Якою має бути комунікацію держави з бізнесом

Зеленський анонсував новий механізм комунікації з бізнесом - Всеукраїнську економічну плафторму, на якій буде представлений малий, середній та великий бізнес із різних регіонів, а також інвестори та релоковані підприємства.

Хороша ініціатива – як початок. Так як однієї платформи буде мало. У питанні взаємовідносин держави та бізнесу мають бути:

1. Бачення, засноване на гармонійному поєднанні роботи політиків, бізнесу, суспільства, що враховує те саме «суспільне благо».

2. Прозорі правила та конкретні законодавчі регулювання (там, де через юридичні прогалини/суперечності є можливості зловживань, причому з двох сторін).

Завжди уважно спостерігала за темою взаємовідносин влади/політиків та бізнесу за всіх президентів та прем'єрів. Тому що це завжди показник. І де-факто, в реалі, існуючої політичної системи (один лише показник економіки в тіні вже багато про що говорить), і стану інституцій, і загалом атмосфери в суспільстві (якщо ми говоримо, скажімо, про стартапи).

Багато президентів робили спроби виробити спільно правила між державою та бізнесом. Насамперед, крупним. Ющенко, пам'ятаю, тричі за час свого президентства зустрічався публічно з представниками великого бізнесу (у 2005, 2006 та 2007 роках). Передбачалося також підписання Меморандуму між владою та бізнесом як між двома окремими інституціями. У результаті все закінчилося конкуренцією між президентом та прем'єром навколо двох великих тем: конфлікту з НЗФ та реприватизації «Криворіжсталі». У першому випадку йшлося про те, хто врегулює конфлікт, а значить – покаже, що він головний, на того й і на орієнтуватимуться представники капіталу. У другому випадку йшлося про те, хто отримає більші рейтингові лаври від повторного конкурсу в очах виборців. Тобто все зайшло у політику, хоча поза сумнівом загальний фон демократизації тоді відіграв свою значну позитивну роль.

Я так далеко заходжу, тому що тема взаємин держави та бізнесу тягнеться ще з пострадянських реалій, і низка юридичних прогалин у законодавстві дозволяють використовувати класичні схеми зловживань на ресурсах. А іноді – навпаки, влада/держава, використовуючи різні відомства, може здійснювати дії з метою тиску. У пострадянських країнах взагалі поширена норма, коли політичні союзи та домовленості, як і раніше, будуються за принципом надбудови над економічними союзами та інтересами.

Далі були й інші спроби, як з боку влади, так і бізнесу. Памʼятаю, навіть, зустріч у «Хаяті» представників великого бізнесу із постановкою питання: чи створювати політичну партію, яка виражає інтереси великого капіталу, чи профспілку.

Можна далі йти за списком детально й за інших президентів/премʼєрів. Але це вже буде занадто довгий текст.

Нині у відносини держави та бізнесу вносять кардинальні корективи два фактори: війна та наші відносини з західними партнерами/рух до ЄС.

Війна значно скоротила капітали багатьох представників великого бізнесу з одного боку, а з іншого – більше залучила до внутрішнього порядку денного та необхідності захисту країни.

Рух до ЄС – це готові правила, рамка, яку слід імплементувати в Україні. Значна частина з них - про інституцію, а отже – прозорість. Але це швидкий процес. Більш того, можна зробити окрему класифікацію складнощів/проблем, стосовно великого, середнього та дрібного бізнесу (з великим, до речі – найбільш зрозуміло).

Наші відносини з західними союзниками, де ми зацікавлені в інвестиціях та технологіях, потребують швидких змін. Маю на увазі формування чітких та прозорих правил. Ну і рух до формування судово-правової системи теж має бути. Тому щиро сподіваюсь, що ті чи інші конфліктні ситуації з представниками бізнесу, які ми періодично спостерігаємо, будуть використані, перш за все, для коригування норм, що юридично дозволяють зловживання (чи то з боку держави, чи то з боку бізнесу).