Орбан завів стару шарманку. Угорський прем'єр знову пропонує Україні віддати свої території Росії

У найвпливовішій угорській газеті  Magyar Nemzet, яка вважається неформальним рупором орбанівського режиму, вийшла стаття »Бути угорцем – це місія, вірогідно, одна з найпрекрасніших місій у світі» (Being Hungarian is a mission, probably one of the most beautiful missions in the world). Її автори Елек Ніколетта, Баконьї Адам, Віланд Габріелла колективно написали її так, щоб у читача відразу ж виникло стійке відчуття радості, як гарно бути угорцем, коли Угорщиною майже 20 років править Віктор Орбан.

На сайті угорськомовної газети Magyar Nemzet стаття подається англійською мовою мабуть для того, щоб з нею ознайомились і читачі з англомовного світу. І почали розмірковувати над тим, чому це їм так дуже не повезло, що у них й досі немає свого Віктора Орбана.

Стаття побудована таким чином, що в ній панегірики прем’єру чергуються з його висловлюваннями на Tranzit Festival. Подібні виступи потрібні узурпатору для того, щоб пояснити своє безальтернативне перебування на посту прем’єр-міністра Угорщини, без якого своє подальше життя він просто вже не уявляє.

Очевидно, що цей феномен європейського відповідника Путіна не вкладається в жодні рамки членства Угорщини в НАТО і Європейському Союзі. Однак об’єднана Європа довгий час воліла закривати на це очі, задля нібито європейської єдності. Небажаючи відверто сказати про те, що коли Угорщиною так довго керує відвертий союзник Москви, то чи не є тепер сам Будапешт більшою мірою  союзником Російської Федерації, ніж Євросоюзу та НАТО. Хоча, рано чи пізно, на це питання всерівно доведеться відповідати.

Magyar Nemzet пише: «Угорцям не потрібно пояснювати собі, і це дуже європейський феномен, коли політична партія, яка має більшість, керує країною протягом тривалого часу, сказав прем’єр-міністр Угорщини на фестивалі Tranzit у Тіхань. Суть політики полягає в тому, щоб вміти пояснити ситуацію та спонукати до спільних дій, сказав він на заході, присвяченому питанням політичного та суспільного життя».

Тобто Орбан намагається пояснити угорцям, що його перебування на посту прем’єр-міністра – це не що інше, як європейська традиція залишати у владі політиків, яких так чомусь полюбив народ, що нізащо не бажає відпускати їх з насиджених роками посад.

«Через одинадцять років Віктор Орбан знову взяв участь у дискусіях на фестивалі Tranzit, цього разу в Тіхані. Даніель Бохар, журналіст «Мегафону» та ведучий дискусії, привітав прем’єр-міністра, зазначивши, що востаннє прем’єр-міністр Орбан поділився своїми думками на Tranzit у Кесезі в 2012 році, де він сказав, що більшість у дві третини була твердою.

У зв’язку з цією заявою Даніель Бохар запитав Віктора Орбана, чи більшість у дві третини є гарантією національної єдності Угорщини».

Тут відразу ж варто зазначити, що подібна постановка запитань дуже нагадує путінський журналістський пул, коли диктатору задають зручні для нього запитання. На які відповідь наперед є очевидною. 

Як продовжує далі Magyar Nemzet: «Віктор Орбан зазначив, що навколо питання про те, чи неприродно для політичної партії тривалий час утримувати більшість, точаться досить змістовні дебати, додавши, що політична більшість не залежить прямо від якості демократії.

Рано чи пізно в кожну епоху виникає велика правляча партія. Угорщина повинна протистояти дуже великим силам, сказав Віктор Орбан. Люди шукають партію, яка дає їм найвищий шанс зробити те, що для них важливо. Є міжнародний приклад цієї ідеї, ХСС у Баварії, отже угорцям не потрібно пояснювати собі, це дуже європейський феномен, коли політична партія, яка має більшість, керує країною протягом тривалого часу».

Тут він явно лукавить, адже Німеччина, як відомо, – це федеральна республіка, а ХСС у Баварії, відповідно партія, котра має більшість тільки в Баварському земельному уряді. Тому порівняння з Угорщиною тут зовсім недоречне.

Взагалі, цікаво було б дізнатися, яким це дуже великим силам повинна протистояти Угорщина? Адже сам Орбан давно вже став політичним васалом Кремля. Значить, що Москви він не боїться, то кого ж він так опасається? Відповідь тут може бути тільки одною – Америки та Європейського Союзу, які несуть пряму загрозу його довічному перебуванню на посаді прем’єр-міністра Угорщини. Адже це зовсім не в європейських політичних традиціях захопити владу, і робити усе для того, щоб ніколи її більше не віддавати своїм політичним опонентам.

Власне це й намагається пояснити Віктор Орбан своєму довірливому електорату, щоб вони нарешті зрозуміли, що  підступні вороги Угорщини на Заході тільки про те й мріють, щоб у той, чи інший спосіб забрати суверенітет у його країни. 

Magyar Nemzet далі звертає увагу читачів: «Говорячи про опозицію, прем’єр-міністр Орбан зазначив, що у футболі існує чітка межа між аматорами та професіоналами. Є любителі, діти, і якщо кинути м’яча, то всі за ним побіжать.

Для порівняння професіонали будуть бігти до місця, де буде м’яч. Це найкращий спосіб описати різницю між нинішньою правлячою партією та опозицією до неї. У правлячої партії є довгостроковий план і її дії скоординовані,  – зазначив він.

Водночас кожна команда, навіть та, яка грає у футбол як діти, має власників і фінансистів, сказав прем’єр-міністр Орбан, зазначивши, що ліві репрезентують світові тенденції в інтелектуальному та ідеологічному плані, а також представляють основні глобальні сили в соціологічному та фінансовому планах».

Зрозуміло, що таким чином Орбан розвінчує опозицію до нього та його правлячої партії «Фідес», яка нібито не є професійною, і тому навіть й не мусить думати про те, щоб спробувати здобути більшість місць у парламенті. Та що з них взяти, якщо опозиціонери, як діти в політиці, не мають довгострокових планів і всі їхні дії не скоординовані.

Прем’єр майже прямо натякає, що опозиціонери не самостійні політики, їхні дії керовані глобальними силами із зовні, і їх нібито хтось фінансує з-за кордону. На його думку: «Є такі великі фінансові групи, які мають чіткі наміри щодо світу, Європи та нашої країни. Ці сили шукають своїх агентів і знаходять їх в угорських лівих партіях, політичне мислення яких більше зосереджено на тому, як Угорщина може стати частиною великих світових держав. Навпаки, правлячі партії мислять категоріями національних інтересів».

За прем’єром виходить, що десь, хтось, якісь  абстрактні сили лише і мріють, щоб забрати в Угорщини її незалежність та приєднати до себе. І тільки прем’єр і партія «Фідес», є тією гарантуючою потугою, що цього ніколи, ні за жодних  обставин не станеться, бо тільки вони «мислять категоріями національних інтересів». Примітивно, популістські, але електорат в глибинці видно добре на це все ведеться, коли голосує постійно за тих, хто утримує свою  владу завдяки енергетичним подачкам Путіна, які Орбан так інтенсивно відпрацьовує на міжнародній арені.

«Мені подобається бути в угорському потоці,  – сказав прем’єр-міністр Орбан, – підкресливши, що це також передбачає обов’язок, який необхідно виконати, яким би він не був. Є багато способів бути угорцем, але головне питання полягає в тому, чи бачать цю місію деінде. Угорська мова, культура та історія не зникнуть лише в одному випадку: якщо ми їх підтримаємо». Він підкреслив, додавши, що «англомовні народи чи німці не мають такої місії. Угорська мова існуватиме лише тоді, коли ми її збережемо».

Тут необхідно звернути увагу на те, що саме вживлює в мізки Віктор Орбан своїм прихильниками в Угорщині і поза нею. Тепер за ним бути угорцем «передбачає обов’язок, який необхідно виконати, яким би він не був». Мабуть, це все стосується і угорців, котрі живуть за кордоном. А особливо угорців українського Закарпаття, що часто таємно отримують угорське громадянство, однак тримають це у великому секреті, тому що за законами України подвійне громадянство не передбачається.

Таким чином угорці Румунії, Словаччини,  України та ще цілого ряду країн, де є угорська діаспора, в першу чергу, мусять відчувати себе угорцями, а вже потім громадянами  тих держав, у яких вони на сьогодні проживають. І ця їхня «місія» має визначати їх ставлення до тих, хто живе з ними поруч та країни їхнього проживання. 

Потім Magyar Nemzet наводить слова Орбана, що «Влада залишилася в руках лівих оскільки історично вони домінували над основними інституціями, які могли формувати думку людей, такими як ЗМІ. Праві мають продовжувати бунтувати та боротися, щоб країна не була пограбована. Це показовий приклад того, що люди в англомовному світі не лише представляють свої інтереси, але й стверджують, що вони представляють моральну перевагу в усіх питаннях, що вони завжди морально праві, і що ніхто інший не може бути правим. Крім того, це означає, що остання група складається з поганих людей».

Для прем’єра-олігарха дуже важливо лякати населенням якимсь міфічним пограбуванням Угорщини з боку англомовного світу, який, на його думку, зарозумілий, пихатий, і ще й до всього морально неправий.  Але це була тільки підводка, щоб від цього плавно перейти до «українського питання», яке, як ми знаємо, прем’єр розуміє дуже і дуже своєрідно.

«Вони також сформулювали морально правильну позицію щодо війни в Україні», – сказав він, додавши, що політична культура англомовного світу залишається присутньою донині, і найкраще ілюструє це бажання «діяти як хороші люди».

Далі Орбан звично повторив свою постійну мантру, що «спочатку потрібне припинення вогню, а потім розробка мирного плану. Він також нагадав, що після початку війни він був практично єдиним лідером у Брюсселі, який закликав до локалізації війни. Натомість Європейський Союз глобалізував це, вважаючи, що якщо вони дадуть гроші та зброю, а українці віддадуть життя, росіяни зазнають поразки. Однак  такою стратегією перемогти росіян виявилося неможливо».

«Ця стратегія призведе тільки до подальших вбивств», підкресливши – потрібен негайний мир або нова стратегія, але її немає. Про це говорити заборонено, додав він. Ця думка не представлена в західному світі, і якби він поділився цією позицією в ЗМІ чи на форумі, люди б освистали і назвали його дурнем».

Угорський прем’єр-міністр чудово розуміє, що б в дійсності означало «припинення вогню»  і «негайний мир» для України. Він не так політично наївний і знає, що саме цього хоче його патрон Путін, щоб зафіксувати усі територіальні загарбання Росії, надати Москві перепочинок, щоб відновити свою армію за декілька років. А вже потім, з цих завойованих українських земель, розпочати новий наступ на Україну і знищити її державність.

І хто це сказав Віктору Орбану, що «такою стратегією перемогти росіян виявилося неможливо». Чому він жодним словом так і не обмовився про те, що це саме Росія напала на Україну? Він же не міг не чути про мирний план України, що для його реалізації спочатку потрібне повне виведення російських терористичних військ з усіх українських територій, які окупувала Російська Федерація починаючи з 2014 року.

Те, що постійно пропонує Україні і Заходу Орбан – це ні що інше, як стратегія капітуляції України шляхом реалізації обманного «мирного плану». Чому б самому прем’єру не віддати Путіну частину своїх територій, щоб умиротворити російського диктатора? А якщо він сам не хоче цього робити, то чого це він постійно, з таким ентузіазмом, пропонує це Україні?