Вибори – це зло. Хай живуть вибори?

У них вибори – у державі, області, місті, селі – і це ледве не всюди і завжди знімає всі запитання, скасовує здоровий глузд і саму мораль. Вибори – це при демократії, як «критичні дні» у жінки: мовляв, нічого не поробиш, природа…

Нинішня Адміністрація Сполучених Штатів десь з жовтня 2023 року нормально не працює. Її роботу блокує один фарбований рудий суб’єкт, який рветься вдруге до Білого дому і готовий поруйнувати заради цього все, що трапиться по дорозі, включно з «якимись» НАТО та Україною. І руйнує – у нього є для цього інструменти – разом з поплічниками, які плекають свої вигоди.

Президентські вибори у США відбудуться у листопаді 2024 року. Новообраний президент (чи «знову обраний»?) стане на посаду 20 січня 2025-го. Разом виходить, що до 16 місяців припадає у Вашингтоні на епідемію імпотенції, від якої не існує порятунку. Президентська каденція у Штатах триває 4 роки, тобто, 48 місяців. Тож третину цього терміну країна-лідер демократичного світу живе при владі, яка нічого не здатна зробити. Бо ВИБОРИ.

А у демократичній Польщі, як виявилось, теж скоро вибори – у квітні, місцеві. Ліберальній коаліції, яка ледве «перемучила» правих на парламентських перегонах у вересні минулого року, конче потрібно закріпити хиткий успіх на місцях. А в Україні, тим часом восени минулого року, аж два з половиною місяці, так чекали приходу уряду Дональда Туска (треба було ж пройти всі демократичні процедури), сподівалися, що він-то забезпечить європейський порядок і закон на кордоні. Ага! Мабуть! Вибори ж на носі!

І от уже дикуни на кордоні безперешкодно висипають з фур і вагонів українське зерно, перейшли уже до блокади кордону з Німеччиною. На криваву війну, на пам’ять жертв голоду, на мораль, як таку, цим утриманцям Кремля начхати. Але ж і довгоочікуваний «ліберальний» Туск вимушений підігравати мавпам на тракторах, він розраховує отримати за рахунок цього зайві голоси на ВИБОРАХ.

Друзі, ви не подумайте, я палкий прихильник демократії! Я щиро вірю у слова, сказані великим Черчиллем, що демократія – це поганий державний устрій, але решта – ще гірші. Але ж як бути зі страшною хворобою демократії (генетичною?), коли форма починає вщент руйнувати зміст? Шукаю відповіді на це запитання – і не знаходжу. Я точно не Черчилль.