Американське політичне танго: Україна має дотанцювати до кінця

Європейці, з якими зустрічається цими днями Зеленський, уже чітко розуміють, що їх намагаються «помножити на нуль» одночасно США, Росія та Китай. Геополітична конфігурація рухається до того, що Європа може опинитися в стані глибокої кризи суб’єктності й бути поділеною на сфери впливу.

Фактично ми стоїмо на порозі умовного «Варшавського договору-2» (чого, до речі, прагне у першу чергу Путін, бо тоді він у грі). І хоч би як не хотілось європейським столицям перед Різдвом думати про щось неприємне, саме російська війна проти України та її наслідки змушують лідерів ЄС і Великої Британії ухвалювати рішення, які ще вчора здавалися надто важкими або політично токсичними.

Вони не готові повертати Росії заморожені активи, хоч досі користуються російськими енергоресурсами. Вони не збираються запускати американців у свій город, хоч залежні від американських оборонних можливостей. Вони не хочуть віддавати увесь ринок Китаю, при цьому вбачають, що саме Китай здатен бути більш прогнозованим партнером у майбутньому. Якийсь дикий набір парадоксів, чи не так?

Якщо у 2027 році США справді згорнуть безпекову парасольку над Європою, це означатиме суттєве послаблення НАТО або навіть його часткову трансформацію. Європейським країнам доведеться вкладати сотні мільярдів у власне переозброєння. Це змінить соціально-орієнтовані підходи, які були основою політичної стабільності, і серйозно вплине на внутрішні розклади в державах-членах.

Уже зараз Європа здатна тиснути на Китай, ставлячи Пекін перед вибором – або впливати на Путіна, щоб той зупинив війну в Європі, або зіткнутися з додатковими митами та торговельними обмеженнями на європейському ринку.

Складніше зі Сполученими Штатами. Усе рухається до того, що Трамп може грюкнути дверима й тимчасово закрити для себе питання перемовин. Його поточна «модерація» не дає відчутного результату – і це у Білому домі розуміють. Тому нам доведеться дотанцювати це американське політичне танго до кінця. Вклонитися, зробити фінальний жест – і переходити до наступного етапу.

Очевидно одне: те, що пропонують Україна та Європа, Росії не зайде. Жоден «мирний план» без нашої капітуляції (військової, економічної, політичної) – не в інтересах Москви. Але процес треба продовжувати, доки Вашингтон утримує ритм і дозволяє крутити цю дипломатичну шарманку.

Наступні два тижні до Різдва будуть максимально інформаційно насиченими – і це лише початок значно складніших геополітичних партій, де гравців ставатиме ще більше, як, зрештою, і хаосу.