Тиск на Україну. Американці міняють тактику
Адміністрація президента Трампа змінює тактику переговорів
Чому США переключилися з теми виборів на тему зміни Конституції України? Бо нарешті прочитали Конституцію, а ще їм на переговорах у Саудівській Аравії розповіли.
Раніше думали як: оце поганий Зеленський не підписує капітуляцію, а ми поміняємо його на хорошого Порошенка, Тимошенко або когось іншого. Для цього потрібні вибори. Ну або відставка президента з переходом повноважень до іншого високопосадовця.
Потім стало зрозуміло, що серед нинішніх політичних діячів нема нікого, хто підписав би капітуляцію. Значить, треба на вибори виставити таку кандидатуру, яка переможе (за рахунок об’єднаної російсько-американської підтримки) й підпише.
Тепер стало зрозуміло, що й цей сценарій не проходить. Фронт не сиплеться (дякуємо ЗСУ), тил також не поспішає сипатися (дякую кожному і кожній із вас, за винятком повторювачів російської пропаганди).
Що залишається робити американцям?
Ще збільшити політичний тиск на Україну. Що вони й роблять.
Що робити росіянам?
Ще збільшити атаки на фронті та повітряні й інформаційні атаки на тил. Щоб нарешті посипалося. Ніхто не звертає уваги на Конституцію країни, яка посипалася.
Але тут є одна засаднича суперечність. Стратегія росії полягає у затягуванні часу. Ще більше атак. Переговори в стилі «так, але». Розповіді про печенегів та хокей. Портрет Трампа тощо. Ще є час до кінця року, і треба його використати якщо не для розвалу України, то принаймні для захоплення ще якихось територій.
Водночас Америці потрібно швидко. Найкращий переговорник та великий миротворець зав’язає в переговорах без результатів. Переговори протягом року без очевидних перспектив, але у фокусі телекамер – це не те, про що мріє Трамп.
Що нам робити?
- Допомагати Силам оборони.
- Тримати власний дах.
- Не поширювати російську пропаганду.
Яка перспектива?
Зрозумівши, що тиск на Україну не дає результату, США або почнуть тиснути на Росію, або плюнуть і розвернуться в інший бік, залишивши проблему Європі. Не дуже-то й хотілося тієї Нобелівської премії.
Коментарі — 0