Ковід і демократія/диктатура

Скільки можна писати про вкрай безвідповідальну поведінку щонайменше третини киян (а найшвидше, всіх громадян України, якщо вірити Інтернету та телебаченню)? Адже щонайменше третина «славних українців» ігнорує суворі норми маскового режиму або ставиться до них відверто знущально. У супермаркетах столиці значна частина покупців спускає пов’язки на рот, а то й узагалі на підборіддя. Адміністратори й охоронці, що впадає в очі, аж ніяк не реагують на це. В автобусах – так само. Ба більше: вистачає і тих. хто взагалі знімає маски, ледь зайшовши у громадський транспорт. Мовляв, вони заважають дихати… А ковід, якщо він причепиться, не заважатиме? Головне, втім, інше: публіка такого ґатунку наражає на небезпеку не тільки себе, а й інших; підхопивши Covid-19, ці персонажі, навіть якщо він у них буде у легкій чи взагалі непомітній формі, передадуть віруси іншим. Цікаво, скільки жертв на рахунку цього, не побоюся гучного слова, охлосу?

Утім, зараз іще якось минається. офіційна кількість хворих незначна, а що станеться з осені, коли, за прогнозами вірусологів, насунеться нова хвиля пандемії? Стануть необачні й безвідповідальні обачними і відповідальними? Певен, що ні. Не дарма ж кажуть, що звичка – це друга натура…

А тим часом ця публіка не тільки поширює пошесть, а й має право голосу. Вона в числі інших обиратиме нам парламент, мерів і президента. Чи здатна вона відрізнити відповідального політика від балаганника, проросійського популіста від справжнього патріота? Дуже сумніваюсь. Ба більше: всі ці запеклі порушники маскового режиму й елементарних санітарних правил (тієї ж дистанції у півтора метри) матимуть право висуватися в депутати всіх рівнів! Тобто політично небезпечні особи «рулюватимуть» політикою…

Дехто з моїх колег покладає сподівання на значне підвищення сум штрафів. Але хто саме стежитиме за дотриманням встановленого урядом режиму та штрафуватиме порушників? Поліція? Навіть не смішно… Та й узагалі – як на мене, тут штрафами не зарадиш, бо проблема не у фінансових стягненнях, а в належному покаранні за антигромадянську поведінку. Якийсь час я вважав, що оптимальним виходом для суспільства тут стало б анулювання виборчих прав, чи на певний термін, чи (у порушників-«рецидивістів») на все життя. Тобто запровадження такого собі цензу громадянської відповідальності. Принаймні, це б відсікло від впливу на вирішення суспільних проблем тих, хто нездатен їх вирішувати, з об’єктивних чи суб’єктивних причин. Але… Я вже згадував нашу «доблесну поліцію». Де гарантія, що вона не перетворить фіксацію порушень, реальних і фейкових, на знаряддя поліпшення добробуту поліцейських чи навіть на інструмент політичної розправи з тими, хто не так ставиться до влади загалом й окремих міністрів?

Ну, а ще пізніше, добряче почухавши потилицю, я зрозумів, що наші громадяни в плані нехтування урядовими приписами щодо поведінки під час пандемії Covid-19 виглядають іще дуже пристойно у порівнянні з жителями деяких провідних демократичних держав. Вони не влаштовують ледь не мільйонних акцій протесту проти карантину та маскового режиму, вони не марширують велелюдними буцімто антирасистськими маршами без жодних застережень – мовляв, борців за справедливість ковід не бере, вони масово не ігнорують вакцинацію так, що доводиться їх заманювати чи то лотереями, чи то самокрутками з марихуаною. Ба більше: впливові політичні партії й організації в Україні не заявляють, що обов’язкова вакцинація певних категорій населення (вчителі, викладачі вишів, працівники дитсадків, лікарі тощо) є грубим порушенням прав людини. На щастя, всього притаманного нинішній «перерозвиненій» демократії у цілій низці держав у нас немає.

При цьому я «виношу за дужки» ревних парафіян Московського патріархату та священнослужителів цієї церкви, які демонстративно нехтували та нехтують усіма нормами і заборонами, так само, як і політиканів із проросійських політичних формацій, які розказують страшилки про західні вакцини, – то інша тема. Бо ж ідеться про неприховану «п’яту колону», якою має займатися СБУ та поліція, а не про українців, нехай і безвідповідальних.

Але повернімося до головної теми. Пандемія Covid-19 унаочнила той факт, що демократія як така у світі зайшла «не туди», крім деяких держав, як-от Ізраїлю. Більшою чи меншою мірою, але зайшла. І тепер усе більша голосів чути на користь того, що під час таких масових пошестей добре було би запроваджувати хоч якісь елементи диктатури, бо вони допомогли б швидше й ефективніше приборкати поширення коронавірусу. Але от лихо: пандемія почалася саме з комуністичного Китаю з його аж ніяк не демократичним режимом, ба більше – все більше серйозних науковців схиляється до того, що той різновид коронавірусу, який лежить в її основі, має штучне походження і вирвався на волю з вірусологічної лабораторії у Вухані. На додачу, на перших етапах поширення Covid-19 китайська влада всіляко намагалася замовчати лихо, применшити його масштаби, фальсифікувати дані про вірус. І тільки потім, кинувши у бій із ковідом армію, КНР зуміла запровадити ефективний і жорсткий карантинний режим. Отож і диктатура не зарадила…

Отож, видається, тим державам світу, які звуть себе цивілізованими та розвиненими, варто замислитися над дуже багатьма проблемами. Й Україні також. Бо без того, щоб перестати механічно ототожнювати демократію з загальним виборчим правом, без того, щоб відсунути охлос з політичної арени на належне йому місце, без того, щоби зробити владні структури максимально ефективними й оперативними, успішно відбивати глобальні загрози не вдаватиметься. А якщо і вдаватиметься, то надто значною ціною.