Московський патріархат досі вважає Україну своєю власністю

Питання не в тому, що МПвУ бореться за своє подальше існування.

Україна – демократична країна, тому в ній буде існувати якась подібна релігійна структура доти, доки будуть бажаючі до неї ходити.

Питання в тому, що МПвУ бореться за власну монополію на Православ’я в Україні та за не-існування Православної Церкви України.

Бореться інституційно та послідовно.

Так само, як кремлівський тиран бореться за не-існування України. Щоби територія та декорація лишилися, а реальна Україна – зникла.

Просто раніше на боці МПвУ була влада, шалені ресурси, підтримка інших Церков, байдужість населення до релігійних питань. Тому вони відчували себе спокійно і були впевнені у майбутньому.

Щось вони вже втратили більшою чи меншою мірою, щось продовжують втрачати.

Тому офіційні особи МПвУ та їхні добровільні помічники вдаються зараз до того ж, до чого і кремлівський тиран: програючи, намагаються врятувати своє становище, заморозивши статус-кво, щоби отримати час на перегрупування, підтягнення сил і новий наступ на ПЦУ.

І при цьому відчайдушно перекладають провину за всі негаразди в релігійному середовищі на опонента. У МПвУ «у всьому винуваті ПЦУ» так само, як у кремлівського тирана «у всьому винна» Україна.

Бо захотіли незалежності «неправильно». Бо здобули свободу – «без їхньої згоди». Бо не хочемо домовлятися з супротивником на умовах його ультиматумів.

Хтось має сумнів, що це є їхня інституційна мрія – щоби ПЦУ зникла, а їхня структура лишилася монополістом?

Адже саме про це свідчать їхні діла.

Жодне рішення МП про «невизнання таїнств» не скасоване – для МПвУ офіційно вірні ПЦУ навіть не християни.

Жодне рішення МП про розрив зі Вселенським Патріархатом – не скасоване.

Жодні зміни до статутних документів не опубліковані офіційно, а отже – не вступили в дію (і самі оновлені документи – лише маскування про віддалення від Москви, а не реальний розрив).

Риторика про «схизматиків», «неканонічність», «безблагодатність» – не змінилася ані трохи. Як було в середині 1990-х, так все і лишилося – попри рішення Вселенського Патріархату та всі інші зміни, які за цей час сталися.

Це та багато іншого свідчать лише про одне: МПвУ, як системний релікт радянської епохи, не піддається якісній зміні. Як не була здатна до неї Компартія. Московський патріархат можна лише полишити, розірвати з ним. Лишатися в ньому з надією на його внутрішню переміну – все одно що сподіватися на реформу КПРС.