Проблеми з російською нафтою можуть відкрити для України нові можливості

За різними оцінками, у трубах і резервуарах нафтопереробних заводів (НПЗ) накопичено від 3 до 5 млн т нафти з підвищеним вмістом хлорорганічних сполук (хлороформу, чотирихлористого вуглецю) — речовин, використовуваних для інтенсифікації видобутку. При нагріванні в процесі нафтопереробки хлорорганіка агресивно впливає на обладнання, виводячи його з ладу. Першим і поки що єдиним постраждалим став Мозирський НПЗ, який оцінює збитки. Інші НПЗ, що отримують нафту по «Дружбі», оперативно відмовилися приймати «брудну» сировину, що призвело до зупинки прокачування по величезній нафтотранспортній артерії. Небувалий за масштабом інцидент вивів на поверхню масу версій про причини й наслідки для нафтової, нафтопереробної та нафтотранспортної галузей.

Хронологія подій

19 квітня. Білоруський концерн «Белнефтехим» повідомив про 10–25-кратне перевищення в російській нафті вмісту хлорорганічних сполук, унаслідок чого вийшло з ладу обладнання на Мозирському НПЗ. Республіка заявила про припинення експорту нафтопродуктів.

22 квітня. «Транснефть» визнала відхилення в якості нафти.

23 квітня. «Брудна» нафта дісталася європейських НПЗ. Польські й німецькі НПЗ відмовилися приймати неякісну нафту.

24 квітня. Польський оператор «Дружби» PERN S.A. зупинив прокачування нафти північною гілкою «Дружби».

25 квітня. Оператор української ділянки «Дружби» «Укртранснафта» зупинив прокачування.

26 квітня. У Мінську відбулася нарада нафтопровідних компаній, було розроблене технічне рішення щодо поновлення транзиту. Винуватцем забруднення названо приватний термінал «Самаратранснефть-терминал», який закачує у систему нафту малих нафтодобувачів.

30 квітня. На нараді трубопровідних операторів у Будапешті розроблено план поновлення транзиту південною гілкою «Дружби».

2 травня. У Білорусь почала надходити «чиста» нафта. «Укртранснафта» заявила про готовність відновити транзит нафти.

8 травня. Північна гілка «Дружби» паралізована через неможливість витиснути «брудну» нафту. Рішення не знайдено. «Укртранснафта» почала витиснення нафти з підвищеним вмістом хлорорганіки у свої резервуари в Бродах.

«Из лесу, вестимо…»

Хто й навіщо зіпсував нафту? «Транснефть» діагностувала джерело забруднення швидко: винуватцем забруднення названо приватний термінал «Самаратранснефть-терминал», що закачує у систему нафту самарських нафтодобувачів. Через кілька днів після цього заарештували чотирьох осіб, що мали безпосередній стосунок до закачування «брудної» нафти.

«Родовища Урало-Поволжя були виснажені вже на початку ХХІ ст. Сучасні технології дозволяють діставати залишкові ресурси. Але це якщо застосовувати технології з розумом, а не заради одержання негайного прибутку, а далі — трава не рости. Саме таким підходом, мабуть, керувалося федеральне Міністерство енергетики Росії, коли своїм наказом №228 від 5 травня 2012 р. зняло заборону на використання хлорорганічних сполук, що діє з 2001 р.», — написав у Facebook Михайло Гончар, президент Центру глобалістики «Стратегія XXI».

«На самарських родовищах з парафінистою нафтою хлорорганіка може дати пристойне збільшення», — вторить українському експертові Михайло Ходорковський, колишній співвласник і голова нафтової компанії «ЮКОС», що експлуатує ці родовища. (У 2007 р. ЮКОС був поглинений держкомпанією «Роснефть», очолюваною Ігорем Сєчіним.) Він вважає, що нафта з хлорорганікою могла потрапити в магістральний нафтопровід або через недогляд, або під тиском великих ресурсовласників.

«На вузлі обліку в Самарі (маленькому й сільському) можуть проґавити захід нафти з великою часткою домішок, а можуть прийняти навмисно, тому що сперечатися із сєчінськими собі дорожче. Компанії вигідно не до кінця очистити свердловинну рідину, оскільки облік іде за обсягом», — написав Ходорковський у Facebook.

Як вийшло, що «зараженим» виявився такий великий обсяг нафти? «Аналізи нафти в нафтопроводі роблять далеко не щодня, та й хлорорганіка не входить до переліку параметрів, обов'язкових для досліджень, на відміну від сірки, вологи й щільності», — пояснює фахівець компанії «Укртранснафта» у режимі офф-рекордс. За його словами, збільшення вмісту хлорорганіки було виявлене лише після збоїв у роботі установки каталітичного крекінгу на Мозирському НПЗ. При цьому на другому НПЗ у Новополоцьку «брудну» нафту встигли відловити в заводських резервуарах, у переробку вона не пішла. Згодом відібрані на різних ділянках білоруської «Дружби» проби показали перевищення норми з хлорорганіки в десятки разів. Загалом ситуація досить дивна, враховуючи, що проблеми з «хлором» у російській нафті не нові і з'являються періодично, хоча й не з такими перевищеннями.

Ця подія, а також низка інших викликали хвилю конспірології, що, треба визнати, мало під собою підґрунтя. Виявлення неякісної нафти й екстрене скорочення переробки в Білорусі, що у свою чергу призвело до зупинки експорту нафтопродуктів в Україну, відбулося на тлі невгасаючого конфлікту між Мінськом і Москвою.

Суперечки спалахували і раніше, але швидко вирішувалися, тоді як нинішня триває вже більш як півроку. Торік Росія на 25% обрізала поставки нафти в Білорусь і заборонила експорт нафтопродуктів у «союзну» республіку. Окрім того, РФ продовжує запроваджувати прямі й непрямі санкції на білоруську продовольчу і промислову продукцію, що болісно б'є по бюджету сябрів.

«Хлор» з'явився на порядку денному одразу після заяви Олександра Лукашенка про необхідність підвищити тарифи на прокачування російської нафти та розпочати ремонт білоруської ділянки «Дружби», що різко знизило б пропускну здатність основної експортної магістралі.

Однак тема конспірології швидко зникає, якщо зрозуміти масштаб проблеми. Росія опинилася під значно більшим ударом, ніж Білорусь. Приймати російську нафту — головний експортний товар РФ — відмовилися Німеччина, Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина. З'ясувалося, що «брудна» нафта пішла і на експортний термінал в Усть-Лузі, звідки сировину одержують найбільші світові нафтотрейдери — Vitol і Glencore, які встигли вивезти кілька танкерів нафти з хлорорганікою.

На цей час ніхто не береться озвучувати, у скільки обійдеться Росії квітневий інцидент. «Це позначиться на знижці, а отже, на доходах усіх компаній», — вважає М.Ходорковський, стверджуючи, що репутації російської нафти завдано серйозного удару. Очевидно, будуть і прямі витрати для розв'язання проблеми ліквідації величезної пробки, що закупорила обидві гілки «Дружби». Наприклад, білоруси вже оцінили свої збитки від зупинки експорту нафтопродуктів у 100 млн дол. У свою чергу не видно жодної вигоди, яку одержали б росіяни. Звичайно, якщо не брати до уваги тих росіян, які продали хлорорганіку за ціною нафти на вузлі обліку в Самарі.

Немає хлору без добра

Україна опинилася в епіцентрі описаних подій. За наявними даними, на українській ділянці «Дружби» зосереджено близько 450 тис. т нафти із підвищеним вмістом хлорорганічних сполук. Алгоритм виходу з кризи було розроблено під час нарад у Мінську й Будапешті (див. рис.).

Коротенько план такий: «брудну» нафту витиснуть «чистою» з труби в сховища, після чого «хлориста» нафта домішуватиметься в транзитний потік зі збереженням граничних параметрів у частці хлорорганіки. На першому етапі треба звільнити одну нитку «Дружби», яка містить близько 110 тис. т нафти, що дасть змогу відновити транзит. Потім нафту замінять у другій нитці. За оцінками фахівців «Укртранснафти», виконати програму можна за 3–4 місяці.

Слід зазначити, що «українські» проблеми далеко не найбільші. Наприклад, у Польщі застрягло близько 1 млн т сировини з хлорорганікою. На відміну від України, станом на 8 травня виходу ще не знайшли. Нафта опинилася у тупику: польські й німецькі НПЗ приймати цю сировину не хочуть, порт у Гданську завантажений прийманням нафти з моря (у тому числі і для заповнення неотриманих російських обсягів), а повернути сировину назад не дозволяє митне законодавство Росії.

На цей час «Укртранснафта» веде переговори з «Транснефтью» про розмір компенсації витрат на реалізацію першочергових заходів з ліквідації кризи, надалі має відбутися обговорення компенсацій за очевидні зміни в режимі роботи нафтопроводу.

«Вони («Транснефть». — С.К.) розуміють і визнають, що вони є джерелом проблеми. Це закріплено протоколами в Мінську й Будапешті. Ми хочемо формалізувати відповідальність «Транснефти» і закріпити положення про те, що некондиційну нафту вони заберуть», — повідомило джерело в керівництві «Укртранснафти».

«Росіяни вкрай зацікавлені якомога швидше вирішити проблему, оскільки кожен день зволікань несе додаткові втрати, — продовжує співрозмовник у «Укртранснафті». — Наш інтерес також очевидний, ми хочемо якомога швидше повернути транзитний і, відповідно, грошовий потік».

Для «Укртранснафти» надто важливо оперативно й професійно вирішити проблему на своїй ділянці й з іншої, стратегічної, точки зору. Одержувачі нафти по «Дружбі» мають альтернативні маршрути її поставок, зокрема, через хорватський порт Омишаль на Адріатичному узбережжі. Будь-яка проблема на «Дружбі» додає козирів конкуруючим маршрутам. Як і в транзиті газу, від України чекають помилки, але не на Сході, а на Заході.

«Ми зараз можемо стати в позу, вплутатися з «Транснефтью» у розгляди та суди. Але для нас це буде зупинка не на місяць чи рік, поки триває суд, це буде зупинка назавжди, ми нікому не будемо потрібні», — говорить топ-менеджер «Укртранснафти».

Цей процес і так прогресує: за останні десять років транзит південною гілкою «Дружби» знизився з 17,5 млн т до 13,5 млн. Проблема не тільки в якості нафти, але й у поступовому виконанні країнами ЄС директиви про побудову диверсифікованої системи забезпечення нафтою й нафтопродуктами, коли частка одного джерела не має перевищувати 30%.

* * *

Квітнева криза показала низку важливих аспектів і, можливо, відкрила для України деякі перспективи. По-перше, звернімо увагу на дії європейських одержувачів російської нафти. Вони спокійно проходять цю кризу, відкривши свої нафтові резерви. В Україні вже вісім років ведуть обговорення законопроекту про створення мінімальних запасів нафти й нафтопродуктів, і невідомо, коли документ потрапить у парламент і буде проголосований. Та ж «Укртранснафта» і НАК «Нафтогаз України» у цілому могли б стати локомотивом цього процесу, маючи базову інфраструктуру.

По-друге, білоруси знову задумалися про необхідність альтернативних поставок нафти. У 2024 р. російська нафта для них поставлятиметься на ринкових умовах, і в альтернативи з'являється шанс. Український маршрут з підйомом нафти в Южному/Одесі до Бродів і далі в Мозир готовий до роботи в будь-який момент. Усі пропозиції у білорусів є, кажуть в «Укртранснафті».

По-третє, кульгава якість російської нафти і європейські директиви додають привабливості поставкам нафти за маршрутом Одеса—Броди й далі по «Дружбі» у Європу. Це може бути азербайджанська, іранська і казахстанська сировина, яка сьогодні «піднімається» у Центральну Європу з узбережжя Адріатичного й Середземного морів.

Однак усі ці перспективи потребують упевненості в українському маршруті, який за останні 15 років такої репутації не створив. Квітнева криза стане гарним тестом на гнучкість і професіоналізм.