Ці люди щось радять президенту України

28 червня 2019 року мав нагоду на власному досвіді пересвідчитись представник команди нового президента Danil Getmantsev. Обговорюючи корупцію на митниці, інший учасник передачі – кандидат у народні депутати від майбутньої правлячої партії «Слуга народу» Олександр Дубінський – заявив, що для подолання цього зла треби лише дозволити правоохоронцям вчиняти провокації хабарів. Ця ідея була радісно підтримана паном Гетьманцевим, який, між іншим, є не просто юристом, а членом Науково-консультативної ради при Верховному Суді. І лише втручання ведучої Natasha Vlaschenko зупинило обговорення непересічної пропозиції: Наташа справедливо зазначила, що перед тим, як легалізувати провокацію злочинів, Україні треба спочатку скасувати асоціацію з Євросоюзом, вийти з Парламентської асамблеї Ради Європи та відмовитись від виконання рішень Європейського суду з прав людини.

Шкода, звісно, що Олександр Дубінський не розуміє, чому стаття 370 Кримінального кодексу України, яка встановлює кримінальну відповідальність за провокацію підкупу – це не примха народних депутатів, а обов’язок перед Радою Європи. Але він є лише журналістом і не зобов’язаний знати такі тонкощі – на відміну від Данила Гетьманцева, який дає юридичні поради президенту. Так ось, до відома пана Гетьманцева: у Європі після рішення ЄСПЛ у справі «Тейшейра де Кастро проти Португалії» вважаються неприпустимими навіть контрольні закупівлі наркотиків, оскільки в цьому високий суд побачив елемент провокації.

Більш того, Європейський суд з прав людини встановив чіткий критерій, який дозволяє відрізняти правомірні дії правоохоронців у ході контролю за вчиненням злочину від неправомірних. А саме: якщо злочин був би скоєний без участі співробітника поліції чи його таємного агента, якщо поліцейський або особа, яка діє під його контролем, лише пасивно спостерігали за підготовкою та скоєнням злочину, у такому разі їхні дії є правомірними, а зібрані докази можуть розглядатись судом як належні. У випадку, якщо правоохоронець чи його помічник допомагали об’єкту скоїти злочин, який не був би вчинений без їхньої участі, такі дії вважаються неприпустимими, а зібрані докази не можуть розглядатись судом.

Найбільш чітко ця позиція ЄСПЛ сформульована в п.55 рішення від 5 лютого 2008 року в справі «Раманаускас проти Литви»: «Підбурювання з боку поліції має місце тоді, коли відповідні працівники правоохоронних органів або особи, які діють за їхніми вказівками, не обмежуються пасивним розслідуванням, а з метою встановлення злочину, тобто отримання доказів і порушення кримінальної справи, впливають на суб’єкта, схиляючи його до вчинення злочину, який в іншому випадку не був би вчинений»;

у п. 61 рішення від 2 грудня 2015 року в справі «Таранекс проти Латвії»: «Визначення підбурювання, яке дав Суд раніше передбачає, що підбурювання поліції відбувається тоді, коли відповідні працівники правоохоронних органів або особи, які діють за їхніми вказівками, не обмежуються лише розслідуванням злочинної діяльності за принципом пасивного характеру, але надають такий вплив на суб’єкта, що підбурює його до вчинення правопорушення, яке в іншому випадку не було б вчинене, а також для того, щоб зробити можливим доведення правопорушення, тобто забезпечити докази та порушити кримінальне переслідування»;

та п.47 рішення від 15 грудня 2005 року у справі «Ваньян проти Росії»: «Коли трапляється, що дії таємних агентів спрямовані на підбурювання злочину, і немає підстав вважати, що він був би скоєний без їхнього втручання, то це виходить за рамки розуміння таємного агента і може бути названо провокацією. Таке втручання і його використання в розгляді кримінальної справи може непоправно підірвати справедливість судового розгляду».

При цьому Європейський суд з прав людини неодноразово пояснював, чому, на його думку, провокація злочину несумісна з настановами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод:

«Крім того, якщо діяльність негласних агентів усе ж можлива за наявності чітких обмежень та гарантій від зловживань, використання доказів, отриманих унаслідок підбурювання з боку поліції, не можна виправдати суспільним інтересом, оскільки в такому випадку обвинувачений із самого початку може бути позбавлений права на справедливий судовий розгляд справи» (справа «Раманаускас проти Литви»);

«Використання негласних агентів має бути обмежене, а також повинні дотримуватися права людини, навіть у випадках боротьби з незаконним обігом наркотиків. Хоч сплеск організованої злочинності безсумнівно змушує вживати адекватних заходів, проте справедливе відправлення правосуддя є тим принципом, який не повинен страждати від цього. Основні вимоги справедливості, які зазначені в статті 6 Конвенції, відносяться до будь-якого виду злочинів, від самих незначних до особливо тяжких. Суспільний інтерес не може виправдати використання доказів отриманих за допомогою провокацій поліції» (справа «Тейшейра де Кастро проти Португалії»);

«Конвенція не забороняє ставитися з довірою до таких джерел, як анонімні інформатори, зокрема, на етапі слідства. Однак подальше використання їх показань в суді для обґрунтування обвинувального вироку – інша справа. Використання таємних агентів повинно бути заборонено і заходи попередження щодо них мають бути прийняті навіть у справах, що стосуються боротьби проти наркоторгівлі. З вимог справедливого суду за статтею 6 випливає, що суспільні інтереси в боротьбі проти наркоторгівлі не можуть виправдати використання доказів, отриманих у результаті провокації поліції» (справа «Ваньян проти Росії»).

Українське законодавство наразі приведено у відповідність із практикою ЄСПЛ. Зокрема, частина 3 статті 271 КПК України регламентує порядок проведення негласних слідчих (розшукових) дій із використанням штатних або позаштатних негласних співробітників правоохоронних органів: «Під час підготовки та проведення заходів з контролю за вчиненням злочину забороняється провокувати (підбурювати) особу на вчинення цього злочину з метою його подальшого викриття, допомагаючи особі вчинити злочин, який вона би не вчинила, якби слідчий цьому не сприяв, або з цією самою метою впливати на її поведінку насильством, погрозами, шантажем. Здобуті в такий спосіб речі і документи не можуть бути використані у кримінальному провадженні».

І це правильно. Бо правоохоронні органи повинні запобігати вчиненню злочинів та розкривати вже скоєні злочини, а не підбурювати громадян на протиправні дії. Сподіваюсь, пан Гетьманцев це чітко усвідомить і на майбутнє радитиме президенту не звертати уваги на заклики учасників різноманітних ток-шоу дозволити на законодавчому рівні провокацію підкупу.