Чому Моспатріархат боїться приєднатись до української церкви

Терпіти не можна заборонити. Всю ситуацію навколо УПЦ можна звести до цієї граматичної проблеми: де у цьому вислові поставити кому?

Законопроект 8371 ставить кому після «не можна». До яких наслідків це призведе, якщо закон ухвалять в тому вигляді, в якому його рекомендовано до другого читання?

Одразу скажу, чого точно не станеться. Не буде такого, що УПЦ, під тиском цього закону, остаточно і по-справжньому (а не «для видимості», як зараз) розірве стосунки з РПЦ. Адже після такого кроку для УПЦ буде лише два варіанти і обидва категорично для неї неприйнятні:

1

Відірватися від РПЦ і приєднатися до ПЦУ. Це неприйнятно для більшості священства УПЦ, бо для них це «втрата обличчя»: приєднатися до тих, кого роками проклинали, і не між собою, а звертаючись до пастви. Ну от як це – вийде священник до своєї пастви і скаже: «Пробачте мені, люди добрі! Я вам роками брехав, що ПЦУ – безблагодатна і неканонічна церква, тобто насправді взагалі ніяка не церква, а тепер визнаю, що це все була брехня і закликаю вас приєднатися до цієї самої ПЦУ!»? В індивідуальному порядку деякі священники УПЦ до цього «дозрівають», але інституціонально (для керівництва УПЦ) та для більшості священства УПЦ таке неможливо.

2

Відірватися від РПЦ і не приєднатися до ПЦУ. Це ще більше неприйнятно, бо з точки зору канонічного православ'я це означає втрату вже не просто обличчя, а й благодаті та власне статусу церкви. Це перехід в «розкол», і УПЦ в такому разі буде вже не церква, а те, що грецькою називають παρασυναγωγή (буквально, «зібрання поряд»), а російською, ще жорсткіше, «самочинное зборище». Тобто те, чим, з канонічної точки зору, була «УПЦ КП» до отримання Томоса.

Тому УПЦ як інституція ні того, ні того, гарантовано не зробить.

Відповідно, у разі прийняття законопроекту в його нинішньому вигляді є, знову-таки, лише два варіанти, залежно від того, такий закон (1) буде активно виконуватися, або (2) не буде активно виконуватися.

Якщо не буде активно виконуватися – це дещо зменшить гостроту ситуації, бо розділить тиск на два напрями: держава буде тиснути на УПЦ (проте не поспішаючи з радикальними діями, передбачених законопроектом), а частина політикуму та суспільства буде тиснути на державу. Можна очікувати, що цей тиск дещо активізує ситуації «переходу в ПЦУ» на рівні окремих парафій. Але ця ситуація досить нестабільна і вибухонебезпечна.

Якщо буде активно виконуватися, наслідки будуть двоякими. З одного боку, це ще більше активізує ситуації «переходу в ПЦУ» на рівні окремих парафій. З іншого боку, УПЦ в особі всіх, хто відмовиться від такого переходу, доволі швидко залишиться без майна, без можливості здійснювати правочини, тощо, тобто перейде в статус «гнаної церкви»... дуже комфортний для російської пропаганди, а також для частини вірян УПЦ, які стануть «страждальцями за істинну віру». Багато кого в Україні це потішить як акт справедливої помсти (з УГКЦ колись Москва вчинила приблизно так само), багато кого подалі від України це засмутить (при тому, що розібратися в ситуації докладніше в них не буде жодних шансів). Звісно, ієрархія УПЦ буде жорстко і агресивно чинити опір, бо опиниться в становищі щура, якого загнано в глухий кут і який тепер вже бореться за саме своє виживання.

Ось і думайте, де ставити кому.