Якби Христос побачив Бучу, або В чому помилка Ватикану

Багато тих, хто не стикався з реальною війною, живуть в полоні «благородної війни».

Це щось на зразок: стоїть дві армії на полі бою, яких на смерть кличе політичне керівництво. Здається, що зупинити це безумство можуть кілька воїнів із протиборчих армій.

Ось один із них виходить на поле бою з білим прапором примирення, щоб перед Великоднем обійняти свого християнського брата із ворожої армії.

Вони зустрічаються посеред поля. Тиснуть один одному руку. Посміхаються. До них, виходячи з окопів, долучають інші. Всі розуміють абсурдність війни. Всім весело і радісно. Христос посеред нас! За що їм воювати?

А в реальності: окупантами дощенту знищені і спалені міста, закатовані люди, зґвалтовані жінки, вбиті діти, мільйони біженців…

Кого прощати?

І кому прощати?

Якби Христос побачив Бучу, Бородянку, Маріуполь, Харків, він би сказав: «Я – Господь помсти! Тому заповідь нову вам даю: рускій воєнний корабель завжди посилайте на…».