Агресія Росії щодо України: в історіях з Кремлем не буває нічого поза політикою

Путінська Росія як справжня правонаступниця СРСР є цитаделлю брехні. Хоча, цілком можливо, що за масштабами пропаганди та вигадок РФ вже переплюнула навіть совітів. Принаймні, в тонкощах та техніці – так точно.

Велика кількість медіа, які різними словами пропагують одне і те ж саме, таким чином створюють для локального обивателя ілюзію вибору. Більшість ж не може помилятися. А те, що всі ці ЗМІ зосереджені в одних руках – це таке, дрібниці.

Росіяни радісно вірять інформаційним помиям, які їм на вуха розвішують різні Соловйови із Кісєльовими. Прекрасні напівфабрикати, якими можна «нагодувати» свої мізки та мізки рідних і сусідів, замість того, аби увімкнути критичне мислення й самостійно пошукати поживи для розуму.

Бо якщо хоча би трохи напружитися, якщо знайти хоч дещицю інформації десь на стороні, поза пропутінськими медіа, то вся брехня Кремля розвалюється як Союз на початку 90-х.

Чого лиш варті байки про те, що на Донбасі начебто немає російських солдатів, хоча їх час до часу виловлюють українські військові. Буцімто Росія не постачає російсько-терористичним військам зброї, при тому повсякчас випадкові свідки фільмують чи фотографують бойовиків зі зразками, котрі є на озброєнні виключно в російської армії. Що вже й говорити про величезну кількість трофейних одиниць, здобутих ЗСУ в боях? Всю цю інформацію, весь фактаж можна легко знайти у відкритому доступі. Потрібно лиш хотіти із нею ознайомитись.

Десь у цю ж парадигму лягають відмазки, буцімто Росія ніяк непричетна до збиття літака рейсу MH-17. Якщо раптом повірити в такі казки й співставити цю інформацію із даними незалежного розслідування, то сам собою напрошується висновок, що Кремль не контролює свої війська та спецслужби. Вони починають війни та знищують цивільні борти. Отруюють екс-колег за кордоном. В такому випадку Путін – лиш безпомічний актор, котрий ні на що не впливає.

Все чудово вони розуміють

Але ж насправді ніхто в Росії так не думає. Не тому, що фанатам Кремля бракує клепки, чи тому, що люди залякані або перебувають у стані сп’яніння від коктейлю із «бояришніка» та вставання з колін. Не тому, що не довіряють пропаганді чи навпаки – занадто їй вірять. Ні, адже всі чудово розуміють, що і як відбувається: хто окупував Крим та частину Донбасу, хто винен у тисячах жертв в Україні та Сирії, хто пакостить у Європі, хто цькує та знищує неугодних журналістів та політиків, інакомислячих, тих, котрі наважилися не підкорятись режиму. Врешті, хто збиває літаки із невинними жертвами.

Розуміють і підкоряються цьому, погоджуються з владою. Або й поготів – підтримують все це божевілля. Тож їм варто йти до кінця і визнати, що Росія не лише збила літак рейсу MH-17 із 298 невинними жертвами на борту, а й, при потребі, здатна на «можем повторить».

Якщо ж раптом серед росіян знайдеться таки трохи більше за тих поодиноких сміливців, котрі своїм тілом вивчили напам’ять всі закутки автозаків, то їм варто про себе врешті заявити. РФ явно бракує пацифістського руху. Руху людей, котрих дістало жити в брехні й болить совість за смерті тисяч невинних, чия кров на руках Путіна та Росії. Бо чим далі все затягнеться, тим менше шансів на успіх.

Але з Росією це ще можна зрозуміти – сотні років німого рабства не минають дарма. Цій країні ще належить пройти через депутінізацію, декомунізацію та деімперіалізацію.

Не поза політикою

А що ж Захід? Знову захоче миритись із Росією, ніби нічого не було? Спокійно їхати на Чемпіонат світу з футболу в цю жахливу автократію. Ніби вона не підриває єдність ЄС зсередини. Ніби немає війни в Україні, ніби не анексовано Крим. Ніби нічого не трапилось в Солсбері. Ніби десятки українців не утримуються незаконно в російських в’язницях. І ще сотні подібних «ніби». Бо ж «спорт поза політикою».

Трагедія літака рейсу MH-17 – це якраз історія про те, що в історіях з Кремлем нічого не буває поза політикою. Бо все і вся може потрапити під приціл якогось російського «Бука», а то й чогось потужнішого. Пересидіти в схованці не вдасться, бо чим більше дозволяти Путіну та компанії подібних «свят футболу» та торочити про «спорт поза політикою», тим сильніше це заохочуватиме їх до все божевільніших вчинків. І ніхто не застрахований від того, аби стати жертвою котрогось із них. Ні в небі, ні на землі, ні в своїй квартирі.