Кремль просить миру, бо стратегічно не готовий воювати далі?

Публікація аґентства Reuters, яка з’явилася минулого тижня, через коментарі високопосадових «джерел» в Росії сигналізує про готовність Москви до завершення війни й угоди про «замороження» існуючої лінії фронту. Водночас наголошується, що російський диктатор Путін нібито «може воювати стільки, скільки потрібно, але також готовий до припинення вогню, щоб заморозити війну».

На думку експертів КБФ, ця публікація й спричинена нею дискусія «прикрашають» реальне стратегічне становище Росії, насамперед його економічні, військово-повітряні та військово-морські аспекти.

Москва дійсно політично готова та, насправді, прагне «воювати далі» (радше «знову», після паузи), в тому числі в інших країнах. Зокрема, експлуатувати свою перевагу в повітрі та масово жертвувати життям своїх солдатів.

Водночас Кремль стурбований проблемами, які проявилися останніми місяцями, і хотів би тимчасово «заморозити війну» для їх вирішення. Ці проблеми не згадані в публікації Reuters й недооцінені в загальній дискусії.

Джерела Reuters проговорили три спричинені війною проблеми режиму Володимира Путіна, які не є ані секретом в російських соцмережах, ані дозволеними темами для внутрішньоросійської пропаганди: небажання Кремля оголошувати другу хвилю тотальної мобілізації; соціальна напруженість, спричинена поверненням «незадоволених» ветеранів; погіршення стосунків із Заходом.

В реальності, нова загальна мобілізація загрожуватиме не лише популярності Путіна (як пише Reuters), а й виживанню російської економіки та стратегічному успіху вторгнення.

На солідарну думку економістів, війна уже створила жорстку конкуренцію за людський ресурс в Росії між її військом та промисловістю. Водночас ціла російська економіка через західні санкції виявилася «замкненою» на виробництво зброї. Очікується різкий економічний спад, коли попит режиму на зброю істотно зменшиться.

Величезні втрати військової техніки призведуть, на думку експертів, до її дефіциту в Росії в 2025 р., – навіть з урахуванням виробництва нової. Відновлення поставок американської зброї Україні прискорило цей процес.

Крім того, росіянам не вистачає досвідчених офіцерів для перетворення мобілізованих на військо «великих наступів».

Таким чином, Росія стоїть перед стратегічним вибором: створити велику неефективну наземну армію, або зберегти свою економіку й виробляти вдосталь зброї (насамперед повітряної, яка успішно застосовується проти України).

Останнім часом економіка ворога підривається не лише західними санкціями, а й регулярними повітряними контрударами України по російському глибокому тилу. За деякими оцінками, нейтралізовано до 25% нафтопереробних потужностей агресора. Це – велика економічна й військово-логістична проблема.

Свіжий тренд: успішні атаки на елементи російської системи попередження про ракетний напад – військові об’єкти, які неважливі для війни в Україні, але є стратегічної значущими й наддорогими. Це новий рівень проблеми, яку КБФ відзначав іще минулого року: Москва «зточує» об Україну, зокрема, свої підрозділи, призначені для стратегічного протистояння із НАТО в небі й на морі.

Таким чином, Москва дедалі більше «розривається» між протиповітряною обороною фронту й тилу, при тому, що має й дефіцит систем ППО.

Отже, Кремль отримав стратегічний виклик: подальше наземне просування в Україні й руйнування української економіки даються ціною втрати самою Росією економічної безпеки та військових можливостей країни.

На нашу думку, цю ситуацію не можна раціонально описати як «готовність довго воювати далі», при тому, що політична складова стратегічних рішень в диктатурах значною мірою ірраціональна.