Генерал Де Голль і полковник Путін, або чому Росія приречена

8 січня 1961 року у Франції відбулася подія неможлива в Росії. Того дня 75 відсотків французів на референдумі висловилися за надання незалежності Алжиру.

Референдуму передувала кровопролитна алжирська війна, що розпочалася в 1954 році за президента Рене Коті.

Обраний на посаду президента в 1959 році генерал Де Голль теж не хотів втрачати Алжир. Але він заповзявся відновити велич Франції, поставив перед собою вищу мету – модернізувати країну. А передумовою модернізації була відмова від колоніальної спадщини. Крім того, генерал волів зберегти добрі стосунки з колишніми колоніями.

1960 року Де Голль надав незалежність 14 колишнім колоніям. Відмову від колоній, звичайно, не можна вважати добровільною. Генерал пішов на це, зваживши всі за та проти. Він був далекоглядним політиком і волів, аби світ з повагою ставився до Франції.

Ситуація з Алжиром була більш складною, обтяженою війною. Проти надання незалежності Алжиру були чимало політиків і військових, а в квітні 1961 року Франція та її президент пережили заколот противників деколонізації. Але це не спинило Де Голля, і зрештою в липні 1962 року була проголошена незалежність Алжиру.

Можна згадати й інший знаковий момент у житті Де Голля: 1969 року, після того як розроблений генералом проект реформування Сенату не знайшов підтримки на загальнонаціональному референдумі, президент добровільно, як і обіцяв напередодні, подав у відставку.

Відтоді минуло чимало часу. Франція залишається демократичною державою, а французи зберігають вдячну пам'ять про генерала-президента.

Це неможливо в Росії, жалюгідний лідер якої, екс-полковник КДБ, відчайдушно чіпляється за владу і прагне відродити потворну радянську імперію, в Росії, де, згідно оприлюднених 25 грудня даних останнього в минулому році проведеного «Левада-центром» соціологічного опитування, 71% громадян підтримують дії російських збройних сил в Україні.

Це діагноз. Росія невиліковна і не має майбутнього.