Хочеш миру – готуйся до війни

Упродовж багатьох століть філософи шукали рецепти миру – всередині держави та між державами.

Всі ці пошуки можна розділити на два магістральних напрями.

1. Припускаємо взаємну добру волю сторін

Цей погляд йде від Платона через Тому Аквінського і доходить до сьогодення. Його суть в тому, що джерелом, основою і осердям світу є Благо (в християнстві – Бог як носій абсолютного Блага), тому все суще прагне блага. Зла як такого прагнути в принципі неможливо, бо зло не є чимось сущим.

З цього випливає, що в будь-якій війні обидві сторони, за визначенням, прагнуть Блага, а отже, всі конфлікти між ними породжені тим, що вони розуміють це Благо надто однобічно. Треба попрацювати з їхнім розумінням Блага і все буде гаразд.

Саме цю стратегію європейські політики постійно пробували (принаймні донедавна) застосувати до всіх конфліктів Росії з її сусідами, включно з Україною. Деякі пробують і досі. Але марно.

Чому марно? Тому, що принаймні на політичному рівні, тобто на рівні інтересів держав, не всі «блага» є в принципі взаємно сумісними. Що добре Російській імперії – те згубно для України. І навпаки. Шукати «однобічного розуміння Блага», яке можна виправити і «спрямувати в конструктивне річище» тут просто безглуздо.

2. Не припускаємо взаємну добру волю сторін

Цим шляхом, на гіркому досвіді ранньомодерних релігійних війн, пішли європейські філософи модерної доби.

Гоббс і Кант обидва запропонували рецепти встановлення миру, в основі яких лише Природа і Розум, без жодної презумпції «доброї волі». Але рецепт Гоббса обернувся оновленою програмою запровадження тоталітаризму, а рецепт Канта базується на дуже спірному розумінні і природи, і розуму (на його переконання, поводитися як добропорядні громадяни могли б і чорти – носії чи не абсолютного зла! – якщо лише вони «мають розум»).

Вітґенштайн і Левінас обидва шукали виходу з «тотальності війни» у трансцендентній, позасвітовій позиції, яку Вітґенштайн віддає Богові та «філософському Я», а Левінас – ідеалізованому ним Іншому. Те й те залишилося суто умоглядним експериментом. Рецепт Вітґенштайна – «мовчати про все, про що неможливо домовитися» – практично нездійсненний; рецепт Левінаса – «я відкриваюся Іншому в своїй миролюбності, а там хай буде, що буде, він мені нічого не винний» – на практиці обертається руйнівними наслідками.

Отож, у пошуках миру ми не можемо припускати добру волю сторін і не можемо обійтися без доброї волі сторін.

Але це не тупик, а рецепт практичного виходу з ситуації.

Що нам потрібно, так це об'єднання всіх, хто має добру волю і довів це власними практичними діями, проти всіх, що мають недобру волю і довели це своїми практичними діями. З першими мир, з другими війна до перемоги. Si vis pacem, para bellum.