмів на добу тримається стабільно високою, на рівні 10-20 за добу; росіяни й там активно використовують авіацію; і свої високі втрати по техніці армія РФ там отримує також, були наприклад відповідні офіційні зображення від дроноводів 116-ої БТрО.

Південь

Південь загалом – з’явився супутниковий знімок, за яким виходило, що на 29 жовтня рашисти справді забрали із тимчасово окупованого Бердянська усі свої понад 20 вертольотів Ка-52 та Ми-8, котрі стояли в тамтешньому аеропорту.

Але тут повні висновки робити ще зарано: чи це росіяни так справді «перелякались ATACMS», тому реально почали відтягувати подалі армійську авіацію; чи це просто буде ротаційна заміна, по причині того, що той вертольотний полк всю свою матеріальну частину тепер має знищеною або пошкодженою.

Що стосується лівобережжя Херсонщини, то там ситуацію можна назвати специфічно жанровою.

Фонові дані говорять про те, що на цій ділянці угрупування військ армії РФ могло налічувати до 60-70 тисяч «штиків», навіть якщо там значна частина – це «берегові війська» ЧФ РФ, із імпровізованим озброєнням на базі МТ-ЛБ. Чисто для кількісної переваги над таким угрупуванням з нашої сторони набрати сил та засобів – задача складності критичного рівня.

Ні, ані Генштаб, ані ОК «Південь» в своїх офіційних зведеннях аж ніяк не заперечували, що «щось» на лівобережній частині Херсонщини таки відбувається масштабне.

І це цілком можна було побачити в сухих, але дуже ємних формулюваннях про «маневр силами та засобами» або ж «ОСУВ «Одеса» веде вогневе ураження та контрбатарейну боротьбу».

Але ж першість у цій історії з інформуванням про хід подій на Лівобережжі мали би говорити саме наші військові, як безпосередні виконавці цієї історії, уже на свій розсуд дотримуючись чи порушуючи принцип OPSEC («інформаційна безпека операцій»).

Чому ж про то першими взялись говорити різні недотичні персонажі, яким там видалась взагалі «висадка в Нормандії», уже хіба що історична наука зможе зрозуміти.