Те, що переговори з Росією нині в мертвій точці, - це не вина України чи Заходу

Упродовж останніх п’яти років я вів діалог з керівництвом усіх держав-членів Групи Семи та Європейського Союзу. На посаді глави уряду й після цього я мав честь підтримувати постійний контакт з нашими партнерами. Вважав обов’язком зміцнювати найважливіше - міжнародну коаліцію на захист і підтримку України та єдність нашої спільної позиції проти агресії Росії.

Напередодні саміту Групи Семи у Франції звертаюся до наших партнерів і водночас до нового керівництва України.

Ми всі хочемо миру.

Те, що переговори з Росією нині в мертвій точці, - це не вина України чи Заходу. Це - вина і відповідальність Росії.

Нове керівництво України наголосило, що вірить у шанс змінити позицію Кремля.

П’ять останніх років нас добре навчили, що для миру замало доброї волі України і Заходу.
Кремль розраховує використати цю добру волю, щоб завести нас у пастку фатальних помилок.

Перша потенційна помилка – це відмова від твердої політики колективного тиску. Мовляв, вам, лідери Росії, ніхто не загрожує, вгамуйтеся. Кремль буде вдячний за такий підхід: бачите, тиск не працює. А якщо тиск не працює, то й відповідальності за злочини немає.

Друга потенційна помилка - покласти все на одну шахівницю, тобто ув’язати стратегічні питання, які мають на меті стримати агресора з його локальними і тактичними поступками.

Кремль не грає у шахи. І він не визнає ані правил, ані жодного формату гри. Для війни він приберіг багато майданчиків.

Росія атакувала не лише Україну. Кремль уже давно здійснив свідомий замах на цивілізовані принципи міжнародних відносин. Про це свідчать трагедії Молдови, Грузії, Сирії.

Послаблення санкцій та міжнародної ізоляції Кремля має залежати не від його кількох вимушених «добрих» жестів, а від припинення злочинів і понесення за них відповідальності. З точки зору України, це означає повернення окупованих територій, відшкодування наших великих втрат і збитків, поваги до нашого національного суверенітету та кордонів.

Натомість Росії дають зрозуміти - ви поступіться хоча б у чомусь, і вам багато зарахується. Кремль буде вдячний – політика агресії, міжнародного тероризму та викрадення людей дає непогані результати і залишається безкарною.

Цей сигнал, до речі, добре помітять не лише в Москві. Його запам’ятають всюди, де міжнародне право захочуть підмінити силою.

І, нарешті, є третя пастка, яка значною мірою стосується самої України.

Жодні політико-дипломатичні домовленості не повинні паралізувати міжнародну активність Києва і змусити мовчати.

Після провалу Будапештського меморандуму і за відсутності будь-яких реальних гарантій безпеки Україна має лише кілька засобів боротьби із агресором.

Це насамперед наша армія.

Це - наша активна дипломатична робота та єдність із стратегічними партнерами на основі спільної відданості міжнародному праву.

Це - внутрішня єдність національних політичних і громадських сил.

І, найважливіше, це – правда, яку вголос кажемо світові.

Торг «мовчазних поступок» навколо відновлення формату G8 без звільнення українських територій – це сигнал, що тактика умиротворення агресора може взяти гору над стратегією довгострокового миру в Європі.

Таких помилок не можна припускатися.

Росії не місце в Групі Семи.

Агресивному Кремлю не місце в Раді Безпеки ООН.

Нинішньому режиму в Росії не місце в цивілізованому міжнародному співтоваристві аж доти, доки не відновляться порушені ними права і суверенітет інших народів.

Бажання досягти «швидких результатів» будь-якою ціною можуть призвести до катастрофи.

Лише єдність України і Заходу проти великої спільної загрози та послідовні дії з притягнення агресора до відповідальності були і залишаються безальтернативним шляхом до справжнього миру.