Дві великі трагедії Росії

Перша трагедія Росії – народження Леніна, друга – Путіна.

Я взяв відомий вислів Вінстона Черчилля, але дозволив собі дещо його змінити, тобто пристосувати до трагедії, яку переживає сучасний світ.

Путін народився в простій і бідній сім’ї селян із Тверської губернії. Батько брав участь у війні, а потім працював майстром на заводі. Матір – була санітаркою, прибиральницею, пережила блокаду. Двоє старших його братів померли. Жила сім’я Путіних дуже скромно, в комунальній квартирі, а перше пальто Путіну купили, коли йому вже було 20 років.

Ленін народився в заможній і інтелігентний дворянській родині. Закінчив гімназію із золотою медаллю і пішов навчатись на юридичний факультет університету. Коли Леніну було 17 років, стратили його старшого брата за спробу нападу на царя, що і стало поштовхом до його революційної діяльності.

Народження цих двох людей – Леніна і Путіна – стало трагедією Росії, одного – XX століття, а другого – XXI століття, яка в першому випадку, забрала, за різними оцінками, життя майже 100 мільйонів людей, а у другому – може забрати життя у всього людства.

Якщо перший вже помер, але його справа живе і не дає спокою, а інший навпаки – поки живий і каже, що повний рішучості знищити людство. Важко зрозуміти, яка генеза лютої ненависті цих осіб до людей і людства в цілому. Перший не встиг привести до влади світовий пролетаріат, а другий сам намагається стати вершителем долі світу. Перший хотів підпалити планету полум’ям світової революції, а другий погрожує спалити у ядерному полум’ї усю планету.

Але повернімось до сьогодення.

Путін був дуже близький до реалізації своєї мети – захопити Європу, зруйнувати європейську єдність, розвалити ЄС і НАТО, встановити одноособово контроль над усією Європою або в гіршому разі – її значною частиною. Населення Росії з величезною радістю і ентузіазмом зустріла б відновлення радянського союзу, незалежно від того, яким чином і якими жертвами це було зроблено.

Перед Путіним відкривалася можливість відновити не просто радянський союз, а потужну російську імперію від Атлантичного океану до Тихого.

І не Україна була об’єктом його першого удару, а країни Балтії. Путін був впевнений, що блискавичний удар по цих країнах, які не здатні були самостійно чинити спротив його військовій армаді, буде сприйнятий НАТО, як факт, який вже не можна змінити. В кращому випадку – переговори. Путін чітко все прорахував, і йому здавалось, що план бездоганний і реальний. Захопивши країни Балтії, які є членами НАТО, він фактично зруйнував би цей військово-політичний блок, оскільки на практиці показав би його нездатність протистояти швидким та ефективним ударам. Крім того, вже на наступний день після захоплення цих країн, в усіх країнах Балтії змінилась би влада, а парламенти розпущені.

Нова влада у цих країнах швидко б уклала всі необхідні міжнародні угоди з Путіним і денонсувала свій вступ у НАТО. У Путіна усе було готово – і підібрані національні кадри, які б очолили країни, і підготовлені усі міжнародні угоди, а Федеральні збори РФ знаходились в постійному режимі і чекали документів на затвердження.

А що ж НАТО? Як завжди у вирішальні моменти, показало б свою нездатність до швидкого захисту країн, членів Альянсу.

І головна причина в цьому – позиція США, вірніше президента Трампа, який усе робив, щоб ослабити згуртованість країн-членів НАТО. А тому і реакція США на цю агресію була б стриманою, ніяких рішучих дій президент Трамп не здійснив би. А європейські країни – члени НАТО, без США не здатні були би протистояти Путіну. На це і був скерований головний стратегічний план Путіна.

А що далі? Переговори Путіна і Трампа про майбутнє НАТО і Європи.

Не важко здогадатись до чого Путін і Трамп домовились би! Новий розподіл світу, але тепер вже за пактом Путіна – Трампа.

Фактично Росії була б віддана значна частина Європи, де Кремль встановив би свій політичний режим, а, може, і уся Європа перейшла б під політичний патронат Путіна. Можна допустити, що Трамп і на це погодився б.

Таким чином до свого 70-тиріччя Путін отримав би те, про що думав усе своє життя при владі, і навіть більше.

Відновив би не просто Радянський союз в кордонах 1991 року, а й гарантовано отримав би під свій повний контроль значну кількість європейських країн, які не входили в Радянський союз.

Після цього світ дійсно поділився б на дві частини – однією з яких була б територія російської імперії. Інші європейські країни, які не увійшли б в союз Путіна, уклали б з ним максимально вигідні Кремлю договори та проявляли максимальну лояльність. Можливо, був би створений новий військово-політичний блок, як колись Варшавський договір.

НАТО і ЄС – розпущені за непотрібністю.

Для реалізації цих планів усе було готове. А найважливіше: у Білому домі – Дональд Трамп, без згоди якого ці плани виглядали б як фантазії божевільного.

Але Путіну, мабуть, вдалося отримати підтримку Трампа, і не виключено, що між ними були узгоджені основні параметри нового світового порядку.

У розпалі був 2020 рік. Але усі ці плани і сподівання Путіна зруйнував коронавірус.

Путін від реалізації цих планів не відмовився, а лише переніс.

Але, коли він ухвалював такі рішення, мабуть, не усвідомлював, що реалізувати їх ніколи вже не зможе. І головною перепоною для реалізації цих планів Путіна став президент США Джо Байден, який виявився непохитним прихильником демократії і справедливості.

Саме тому і з’явилась в його планах Україна, як головний об’єкт потужного удару, який він вимушено переніс з країн Балтії, щоб оминути країни НАТО.

Прийшов лютий 2022 року, пандемія коронавірусу ще лютувала у світі і Європі, але Путін вже не міг більше відкладати реалізацію своєї головної мрії.

Він довго не наважувався віддати наказ своїй броньованій армаді перейти кордони і здобути перемогу. Український народ разом з ЗСУ ціною величезної відваги і героїзму зупинили ворога та не дали можливості захопити Батьківщину.

Вже десять місяців іде страшенна війна, друга армія світу зазнала величезних втрат і не змогла досягти жодної стратегічної мети. Ні, армія Путіна не розбита, а знищена її найбільш боєздатна і підготовлена частина. Вороги зберігають свій войовничий потенціал і не втрачають надію досягти поставлених цілей.

Але вікно можливостей для Путіна закрилось. ЗСУ з кожним днем зміцнюють свої бойові можливості і наносять ворогам все більш важкі поразки.

Але і на міжнародній арені Путін зазнав повної поразки. Безумовно, головним прорахунком Путіна була позиція США. Він ніколи не міг собі уявити, що США і президент Джо Байден зроблять максимально ефективні кроки, завдяки яким Україна отримала максимальну військову допомогу у розмірах, що є співставні з військовим бюджетом Росії.

Ця величезна допомога американської влади і американського народу зіграли вирішальну роль у цій війні.

Путін програв. Разом з тим, ми не можемо недооцінювати його можливості. Влада Путіна хоч і ослабла, але він її продовжує контролювати.

Тому буде робити усе, щоб переламати хід війни. Він може оголосити загальну мобілізацію, закрити країну на виїзд свого населення, оголосити воєнний стан або по усій країні, або на європейській частині. Може перевести економіку на воєнні рейки і запровадити відповідний режим.

Путін ще багато чого може, але попри усі його намагання – війну він вже не виграє, тобто – програє.

Програш Путіна у війні з Україною – це його політична і фізична смерть.

А які були у нього чудові плани? Які колосальні перспективи на світове лідерство? Скільки сил, енергії, ресурсів було вкладено на створення нової імперії? І не просто якоїсь імперії, а його – Путінської імперії!

Він готувався стати одним із володарів світу. Навіть обговорювались плани переобладнати мавзолей на Красній площі для нього. Але деякі задуми зламав Китай, вірніше – коронавірус, який невідомо як виник у Китаї. А тепер остаточно усі його плани знищують ЗСУ на полі бою.