Мирний саміт: чи стане Україна центром нового геополітичного розколу?

Глобальний саміт миру – це перша реальна спроба зцементувати та формалізувати політико-безпековий пояс навколо України.

Звісно, ідеальним був би варіант суміщення інтересів євроатлантичної спільноти і більшої частини Глобального Півдня в українському питанні. Але поки не приходиться говорити про стовідсоткову реалізацію цього прагнення.

Україна витратила надзвичайно багато політичних зусиль і дипломатичних ресурсів для максимального успіху саміту у місті Бюргеншток, про що свідчить факт постійних телефонних перемовин та особистих зустрічей Президента Зеленського.

Помітно, що надмірна вартість задіяних можливостей України не відповідає очікуваним рішенням, яке буде містити лише три пункти з «формули миру» та запрошення Росії до наступної зустрічі.

Тобто саміт набуває характер проміжного заходу, до якого втрачений інтерес у перших осіб ключових великих держав і ризикує перетворитися на спікерську платформу та великий медійний привід, що дозволяє реанімувати увагу хоча б Європейського континенту до війни.

Проблема у тому, що саміт остаточно роз’єднує світ у питанні російсько-української війни. Його попередньою задумкою було максимальне залучення країн Глобального Півдня, схильних прийняти проукраїнський погляд на суть кривавої війни РФ, однак масштабний дипломатичний тиск з боку Китаю, який фактично виступив політичним адвокатом Росії, виключає таку можливість на первинному задумі.

Саміт проігнорує КНР, що можна вважати серйозним маркером у великій геополітиці. Не буде представлена Саудівська Аравія – надзвичайно перспективний партнер у напрямку міжнародного посередництва. Не зрозуміло на якому рівні буде брати участь делегація Індії, яка має свою геополітичну амбіцію та могла б урівноважити відсутність Пекіна.

Глобальний саміт миру фактично віддзеркалив паралельний трек мирного врегулювання під егідою Пекіна-Москви, до якої може пристати Бразилія. Тобто, українська ініціатива, яка, зрозуміло, стоїть поперек горла Москві, активізувала альтернативні центри пошуку мирного врегулювання, але вже у фарватері російських інтересів.

Українська тема стає зручним способом для політико-кон’юнктурної співдружності «осі автократій» або Світового острова, як іменують іноді геополітики альянс в Євразії, що історично протистоїть євроатлантичному морському альянсу. Світові центри зосереджуються і вишивають червоними нитками кордони геополітичного розколу.