Чи мали Україна та Росія шанс на нормальні стосунки?

Через те, що Кримський міст знову втомився, буквально кілька слів моїх припущень. Практично проностальгую.

До 2013 року складно було уявити собі більш доброзичливу до Росії країну, ніж Україна. Споріднені, сімейні, ділові, економічні зв'язки, тісні відносини між бізнес-елітами тощо.

Чи були тертя? Були.

Чи була можливість підтримувати нормальні стосунки? Безперечно, була.

Чи було питання позаблоковості України критичним у 90-ті? Ні. (А шкода...)

Росіяни у Криму почувалися, як українці в Сочі, – наче удома. Якби Росія запропонувала Україні спільне будівництво та експлуатацію Кримського мосту в ті роки, чи отримала б вона відмову? Сумніваюсь.

І що цікаво, і Україна, і Росія могли бути членами Альянсу, для цього були всі умови. Взагалі, політична та економічна обстановка в Європі та в колишніх радянських країнах могла бути іншою. Зовсім іншою.

Збудована на інших принципах.

Якщо хтось ще не знає, відкрию таємницю: торгувати, розвивати спільні освітні, наукові, економічні програми вигідно! Не треба цілуватися в ясна, треба просто прагматично будувати відносини між країнами, добиватися умов для всіх галузей, що найбільш розвиваються.

Але Росія цього не може. Не вміє. І не хотіла вчитися. Вона хотіла, як завжди, – відбирати, вбивати, грабувати та брехати.

Тож міст сьогодні втомився. Називати себе росіянином – соромно.

Російський паспорт став тавром.

Квітучий Крим перетворився на військову базу.

У Європі вирує найбільша континентальна війна за 80 років.

Думаю, що Путіну, його спільникам та його виборцям все подобається. Імперія не тільки завдає ударів, а й отримує у відповідь по зухвалій, п'яній морді.