Скандал з дисертацією Киви: є два сценарії для розвитку ситуації

Скандал з Кивою із захистом дисертації показав, наскільки гнила в нас ситуація з дисертаціями взагалі. Ні для кого не секрет, що написання дисертацій у нас поставлено на потік. Науковці за гроші шарашать гарні наукові праці дибілоїдам.

Ми знали про це? Так. Чи нова ця ситуація для нас? Ні. Половина політиків мають вчені ступені завдяки дисертаціям, які вони насправді не писали.

Чи погана дисертація в Киви? Не виключаю, що вона ідеальна. Я чисто гіпотетично кажу. Написана якимось талановитим науковцем наукова праця для Киви може бути бездоганною. Але, щоб отримати вчений ступінь мало написати наукову працю, її треба ще захистити. Публічний захист дисертації існує для того, щоб переконатися, що автор не просто в темі, а глибоко в темі, яку сам досліджував.

Якщо Кива погано захистив на Вченій Раді свою дисертацію, тобто, захист провалив, то що це за Вчена Рада така, яка всупереч провалу, зараховує йому цей захист? Чому ніхто не розжене таку Вчену Раду і не заборонить її членам надалі брати участь у подібних захистах?

А тепер питання, хто має розігнати таку Вчену раду? Хто має розгребти/припинити ситуацію в країні з купленими дисертаціями?

З історії. Був собі колись такий ВАК (Вища атестаційна комісія), яка раніше існувала при Кабміні, і яка після захисту дисертації перед вченою Радою, ще й сама перевіряла цю дисертацію на науковість. 10 років тому цей чи ця ВАК була переведена з Кабміну під юрисдикцію МОН. Тепер це називається Атестаційна колегія міністерства освіти. А міністерство освіти, якому «належить» Колегія, очолює міністр, якого у свою чергу звинувачують у… плагіаті.

Тобто, коло замкнулося.

Як його розірвати?

Хто повинен розігнати таку Вчену раду? Хто повинен припинити гнилу «позорну» практику з написанням дисертацій на замовлення?

Ми. Люди. Громадянське суспільство. Влада робитиме і робить лише те, що дозволяє громадянське суспільство. І припиніть взивати до совісті влади і посадовців. Що не заборонено - те можна. І припиніть плакати, що народ у нас пасивний. Нам не потрібен весь народ, він у кожній країні пасивний. Для вирішення справи достатньо жмені активістів, але голосистих і рішучих. Одержимих ідеєю змінити ситуацію.

Ще раз. Дозволили таку ситуацію МИ. ЛЮДИ. Ми з вами дозволяли такий стан своєю байдужістю чи слабкими протестами. І якщо МИ дозволяли, то лише МИ можемо це припинити. Повторюся, влада робить те, що дозволяємо ми.

Бачу два сценарії для розвитку ситуації.

1-ий варіант. МИ, громадянське суспільство, не дамо спуску цій ситуації і нарешті своїм активним обуренням, яке не вщухатиме, доб’ємося, щоб влада розробила механізм, який би убезпечував надалі українців від ганьби захисту куплених дисертацій. Таким механізмом може бути інструкція Кабінету міністрів.

2-ий варіант. Ми, суспільство, покричимо, покричимо – випустимо пару в гудок, і на тому все закінчиться. Розійдемося у своїх справах. А МОН і далі з його Атестаційними комісіями і Вченими радами робитиме, що робив.

Бо ми дозволимо. МИ. Своїм: «А що ми можемо-о-о...» Ми можемо все.