Польща більше не головний центр української присутності в ЄС

З 2022 року мільйони українців виїхали до Європи. Найближчим і найприроднішим напрямком стала Польща. Сусід, зрозуміла мова, культурна близькість, відкритий кордон. Довгий час існувала майже аксіома: саме Польща – головний центр української присутності в ЄС. І це було правдою станом на 2022 рік.

Але людина шукає, де краще. Ще до війни багато трудових мігрантів, які починали з Польщі, згодом переїжджали далі – до Німеччини та інших країн Західної Європи. Вища оплата, кращі стандарти праці, ширші можливості. Війна лише прискорила процес.

графіка: ec.europa.eu

Статистика 2025 року це вже чітко показує. У ЄС під тимчасовим захистом перебуває понад 4,35 млн людей, які виїхали з України. І центр тяжіння поступово зміщується. Найбільшу кількість нових рішень про надання захисту тепер видають не лише прикордонні держави. Лідером за загальною кількістю стала Німеччина – понад 1,2 млн осіб. Далі Польща – трохи менше мільйона. Чехія – майже 400 тисяч.

Найбільшу кількість отримувачів тимчасового захисту в країнах ЄС українцям надали станом на кінець 2025 року:

• Німеччина (28,7% від загальної кількості у ЄС).
• Польща (22,3%).
• Чехія (9.0%).

Восени 2025 року зафіксовано рекордні місячні показники нових рішень про захист. Після пом’якшення правил виїзду для молодих чоловіків у серпні. Але розподіл потоків уже інший, ніж у 2022-му. Люди перерозподіляються. Це і є голосування ногами в чистому вигляді.

Особливо показовий польський приклад. Українці не просто приїхали: вони почали працювати, створювати бізнес, платити податки. У 2022 році українці зареєстрували в Польщі понад 18 тисяч компаній. У 2023 – понад 30 тисяч. У 2024 – понад 32 тисячі. У 2025 – очікується до 33–34 тисяч нових підприємств за рік, заснованих українцями. Це близько 10% всіх нових бізнесів країни.

Лише за один рік українці поповнили польський бюджет податками та внесками майже на 19 млрд злотих. Оцінки впливу на ВВП – від +2% до майже +3% доданої економічної активності. Це вже не історія про біженців, а повноцінних економічних суб’єктів. І тут починається найцікавіше і найсумніше.

Польське суспільство виявилося значно більш готовим приймати українця бідного, ніж українця успішного. Українця, якому треба допомогти – готові терпіти. Українця, який відкрив фірму і конкурує – вже складніше. Українця-працівника – охоче. До українця-підприємця ставляться з напругою.

Українська тема почала використовуватися у внутрішній політичній боротьбі. Праві та крайні сили розігрівають антиукраїнську риторику. Соціальні пільги стають предметом політичного торгу. З’являються сигнали про побутову дискримінацію, конфлікти у школах, напруження на ринку праці. Рішення щодо статусу захисту перетворюються на елемент передвиборчої гри.

У таких умовах люди роблять те, що роблять завжди. Вони не сперечаються – вони переїжджають. До Німеччини, Чехії, Іспанії. Туди, де комфортніша атмосфера. 

Для Польщі втрата притоку українців – втрата економічних можливостей. Замість того щоб перетворити хвилю українського підприємництва на спільні польсько-українські кластери, на експортні союзи, на партнерські виробництва – частину цієї енергії просто виштовхують політичною риторикою і соціальною напругою.

Партнерство красиво звучить на самітах і у військових заявах. Але перевіряється практикою на рівні податкової, школи і муніципалітету. За свіжими даними Євростату, зараз українці найчастіше обирають життя і освіту в Німеччині.