Чому Україна не може перебудуватись на «військову економіку»
Нам потрібно налаштовувати стимули та створювати системні умови для появи мобілізаційної економіки
В Україні вирує дискусія щодо військової економіки, виробництва дронів, переведення всіх ресурсів на військові рейки, тощо.
Якщо ви помітили, я ніколи не вживав у своїй аналітиці термін «військова економіка».
Більше того, вважаю цю модель неможливою для реалізації.
І не тільки в Україні, а й будь-де у 21 столітті (приклад КНДР, думаю, розглядати не варто).
Зверніть увагу:
навіть в РФ, де система планування та силового примусу значно потужніші за Україну, ніхто не ризикнув запровадити модель військової економіки (імені Малишева).
Так, саме Малишев, на честь якого названо танковий завод у Харкові, був одним із технократів воєнної сталінської моделі економіки під час Другої світової війни.
Технократом воєнної економіки нацистської Німеччини був відомий архітектор і менеджер Шпеєр.
Військова економіка базується на примусовій та низькооплачуваній праці «на мінімалці» або за «харчі».
У Сталіна був ГУЛАГ та майже дармова праця робочих уральських заводів за «пайок».
У Гітлера – праця в'язнів концтаборів.
За що Шпеєр і отримав свої 20 років на Нюрнбергському процесі.
Саме тому, у форматі економіки споживання 21 століття, в умовах інформаційного суспільства, модель військової економіки неможлива навіть в РФ.
А в Україні і поготів.
Більше того, її запровадження завершилось би дуже швидкою катастрофою.
А що тоді потрібно?
Мобілізаційна економіка. Або військове кейнсіанство.
Це коли держава створює економічні стимули для забезпечення перемоги у війні.
До речі, модель мобілізаційної економіки була під час Другої світової війни у Великій Британії та США.
Саме тому, там не було такої яскравої фігури як Шпеєр.
У англійців був хоча б Клемент Еттлі, заступник і політичний супротивник Черчілля одночасно.
Саме той Еттлі, що виграв у куміра британців Черчілля вибори у 1945 році.
Еттлі сформував модель мобілізаційної економіки.
А у США і згадати особливо нема кого, окрім Рузвельта.
Чому?
Тому що там функцію економіки забезпечували не окремі технократи, а системні умови та налаштування стимулів.
А далі – творча енергія підприємців.
Саме тому, США остаточно подолали Велику Депресію 30-х років лише під час Другої світової війни.
Тоді ж відбулась системна індустріалізація країни, нова урбанізація, залучення у робочий клас жінок та расових меншин, що мало довгострокові політико-економічні та соціальні наслідки для країни в цілому.
Згадаймо лише трудовий фронт.
Люди не працювали за копійки. Навпаки, суспільні доходи та накопичення динамічно зростали.
В Україні немає свого Шпеєра, хіба є люди, яким здається, що вони «шпеєри».
Але це тільки здається.
Проте у нас є творча енергія мас.
Саме тому, нам потрібно налаштовувати стимули та створювати системні умови для появи мобілізаційної економіки.
Наприклад, окрема платформа держзакупівель, в тому числі у оборонному замовленні, для малого і середнього бізнесу.
Надання Генштабу права на фінансування науково-дослідних та конструкторських робіт, промислових зразків, моделей та інновацій.
Створення цифрової платформи «вулиця майстрів» для відбору найкращих винаходів та технологій у секторі оборони.
Ця платформа має функціонувати у інтерактивному режимі, із зворотнім зв'язком виробників та військових.
Тобто, «вулиця майстрів» – це цифровий інструмент для запуску горизонтальної конкуренції між винаходами.
Системний коворкінг та бізнес-акселератор, коли держава стає своєрідним «бізнес-ангелом»таких проектів.
А потім Генштаб через систему попередніх замовлень «витягує» переможців по вертикалі, забезпечуючи вже ринкову конкурентоспроможність для вітчизняних виробників.
Своєрідна вертикально-горизонтальна акселерація проектів оборонного замовлення.
Але для цього необхідно надати Генштабу право на фінансування наукових та інноваційних розробок на стадії ідеї.
І тоді ми виграємо «дронову війну».
Наразі, весь наш дискурс зосереджено лише навколо «кому дали» і «кому не дали», кого запросили на нараду, а кого – ні.
З таким підходом у технологічній війні точно не перемогти.
Коментарі — 0