Російські війська у Білорусі. Чи існує загроза для України?

Днями «білоруська філія Луб'янки» висунула звинувачення в шпигунстві українському журналісту Павлу Шаройку. Як то кажуть, раптово. Швидким на розправу буде і суд, такий саме «об'єктивний» як і в Росії. Про це, а також про те, чому в Олександра Лукашенка мовчать про військову загрозу для України з Білорусі.

Обвинувачення, що висунуті Павлу, не витримують критики. І ставлять під сумнів саму можливість роботи іноземних журналістів у авторитарній Білорусі. Пропагандистська російсько-білоруська машина моментально перетворює контакти 16 осіб, начебто знайдених у Шаройка, на «шпигунську мережу».

За словами білоруської гебні, людей «могли використовувати «втемну», коли агент-постачальник інформації і не здогадується, кому і навіщо видає відомості». Могли б і зкреативити. Наприклад, знайти серед візиток у Паші помічені зеленою цяткою і пред'явити в якості незаперечного доказу провини. А то маємо якогось зовсім непідготовленого розвідника - списки агентурної мережі пише на клаптику паперу. Все-таки військове училище закінчував. Там такому не вчать.

Видно туговато в Бацьки з кадрами. Кілька років дозволяли Павлу розвивати агентурну мережу з, як вони пишуть, «агентів-постачальників». Шаройко дуже старався. Скрупульозно, на одному і тому ж аркуші, прямо в них під носом, готував списки. При цьому був надзвичайно обережний - до носіїв секретів клинців не підбивав. Задовольнявся особами, які володіють і оперують відкритими фактами. Основною ланкою отримання інформації. Для журналіста.

А білоруські гебіли видали це за вищий пілотаж розвідки - нікуди не проникати, секрети не вивідувати, на процеси в країні перебування не впливати.

Тепер «шпигунство» можуть пришити будь-якому кореспонденту, що працює в РБ, який заговорить з місцевим жителем або, не дай Бог, збереже його контакти.

Звичайно можна все списати на недолугість білоруських пропагандистів. Це, звісно, є. Але заради об'єктивності слід зазначити, що їм дійсно важко. Адже справжніх фактів проти Павла немає.

А бажання тоталітарного режиму Лукашенка під кураторством російських спецслужб дискредитувати Україну і прикрити свої злочини дуже велике. Адже Павло за завданням «Українського радіо» брав участь в журналістському розслідуванні щодо зникнення в Білорусі громадянина України Павла Гриба. Двох диктаторів навряд чи порадувало оприлюднення фактів, знайдених журналістами на цю тему.

Ось слухняна кліка гебістських пропагандистів і запустила в хід всю свою силу. З чітким посилом для медійників - бійся сюди їхати, тут тобі працювати не дадуть, а фомам невіруючим все популярно пояснять в «американці». Де ти на себе не тільки ввезення в країну «каларадскаго жука» візьмеш...

Показово, чому в цю історію вирішили вплести наш волонтерський проект «ІС». У країнах з диктаторськими режимами не в змозі усвідомити, що суспільство, яке очищає себе від совка, може в кризовий момент мобілізуватися та підмінити непрацюючі інститути влади, як це сталося з нами на самому початку російської агресії. Але тоталітарні режими породжують зміну свідомості індивідуумів. Це часто призводить до проявів психічної патології шизофренічного типу. Вона проявляється клінічно в тому, що хворі схильні будувати свої версії подій і, ґрунтуючись на них, пов'язувати в логічному ланцюжку реально не пов'язані між собою факти, явища тощо.

Будучи не в змозі усвідомити, диктатори в змозі визначити все те, що здатне зміцнювати демократію і нести правду, як основну загрозу для свого існування. Тому в даному випадку, білогебня отримала від рфії наказ стріляти дуплетом: дискредитувати українського журналіста, а заодно й спробувати зачепити український інформаційний проект, який розкриває світу очі на російську агресію.

До речі, ми так і не отримали відповіді про зміст нібито переданих Павлу документів (нагадаю, що в автомобіль їх підкинули, - авт.). Чи дійсно наші північні сусіди складають плани щодо розміщення російських військ для подальшої агресії проти України? Цю гостру тему білоруська пропагандистська машина чомусь вирішила обійти, спрацювавши за принципом «сам дурень».

За усталеною практикою «шпигунських скандалів», їх фігурантів після винесення вироків обмінюють. У разі такої політичної угоди Павла Шаройка обміняють на затриманого нашими спецслужбами в червні громадянина РБ.

Тут відразу ж виникає багато інших питань. Наприклад, а чи не для обміну затриманий наш журналіст? Або з натяком на вуха Луб'янки, які високо стирчать з провокації, на кого працював заарештований білорус і що винюхував у прикордонному районі? Тим більше, що Олександр Григорич щосили намагався переконати публіку у відсутності «руки Москви». Хоча його дії свідчать про протилежне. Але це вже зовсім інша історія.