Марш ветеранів показав: вони не дозволять здати країну

Після Дня незалежності читаю заклики: не треба протиставляти один захід іншому - Зеленського ветеранам. Треба суспільству помиритися, треба меншості з повагою поставитися до вибору більшості і поважати новообраного главу держави. 

Так хто ж проти помиритися? Але під час війни, коли ідуть бої на Донбасі, коли Крим анексовано, коли біля наших кордонів 150-тисячне військо, постає питання: на яких засадах миритися? 
Кликуни-миротворці і стомлені на своїх диванах від війни або не помічають, або свідомо ігнорують, що в кулуарах влади відбувається якийсь процес, який стосується питань миру і війни. Звісно, риторика у новообраного Зеленського змінилася, він вже не пропонує домовиися десь посередині. Він уже навіть росіян агресорами називав , правда, не у промові на День незалежності. І якщо не дуже приглядатися,то можна подумати, що нічого не змінилося і продовжується попередній курс на протистояння агресору і захист від нього країни. 

Тим часом, є ознаки того, що зелена команда готується іти на поступки. Наприклад, заява нового секретаря РНБО Олександра Данилюка про те, що Україна може виконати Мінські домовленості в односторонньому порядку. Це де факто означає капітуляцію. Він же вдає, що так зване хлібне перемир'я триває, хоча кожного дня на Донбасі гинуть наші воїни.

Раніше шокувала нервова реакція Зеленського на жорстку позицію міністра закордонних справ Клімкіна щодо спроб Росії звільнити наших моряків з неформальним визнанням Криму російським з боку України. Зеленський тоді публічно звинувачував Клімкіна у непослуху. 
Викликає також тривогу збудженість наших міжнародних партнерів і озвучення ідеї перезавантаження з Путіним. Одне перезавантаження вже робив Обама після війни Росії з Грузією - і ми знаємо чим воно для нас закінчилося. Є підстави припускати, що знову питання миру будуть намагатися вирішити за рахунок України. Як це було, наприклад, з поверненням Росії у ПАРЄ, про що Зеленський заявив, що його поставили до відома і він нічого не міг зробити (це не цитата, але суть його репліки саме така) . Після 2016 року таке навіть уявити не можна було, щоб питання України вирішувалися без її участі. І ось тепер знову. 

А також привертає увагу кампанія у російських ЗМІ щодо повернення днр і лнр у склад України. Ясна річ, що вони намагатимуться запхати їх до нас у складі автономій із правом вето на внутрішню і зовнішню політику. 

Ви скажете, що це все фантазії, поки що нічого не сталося. Я буду щасливий помилитися. Але це той випадок, коли краще перебдєть, ніж недобдєть. Нагадаю, що Харківські угоди про продовження перебування на десятиріччя Чорноморського флоту Росії в Криму були підписані зненацька, звалилися як сніг на голову. Бійки у парламенті не змогли перешкодити цьому зрадницькому рішенню. 

Тож, примиритися я не проти. Але тільки тоді, коли зелена команда доведе, що вона не збирається під красивими гаслами здавати країну, збирається її захищати і протистояти Путіну. На нинішньому етапі в цьому плані повний туман. 

Відносно не розколювати країну і полюбити обидва заходи від Зеленського і ветеранів, то варто нагадати, що саме Зеленський скасував військовий парад, при цьому пообіцяв якісь виплати військовим. Ветерани продемонстрували своє ставлення до цієї ідеї, провівши свій Марш. 

Якщо захід від Зеленського був дуже милим на рівні «с празнічкам вас», від нього віяло щастям і радістю, так, наче ніякої війни нема або є, але десь на периферії, то Марш ветеранів показав: вони не дозволять здати країну. А так, звісно, ніякої іншої різниці між ними нема. Крім того, що наш відважний Зеленський трошки злякався залишитися і привітати ветеранів. Мабуть, боявся не вельми приємної реакції на свою особу.