Путін націлився на Глобальний саміт миру

Ось уже кілька днів поспіль ми отримуємо трагічні новини з Харкова. Щодня (як правило, кілька разів за добу) по Харкову і прилеглих районах завдають ударів ракетами, керованими авіабомбами і безпілотниками. Щодня в столиці Слобожанщини та районах Харківської області гинуть мирні люди. Одночасно на півночі та сході Харківської області йдуть важкі бої.

І у цей самий час і сам Путін, і анонімні джерела з Кремля (через інформагентство Reuters) надсилають міжнародному співтовариству сигнали про нібито готовність до мирних перемовин і ледь не на умовах заморожування конфлікту.

Як розуміти цю подвійність позиції та дій Кремля?

Перш за все, треба мати на увазі, що це традиційний і улюблений стиль Путіна. Він говорить про мир, і одночасно йде шляхом війни. На думку Путіна, ескалація війни – це найкращий спосіб забезпечення миру на російських умовах.

Не варто плутати публічну риторику Кремля (і його партнерів) з реальною політикою. Навпаки, значення мають тільки реальні дії Росії та її партнерів, а не заяви про мир, тим більше з анонімних джерел.

Зусилля Кремля зараз спрямовані на те, щоб максимально знизити рівень участі різних країн світу в Глобальному саміті миру, і потенційні політичні наслідки цього саміту, який ламає дипломатичну гру Росії навколо її війни проти України.

Псевдо-ініціативами про нібито готовність до припинення вогню в Україні Кремль хоче відвернути увагу від Глобального саміту миру, а в перспективі переключити увагу на переговори про завершення війни в Україні на своїх умовах. І мова не йде про замороження конфлікту. Усі слова про «заморозку» нинішньої війни між Росією та Україною – це лише тактичне прикриття, дипломатична і риторична димова завіса. Це «гачок», «пастка», на яку Росія та її союзники хочуть спіймати деяких західних політиків і деяких лідерів країн Глобального Півдня. Насправді цілі Росії не змінилися. Кремль хоче миру на основі принципових поступок України, зокрема фактичної відмови України від своєї армії, від перспективи членства України в НАТО. Одна з нових умов, яку Путін заявив днями в Мінську, – зміна керівництва України (президента Зеленського) як умова для мирних переговорів. І це також показує, що Кремль хоче не реальних мирних переговорів, а дестабілізації ситуації в Україні, що дасть йому змогу здобути перемогу у війні проти нашої країни. Природно, для України російські вимоги неприйнятні.

Як реагувати на російські дії – і на удари по Харкову, і на брехливу псевдо-мирну риторику Кремля?

Насамперед агресора треба зупинити силою. Небо Харкова треба прикрити комплексом ППО «Patriot» з можливістю використання західної зброї для ударів по російських військових об'єктах, з яких здійснюються повітряні атаки на Харків і Харківську область.

Дипломатична частина відповіді на це питання міститься у зверненні президента України Володимира Зеленського до лідерів країн світу, зокрема до президента США Джозефа Байдена та до лідера Китаю. На брехливі та цинічні спекуляції Путіна на тему мирних переговорів треба відповісти альтернативною мирною дипломатією, насамперед через підтримку Глобального саміту миру у Швейцарії. Раз Путін так хоче зірвати цей саміт, його значення необхідно максимально посилити. І це безпосередньо залежить від персональної участі лідерів провідних країн світу в цьому саміті.

У випадку з Китаєм – це питання про збереження за КНР статусу потенційного посередника в можливих мирних переговорах. На мій погляд, особиста участь китайського лідера в мирному саміті у Швейцарії малоймовірна. Сі Цзіньпін особисто бере участь далеко не у всіх самітах. Глобальний саміт миру є неоднозначним викликом для Китаю. Це дипломатична ініціатива, яку КНР не контролює. Саме тому лідер Китаю не братиме особисто участі в цьому саміті. Але для КНР було б великою помилкою повністю проігнорувати цей саміт. Таке рішення буде підтвердженням того, що Китай грає на боці Росії в перспективі майбутніх мирних переговорів. І тоді Україна навряд чи сприйматиме КНР як навіть відносно нейтрального мирного посередника. Для Китаю доцільно брати участь у Глобальному саміті миру хоча б як спостерігач.

А ось участь президента США Байдена в Глобальному саміті миру важлива насамперед з точки зору значущих сигналів Путіну і сприйняття Байдена як сильного лідера всередині США. США братимуть участь у Глобальному саміті миру на високому рівні. У цьому немає сумнівів. Але якщо президент США Байден не візьме участі в мирному саміті у Швейцарії хоча б у відеорежимі, Кремль це сприйме як прояв особистої політичної слабкості президента США з усіма наслідками, що випливають із цього факту, політичними наслідками. Що не менш небезпечно для Джо Байдена, так само це сприймуть політичні опоненти Байдена у США. Йому дорікатимуть у тому, що він не може витримати (через свій вік) два важливі міжнародні саміти поспіль. Буде й критика в ігноруванні дипломатичного стримування Росії, у непослідовності в підтримці України. Так чи інакше, Байден більше втратить, ніж виграє від своєї неучасті у Глобальному саміті миру у Швейцарії.

Але справа не тільки в особистих політичних інтересах Байдена. США мають демонструвати силу та послідовність як у підтримці України, так і в стримуванні російської агресії. Це важливо як для підтримки лідерського статусу США в міжнародних відносинах, так і для перспективи встановлення миру в Україні.