Унікальний випадок в історії. Чому знищення літака-розвідника А-50 дуже важливе

Отже, якими будуть наслідки знищення над акваторією Азовського моря літака дальнього радіолокаційного виявлення (ДРЛВ) ворога типу А-50У?

Умовно, їх можливо поділити на дві категорії:

1. Наслідки, так би мовити «загального» характеру, тобто ті, які вплинуть на загальні спроможності ворога, щодо подальшої організації та ведення ним бойових дій.
2. Й, суто конкретні, тобто ті, які будуть мати значення у контексті знищення літака саме цього типу, саме на цьому напрямку й в контексті конкретних умов та цілей його застосування.

Для обох категорій наслідків важливі, а я би, навіть, сказав кардинально важливі, так звані, тактико-технічні характеристики цього літака, те що криється за абривіатурою ТТХ.

Однак, важливо розуміти, що ці самі ТТХ, які й роблять його таким унікальним, стосуються власне не його самого (базовий літак є цілком звичайний й добре відомий з радянських часів серійний військово-транспортний літак Ил-76), а встановлений на його борту радіотехнічний комплекс (РТК), який й дозволяє перетворити сам літак, звісно разом із цим РТК, у такий собі радіолокаційний комплекс (РЛК) повітряного базування.

Саме можливість підняти цей РЛК у повітря й робить його «дальнім» (бо різко збільшує дальність виявлення повітряних, наземних та надводних цілей за рахунок розташування радіолокаційної станції (РЛС) саме у повітрі) й відповідно – «унікальним».

Звісно, свого часу, під час розробки та створення цього комплексу, «замовники» (а це було міноборони СРСР) дійшли до висновку, що цей літак варто наділити спроможностями не тільки власне виявляти цілі на значній відстані, а іншими спроможностями – обмінюватися цією інформацією про виявленні цілі, з іншими «абонентами», головним чином – іншими КП (ПУ) та засобами ураження.

Тобто, здійснювати розподіл, наведення та загалом управління діями інших засобів (в тому числі, ураження) по виявленим цілям. І бажано це робити у автоматичному (напівавтоматичному) режимі.

Відповідно із цими побажаннями, окрім власне РЛС, на літак було встановлено відповідну апаратуру та обладнання, пристосовану для роботи саме на літаку та «у комплексі» із цією РЛС. Разом, все це й отримало назву «Шмель».

Ось, саме його ТТХ й є «ключовими» для визначення цінності та значення знищення цього літака.

Якщо простими словами, то внаслідок всіх цих маніпуляцій, Радянському союзу під кінець свого існування (літак А-50, здійснивши перший політ ще у 1978 році, а був «прийнятий на озброєння» лише у 1989-м році) вдалося створити комплекс ДРЛВ більш-менш співставний (але, хіба тільки за призначенням) із американським аналогом, літаком ДРЛВ ВПС США Boeing E-3 Sentry з РЛС AN/APY-1\2, який здійснив свій перший політ ще у 1975 році.

Бо за своїми ТТХ цей А-50 значно поступався «американцю». А процес його «доведения до ума», виготовлення та вартість були настільки ємними, що були цілком співставні із виробництвом, наприклад, стратегічного бомбардувальника типу Ту-160.

Серійно, на Ташкентському авіазаводі СРСР встиг виробити за одними даними – 33 літака цього типу, а за іншими – 31.

У 1991-му, звісно, ці потуги із «дальньою радіолокацією» повітряного базування скінчились.

У період з 2003-го по 2009-й роки РФ реалізувала програму модернізації цього літака, зважаючи на той факт, що за своїм призначенням та можливостями, цей літак зайняв дуже важливе значення у системі управління бойовими діями на оперативному та стратегічному рівнях.

Головний сенс модернізації звівся до спроб розширення всього комплексу ТТХ РТК «Шмель», його автоматизованої системи управління (АСУ) РЛК, а також апаратури зв'язку та встановлення на борту літака, образно кажучи, туалета та буфета, або як це назвали у самій Росії – «блока бытового оборудования».

Модернізований зразок отримав назву А-50У

Тепер, безпосередньо, до наслідків.

• Зважаючи на такі фактори, як наявність обмеженої кількості літаків цього типу у РФ (одні оцінюють її у 10 одиниць, інші – у 9, й навіть, 7, насправді ця цифра дуже залежна від реального технічного стану цих літаків. За моїми оцінками, їх може бути у працездатному стані не більше п'яти одиниць), а також обмежені можливості РФ, щодо подальшої модернізації та підтримання РТК цього літака у працездатному стані (головним чином, через широке використання комплектуючих іноземного виробництва, в тому числі, в складі елементної бази цього РТК), втрата кожного літака типу А-50У є для росіян досить чутливою.
• Знищення літака ДРЛВ – унікальний випадок у сучасній воєнній історії, бо це мабуть одна з найважливіших повітряних цілей, з можливих. Принаймні, на рівні із так званим ПКП «Судного Дня», чи «Бортом №1». По суті, це одночасно й «далекобійний засіб виявлення» й центр управління та координації діями усіма типами засобів ураження оперативно-стратегічного рівня ворога.
• Загибель екіпажу та бойової обслуги РТК цього літака (а при його ураженні, вони майже гарантовано гинуть) – ще одна чутлива втрата для ворога. Їх не так легко та швидко підготувати, як здається на перший погляд. Особливо, у контексті «управління та координації діями військ».
• По суті, це унікальні фахівці із дуже специфічною комбінацією (набором) навичок, як у професійно-технічній сфері так й у галузі військового мистецтва.
• Й ще один із «загальних» наслідків. Ураження (знищення) літака типу А-50У – це ще й сильніший удар по тому, що називається самими росіянами, «престиж государства и её армии», а також морально-психологічному стану усього персоналу, причетного до експлуатації та використанню літаків цього типу.

Тепер, конкретно, як це відіб'ється (а точніше, вже відбивається) на ситуації.

Спочатку про ТТХ, які «мають значення».

Можливість виявлення повітряних цілей (виходимо з району чергування цих літаків, який ще до недавно існував у північній та північно-західній частинах Азовського моря).

З північно-західного напрямку:

• по літаках типу Су-24, Миг-29, Су-27 – траверс по дирекції південний схід – північний захід, умовно Могілів-Подільский – Вінниця – Біла Церква.
• по крилатих ракетах (КР) типу «Шторм Шедоу\Скальп» – траверс по тій же дирекції, умовно Скадовськ – Нікополь.
• по ціли типу установки РСЗВ «Хаймарс». Можливо трохи далі, десь на рівні «Херсон та околиці».
• по груповій цілі типу «механізований\танковий батальйон\рота на марші» – правобережна смуга вздовж Дніпра ними, безперечно, також проглядалась досить впевнено.
• по морських (надводних) цілях. Майже до межі радіогоризонту (тобто проглядалася майже вся акваторія північно-західної частини Чорного моря, де можуть діяти українські плавзасоби).

З північного напрямку:

• умовно Київ – Путивль, по літаках.
• по КР, умовно вони починали їх бачити десь з рубіжу Запоріжжя – Покровське.
• цілі типу ПУ РСЗВ «Хаймарс» чи ТРК «Точка-У» – вони бачили вже умовно з рубежу Дніпро-Павлоград та південніше, так само як й батальйон\роту на марші.

За даними самих росіян, ця «дура», нібито, може наводити через всілякі командні алгоритми (тобто, «согласовывая» та «утверждая»), десь до 12 власних винищувачів, а у автономному режимі управління (тобто, самостійно, з борта А-50У), керувати практично цілим авіаполком – до 30 літаків.

Яке на мене, цифри, м'яко кажучи, трохи завищенні, бо ну-у-у дуже рідко ця машинерія наводила на практиці більше 4-6 власних «бортів».

Очевидно, найбільш важливими цілями для літаків А-50У були літаки Повітряних Сил ЗСУ. У першу чергу, здатні нести КРПБ (крилаті ракети повітряного базування типу «Штормів» та «Скальпів» + доопрацьовані «Нептуни» та ще ряд інших українських засобів повітряного ураження, про які я офіційно не буду згадувати).

Причому, чергування А-50\А-50У було організовано ворогом таким чином, щоб зона гарантованого виявлення повітряних цілей (а такою можливо вважати повітряний простір починаючи з рубежів виявлення цілей типу КР) повністю «накривала» території, де діють російські війська.

По суті, противник прагнув створити над своїми військами у всій Південній зоні суцільне та гарантоване радіолокаційне поле.

А тепер, візьміть й відсуньте всі ці рубежі та зони, мінімум на 200 км на схід, у повітряний простір над Краснодарським краєм РФ, як це сталося зразу ж після ураження А-50У над Азовським морем.

Що станеться? Принаймні, одразу декілька речей:

1. Гарантоване та щільне рл-поле над російськими військами у всій Південній операційній зоні зникне й набуде таких «красівих» якостей, як «очаговое» та «обмежене по висотах».
2. Рубежі гарантованого виявлення ворогом повітряних цілей типу літак, крилата ракета, а також наземних цілей змістяться куди? Правильно, майже у дупу.

Не мені вам пояснювати, як це вплине на реальні можливості не тільки наших Повітряних Сил, а й всіх ЗСУ.

Думаю, ви самостійно, мої шановні читачі, здатні зробити наступні висновки, у цьому сенсі.

Й останнє. З наслідків, вартих уваги. Про них я вже трохи писав у попередніх постах.

Очевидно, що росіяни, звісно, можуть верзти «у ефірах» будь-яку дичину про «френдлі-фаєери» з боку своєї ППО й т.д. Цим вони можуть обманювати самі себе, свою «громадськість» та будь-кого іншого.

Але у випадку із знищенням А-50У їм об'єктивно доведеться змиритися із «жОСткой реальностью», що у України є «якась така хитра зброя» (скажімо так), яка здатна вражати повітряні цілі типу літак ДРЛВ на відстанях до 150-160 км.

Й що з цього витікає?

Вірно. Відтепер, у цій смузі (починаючи рахувати з ЛБЗ) жоден російський літак не може вважати себе «у безпеці», навіть, при всіх «благоприятных условиях» виконання польоту.

Й так, найцікавіші наслідки ще попереду.