Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Україна і Фінляндія: відстань — не перешкода для розвитку тисячолітніх двосторонніх відносин

    • Станіслав Желіховський

      Кандидат політичних наук

    • Розсилка
    Україна і Фінляндія: відстань — не перешкода для розвитку тисячолітніх двосторонніх відносин

    Не виключено, що Фінляндія з «благословення» Росії і Заходу може виступати своєрідним «арбітром» в російсько-українському конфлікті

    Офіційний візит Президента Фінляндської Республіки Саулі Нііністьо до України (12 – 13 вересня 2019 р.) є досить важливим та вчасним (останній візит в Україну фінським главою держави було здійснено п’ять років тому). Адже, враховуючи факт завершення процесу «транзиту» влади в Україні та те, що вже багато років поспіль Фінляндія, як і інші країни Скандинавського регіону, є прикладом того, як навіть у відносно непростих кліматичних умовах можна побудувати взірцеву політичну систему, з високорозвиненою економікою та високим рівнем дотримання прав і свобод людини, подальша співпраця між Києвом та Гельсінкі, яка має в своїй основі тисячолітню традицію контактів між українським і фінським народами, — повинна й надалі лише покращуватися та зміцнюватися.

    З огляду на це, важливо знати, як і при яких обставинах почали формуватися та розвиватися українсько-фінські двосторонні відносини. Розуміння тих «точок дотику», які склалися між країнами традиційно, можуть бути непоганим трампліном як для відродження тих складових політико-економічного життя обох народів, які існували колись та, будучи з ряду причин зниклими або забутими, можуть знову стати перспективними, так й для подальшого їхнього розвитку, з новим якісним змістом і для України, і для Фінляндії. І візит фінського лідера С. Нііністьо до української столиці може слугувати непоганою складовою цього процесу.

    Історичні витоки українсько-фінських відносин

    Дійсно, фактор давності між, здавалося б, відносно віддалених у географічному сенсі (більше 1 тис. км) держав, в історії двосторонніх українсько-фінських відносини має місце. Ще на світанку свого існування Київ мав тісні політико-економічні відносини з цією північноєвропейською країною. Так, у період між IX та XIII ст. між Скандинавією та Візантією існувала водна торгова артерія, так званий шлях із варягів у греки, більша частина якої проходила як територією фінських племен саамі (Saami) та хяме (Häme), так і територією Київської Русі, зокрема через р. Дніпро. Саме завдяки торгівлі Київ та фінські торгові факторії вікінгів почали активно розвиватися та розбудовуватися, що принесло неабиякий зиск усім.

    Однак, через політичний занепад у XIII – XIV ст. Давньої Русі, що ознаменувалося повною втратою русинами (українцями) своєї державності, політичні відносини між Україною та Фінляндією, яка сама не була незалежною державою, були зведені до мінімуму. Окрім несистемних контактів між обома етносами, приміром, у розрізі воєнних компаній Північної війни (XVII – XVIII ст.), які відбувалися, зокрема, на території України (Красний Кут, Переволочна, Полтава, Сокілки тощо), стійких політико-дипломатичних зв’язків між українцями та фінами (значну частину шведської армії складали вихідці з Фінляндії) — не було.

    Ситуація почала змінюватися на початку XX ст., коли на території України і Фінляндії почалися багато у чому схожі державотворчі процеси, адже український та фінський народи досить тривалий час знаходились під гнітом російського імперського режиму й буремні події Першої світової війни та революційні події у Петрограді, столиці Російської імперії, дали поштовх молодим Українській Народній та Фінляндській Республікам проголосити себе незалежними країнами. Не виключено, що саме спільна історія перебування в колись єдиній монархічній державі, схожа за своєю суттю боротьба за визволення від її тиранії, а також давня дружба фінського маршала Карла Густава Маннергейма та Гетьмана України Павла Скоропадського (познайомилися під час служби в російській імператорській армії) стали причинами того, що уряди України та Фінляндії у період 1918 – 1920 рр. почали налагоджувати двосторонні відносини вже не у формі міжнаціонального діалогу, а в якості суверенних держав, доказом чого, зокрема, міг служити обмін дипломатичними представниками та відкриття відповідних представництв.

    Важливим з точки зору утвердження як України, так і Фінляндії в якості самостійних гравців на міжнародній арені можна вважати факт підписання 31 серпня 1920 р. у ризькому палаці Булдур делегаціями УНР, Фінляндії, Польщі та країн Балтії політичної конвенції, яка, з-поміж іншого, констатувала готовність держав-учасниць до взаємного юридичного визнання, зобов’язувала їх до мирного урегулювання територіальних конфліктів, містила намір сторонами невідкладно розробити оборонну військову конвенцію тощо.

    Нажаль, неможливість Україною, з огляду на зовнішні і внутрішні фактори, уберегти своє досить крихке політичне існування, поставило налагодження постійних зв’язків між Києвом та Гельсінкі на паузу тривалістю в сім десятиліть, через що дороги українського й фінського народів розійшлися й не мали перманентного зв’язку, окрім, хиба що, участі українців в рядах червоної армії у двох радянсько-фінських війнах (1939 – 1940 рр. та 1941 – 1944 рр. відповідно), що можна вважати певного роду темною сторінкою у міжнаціональних відносинах. Однак, враховуючи той факт, що українці у середині XX ст. не мали власної незалежної держави і були вимушені коритися волі Москви, включно з воєнними авантюрами останньої, якоїсь непоправної шкоди українсько-фінському діалогу це не завдало й після повторного проголошення Україною у 1991 р. повноцінної незалежності, визнаної практично усіма державами світу, включаючи Фінляндську Республіку, відносини з останньою набули якісно нового змісту: було встановлено стійкі дипломатичні відносини, з супровідним цьому процесу взаємним відкриттям дипломатичних та консульських установ, налагоджено політичне, економічне і культурне співробітництво між народами тощо.



    Ключові сфери співпраці Києва та Гельсінкі

    Враховуючи факт того, що Фінляндська Республіка є однією з найвисокорозвинених  держав світу, з високим рівнем демократичних свобод та індексом людського розвитку, а також те, що Фінляндія, подібно до українських реалій, є «затисненою» між країнами Вільного світу  з північного і західного боку кордону (Норвегія, Швеція) та Російською Федерацією — зі східного, Києву та Гельсінкі варто було б надалі посилювати взаємне співробітництво, з можливим виділенням кількох ключових сфер: політичної, торговельно-економічної, безпекової.

    Політична сфера. З огляду на європейський вектор, який Україна задекларувала на конституційному рівні, Фінляндська Республіка,  держава-член Європейського Союзу (до речі, саме Фінляндія була серед трійки країн, які першими приєдналися до ЄС після підписання Маастрихтського договору), є досить цікавою для Києва з огляду на той досвід, який Гельсінкі мають у плані інтеграції до об’єднаної Європи. Також, у розрізі цього важливо, що, згідно щорічних звітів «Свобода у світі» міжнародної правозахисної організації Freedom House (займається підтримкою і дослідженням стану демократії у світі) Фінляндія посідає найвищі місця у рейтингах, а саме має статус «вільної» країни. Для України, яка наразі має статус «частково вільної» держави, є важливим здійснення подальших кроків для покращення рівня свого демократичного розвитку, що є однією з головних умов вступу будь-якої країни до ЄС.

    Варто зазначити, що Фінляндська Республіка, як і Скандинавським регіон у цілому, також є цікавою й з геополітичної точки зору. Останнім часом все частіше простежуються наміри таких потужних держав як Сполучені Штати Америки, Російська Федерація та Китайська Народна Республіка отримати домінантне становище в регіоні Арктики, у зв’язку з чим можна припустити, що Скандинавія відіграватиме у цій жорсткій конкурентній боротьбі немаловагому роль. Особливого значення Скандинавія відіграє у доступі до Арктики — північного полярного регіону Землі, який може виступати як у якості нового водного сполучення між Старим і Новим Світом, так і має значну кількість природних ресурсів.

    Недарма Президент США Дональд Трамп пропонував Королівству Данія, іншій скандинавській країні, купити в останньої о. Ґренландія, який є датською автономною частиною і який є своєрідною сполучною ланкою між Атлантичним та Північним Льодовитим океанами. Адже у Вашингтоні добре розуміють, що зіткнення в Арктиці, швидше за все, з огляду на стратегічне значення Північного полюсу, є неминучими — все лише впирається в питання часу і у те, скільки гравців буде по-справжньому задіяно у цій геополітичній конфронтації.

    Тому, вірогідно, що Данія не остання північна країна, якою зацікавилися країни-гегемони, у зв’язку з чим можна припустити, що Фінляндія, хоч і не має безпосереднього доступу до Арктики, однак знаходиться дуже близько до неї, на перетині сфер впливу США і РФ, а отже вірогідно відіграватиме у цій жорсткій конкурентній боротьбі немаловагому роль й було б непогано, щоб Україна знаходилась по один бік у цьому імовірному протистоянні, надалі поглиблюючи політико-дипломатичну співпрацю з Гельсінкі та іншими країнами Скандинавії.

    Торговельно-економічна сфера. Попри те, що у попередні роки показники двостороннього торговельного співробітництва між Україною та Фінляндією в цілому зростали, цьогоріч показник двосторонньої торгівлі товарами і послугами у першому кварталі 2019 р. знизився (на 26,8% і 29,2% відповідно). Звичайно, коливання у цій важливій сфері мають властивості змінюватися як у позитивний, так і негативний бік. Однак, як Києву, так і Гельсінкі для покращення торговельно-економічного співробітництва між країнами та зменшення ризиків щодо змін у негативний бік, варто було замислитися про відродження торговельних шляхів, які існували багато століть тому.

    Не секрет, що у сучасному світі існує тенденція на відродження давніх торгових шляхів, приміром чого може служити сучасна концепція пан’євразійської транспортної системи — так званого нового «шовкового шляху». З огляду на це, було б досить своєчасним рішенням урядів України і Фінляндії здійснити кроки щодо відродження водної торгової артерії, яка, як і тисячоліття тому, сполучала б регіон Скандинавії, до якого належить Фінляндія, через порти країн Балтії та річкову систему Білорусі та України (перші кроки на цьому шляху вже зроблені, коли у грудні 2018 р. Адміністрація морських портів України та білоруська компанія «Белтопенерго» підписали меморандум щодо відновлення річкового судноплавства між Україною та Білоруссю) з Чорним і Середземним морями, з виходом, у кінцевому рахунку, до регіону Близького та Середнього Сходу й до Світового океану.

    Такий проект, без сумніву, мав б непогані перспективи, а з огляду на те, що значна частина такої транспортної водної магістралі проходила б територію України, наша держава особливо виграла б від такого проекту. Зацікавленість України у приєднанні до згаданого вище нового «шовкового шляху», з супутнім цьому наданні своїх морські портів для з’єднання останнього з європейськими транспортними коридорами, відродження «шляху з варягів у греки» й відновлення у повному обсязі судноплавства на Дніпрі, Дунаї та Дністрі (попередній український уряд вже приділяв цьому увагу) — надало б Україні можливість перетворитися на величезний транспортний хаб усього Євразійського материку, що, у перспективі, могло б неабияк посприяти економічному підйому України, з можливим замахом на регіональне лідерство.

    Безпекова сфера. З огляду на те, що збройні сили Фінляндської Республіки знаходяться у повній відповідності з вимогами, що пред’являються до збройних сил країн-членів Організації Північноатлантичного договору, які мають дуже добрий вишкіл, зокрема, через регулярну участь у військових навчаннях, та той факт, що сама Фінляндія не є членом Альянсу й має другий за протяжністю відрізок сухопутного кордону з Росією (після українсько-російського) на території Європи, зазначені факти уподібнюють безпекову ситуацію Гельсінкі і Києва. Адже Фінляндія, подібно Українській державі, мала гіркий досвіт воєнної агресивної політики з боку Москви — у 1930 – 1940-х рр. (згадані вище «Зимова війна» та «Війна-продовження») з супровідними бойовими діями на власній суверенній території та територіальними і людськими втратами.

    Також є немаловагомим той факт, що Фінляндія хоч і не входить до НАТО, проте є державою-членом Північноєвропейського оборонного співробітництва (NORDEFCO), метою якого є посилення обороноздатності країн-членів шляхом визначення напрямів співробітництва та просування ефективних рішень. Вивчення досвіду того як, будучи позаблоковою країною (офіційний Київ хоча і поставив собі за мету повну євроатлантичну інтеграцію, проте наразі важко спрогнозувати коли Україна зможе отримати чітку перспективу членства в Альянсі) та межування з агресивним сусідом (і для України, і для Фінляндії — це Росія), мати змогу посилити регіональну співпрацю в галузі оборони разом з іншими країнами, що знаходяться у зоні воєнно-політичного ризику, — є важливою складовою українсько-фінських відносин. Обом країнам є багато у чому повчитися один в одного у розрізі безпекового компоненту, який, без перебільшення, є головною запорукою для їх виживання в якості незалежних суб’єктів світової політики.

    Імовірне «підводне каміння»

    Попри те, що дводенний офіційний візит Президента Фінляндії Саулі Нііністьо до Києва має мати характер важливого, є певний ризик того, що даний приїзд може мати прихований у своїй основі зміст. Так, відомо, що 25 червня 2019 р. Фінляндія більшістю своїх делегатів у ПАРЄ підтримала резолюцію останньої щодо повернення РФ до Асамблеї (5 голосів — за), що виглядає щонайменше дивно, особливо з огляду на те, що фінський народ, як вже було зазначено вище, сам неодноразово ставав жертвою східного сусіда і як ніхто інший повинен розуміти, у якому складному становищі наразі перебуває Українська держава. Однак, якщо згадати те, що урядовці Фінляндії другими після німецьких колег минулого року надали усі необхідні дозволи на будівництво газопроводу «Північний потік-2» (попри застереження офіційного Києва), то пазл потроху починає складатися.

    До того ж, напередодні офіційного візиту до України, фінський глава держави С. Нііністьо наприкінці серпня приймав на території своєї держави російського керманича В. Путіна, з яким, з-поміж іншого, обговорив й українське питання. Враховуючи той факт, що в роки «холодної війни» Фінляндія мала нейтральний статус (й притримується його понині), що робило і робить її своєрідною «буферною зоною» між ліберальним Заходом та авторитарним Сходом, та те, що концепція «фінляндизації» вже кілька років як обговорюється певними політичними та експертними колами, задля імовірного застосування її для України, без перспективи, таким чином, інтеграції нашої держави до НАТО чи інших військово-політичних союзів, не виключає того, що саме Нііністьо може з подачі зацікавлених сторін (при чому як в Росії, так і в деяких західних країнах) виступати тією «пробною кулею», яка покликана прозондувати нововладний український ґрунт на реакцію щодо можливого перегляду зовнішньополітичних перспектив, щоб зняти у кінцевому підсумку, «подразник» для Москви, яким наразі є Київ і закріплений ним на конституційному рівні європейський та євроатлантичний вектори.

    Хоча на даному етапі зарано говорити про роль Фінляндської Республіки в якості миротворця між Україною і Росією та держави-подільника нейтральним досвідом, проте виключати такий хід подій не варто, особливо після тих поступок, які західні країни, включно з Фінляндією, вже зробили для Кремля. Нова українська влада має бути пильною, адже подібні пропозиції можуть мати місце, які подібно до ситуації з Будапештським меморандумом (від 1994 р.) або з балтійським газопроводом (коли А. Меркель говорила про гарантії транзиту російського газу через українську територію) будуть супроводжуватися запевненнями в захисті національного суверенітету і безпекового становища України й у відсутності необхідності в інтеграції нашої держави до, зокрема, Північноатлантичного альянсу.

    Висновок

    Підсумовуючи усе вище викладене, можна констатувати, що Фінляндська Республіка є вкрай важливим партнером для Української держави. І Київ, який за багато років виробив досить успішний досвід з налагодження стійких політичних та економічних зв’язків з фінським народом, з огляду на здобуття повноцінної незалежності, має змогу ще більше розвивати та поглиблювати відносини з Гельсінкі, зі значно більшою палітрою сфер суспільного життя.

    Однак, не виключено, що Фінляндія з «благословення» Росії і Заходу може виступати своєрідним «арбітром» в російсько-українському конфлікті, і Києву необхідно бути особливо пильним, щоб не потрапити в чергову пастку зацікавлених в «нейтралізації» України сторін. Як би там не було, не виключено, що офіційний візит Президента Нііністьо до Української держави привідкриє завісу справжніх намірів, а реакція українського суспільства, як і завжди, буде тим реальним індикатором, який реагуватиме на ту чи іншу ініціативу, від якої залежитиме майбутня доля України.

    Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома»
    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    ПОПУЛЯРНІ АВТОРИ
    Сергій Фурса
    Сергій Фурса

    Спеціаліст відділу продажів боргових цінних паперів Dragon Capital

    Віктор Небоженко
    Віктор Небоженко

    Директор соціологічної служби «Український барометр»

    Павло Казарін
    Павло Казарін

    Журналіст

    Богдан Яременко
    Богдан Яременко

    Голова правління «Майдан Закордонних Справ»

    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ