Шаги чи копійки. Що стоїть за новою ініціативою Нацбанку?

Хвиля мемів сколихнула національний Інтернет з приводу нової ініціативи НБУ щодо перейменування копійок у шаги. Побачив різні оцінки, здебільшого комічного характеру. Втім, не все так просто, тож розберемо ситуацію з різних боків.

Між «історичною справедливістю» та майбутнім

У Київській Русі з XI століття в обігу були київські гривні шестикутної форми, вагою близько 140-160 г (інші джерела вказують, що вага була близько 204 г), що служили одиницею платежу та засобом накопичення до монголо-татарського нашестя. Також на Русі карбували монети, в обігу були златники та срібники. До речі, їх до сих пір можна знайти у продажу у нумізматів, принаймні срібники часів Ярослава Мудрого. Також існує припущення одного з походжень назви російської валюти рубль.

За часів Київської Русі при нестачі дрібної монети торгівці рубали срібну гривню на шматки, і ці шматочки гривні називали рублем. Не берусь стверджувати про автентичність цієї історії, у наукових колах вона існувала у формі байки, але вона логічна, та і враховуючи переписування історії України КДБ та ЦК КПРС зробити з неї байку могли саме з ідеологічних міркувань. Як не крути, таке трактування походження рубля як шматочків гривні є принизливим для російської валюти.

У XVII-XVIII століттях шагом називали польсько-литовську срібну монету вартістю три гроші, по факту це була назва монети певного номіналу. Самі шаги з’явились тільки 19 грудня 1917 року, коли був прийнятий тимчасовий Закон про випуск державних кредитних білетів УНР, згідно з яким «кредитні білети випускаються у карбованцях, причому один карбованець містить 17,424 частки чистого золота і поділяється на 2 гривні або 200 шагів».

Спочатку марки були задумані тільки як поштові мініатюри, але згодом, через нестачу дрібної розмінної монети, за прикладом російської влади, яка зробила це раніше, їх стали вживати одночасно як марки і гроші на підставі закону УНР від 18 квітня 1918 року. Емісія від 18 квітня складалася з номіналів у 10, 20, 30, 40 і 50 шагів. Випускалися вони у Києві, в друкарні Василя Кульженка, аркушами по 100 штук з перфорацією, щоб полегшити відривання окремих купюр. Виходить, що фізично у формі монети шагів не існувало.

І от виникає дискусійне питання: яка ж назва дрібної монети для України насправді історична? Шаги, срібники та златники, чи рубль? Можу лише погодитись, що звісно копійки нагадують про російську, а потім і радянську окупацію України. Назвати дрібну монету в Україні рублем було б кумедно.

По-перше, зайвий раз принизити росіян, начебто їх рубль недовалюта. По-друге, внести деяку плутанину у визначеннях на міжнародних ринках. Але з іншого боку, ця назва нашої розмінної монети буде зайвий раз нагадувати про східних сусідів, про яких хотілось би забути.

Отже, питання тут залишу відкритим, а тому поставлю інше питання: а чи потрібно нам взагалі спиратись на історичні назви, може краще дивитись у майбутнє? Якщо Україна прагне стати членом ЄС і з часом увійти до зони обігу євро, то може копійки було б краще перейменувати у центи. Так буде зручніше для населення і підкреслить євроатлантичні прагнення України.

Економічний бік питання

А от економічний бік питання щодо перероблення гривневої дрібної монети з копійок на шаги чи центи взагалі дуже сумний. Якщо не помиляюсь, вартість карбування звичайної розмінної монети становила близько 1 грн, тобто значно дорожче ніж разовий емісійний дохід держави. Виходить, що для здійснення цього перейменування, як мінімум потрібно збільшити кошторис Банкнотно-монетного двору (БМД). Розповіді НБУ, що він замінить монети без зайвих витрат, м’яко кажучи, неправдиві.

Почнемо з дизайну монет, виготовлення пробних партій, переобладнання монетного двору, інформаційну кампанію, поліграфію з ознаками захисту монет, витрати на обмін і т.д. А, як ми знаємо, зростання витрат у держсекторі часто смердить корупційними ризиками.

Втім, це тільки частина витрат. Пересвідчені громадяни можуть цього не знати, але в касах перерахунку банків ніхто монети вручну не перераховує, для цього стоять спеціальні лічильні машинки, які часто підлаштовані під монети певного номіналу. Тож зміна монет потягне за собою витрати на переобладнання (та/або) перепрограмування касових вузлів. Будуть і додаткові витрати банків на обмін одних монет на інші, бо старі монети доведеться збирати і здавати у НБУ.

Оскільки у нас 75% роздрібу (якщо не більше) – це держбанки, то крім витрат НБУ на БМД витрат зазнають ще і державні банки. У купі це «свято історичної справедливості» вийде країні у кругленьку суму, бо держава недоотримає дивідендів від держбанків на суму їх витрат, а держбюджет не доотримає прибуток НБУ.

Якщо враховувати, що два останні роки уряд України фінансував НБУ через відсотки по ОВДП у власності НБУ, а НБУ вперто не хоче йти на зниження цих відсотків – то взагалі виникає питання: а чи на часі така «історична справедливість», яка викликає багато фінансових питань і підвищує корупційні ризики самого НБУ? Як мінімум, цими ініціативами повинні зацікавитись ДБР та НАБУ.

Втім, якщо Андрію Пишному так кортить зробити щось історичне, можу запропонувати інший, більш вигідний для держави варіант. Держава може влаштувати аукціон серед членів Правління НБУ за право назвати дрібну монету на честь члена Правління НБУ, але за умови, що всі витрати на 100-120% будуть профінансовані самим переможцем аукціону.

Ознайомившись з декларацією Андрія Пишного, я вже підрахував, що він цілком потягне ці витрати, а якщо ні, то візьме кредит в «Ощадбанку», там йому не відмовлять. У такому випадку розмінну монету замість копійок можна було б назвати «пишкою».

До участі в аукціоні можна було б запросити і Катерину Рожкову, вона також багато наробила для НБУ і є достойною. Монету на її честь можна було б назвати «рожок». Хоча після останніх рішень судів Катерина Вікторівна може не потягнути дорогий проєкт. Я звісно жартую, але це точно буде фінансово справедливо, щоб під час війни реалізацію «історичних місій» профінансувати з гаманців небідного Топ-менеджменту НБУ.

Ще один бік питання – інфляція. Монета має довгий строк служби, часто до 10 років. За 10 років, навіть якщо НБУ буде забезпечувати інфляцію в Україні на рівні верхньої межі діапазону таргету у 6%, то інфляція складе 80%. Вже зараз за 10 копійок нічого не можна купити, а через 10 років не можна буде купити і на 50 копійок. Тягнути цей гембель витрат на собі заради підтримки масштабу цін також може бути проблематичним. До того ж, років через 10 Україна цілком може претендувати на входження до зони обігу євро. Тому у довгостроковій перспективі проєкт перейменування копійки виглядає дуже незграбним.

А тепер без жартів. У країні війна, кожна гривня має бути на обліку для ЗСУ, а НБУ таргетує інфляцію за спірними схемами за рахунок Уряду. Про яке перейменування копійок, та ще і з дискусійною історичною справедливістю, та ще і на честь дрібноти, яка існувала нетривалий час і частково у формі поштових марок, а не монет, взагалі може йти мова?

Це просто ще один сигнал для Офісу Президента України, ДБР та НАБУ, що у НБУ зростають корупційні ризики, а Правління нашого центрального банку виробляє рішення, які не є актуальними для українського суспільства: то обмеження безготівкових розрахунків для громадян, а тепер перейменування дрібної монети.

Тож виникає законне питання: навіщо потрібне таке Правління НБУ? Думаю, що питання перезавантаження управлінських органів НБУ назріло, і вже навіть трохи перезріло.