рус

    Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Іван Малкович: Українці на карантині почали більше читати

    інтерв'ю
    • Олег Вергеліс
    • Розсилка
    Очільник популярного видавництва «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га» Іван Малкович - Іван Малкович: Українці на карантині почали більше читати
    Очільник популярного видавництва «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га» Іван Малкович
    фото: dityinfo.com

    Про Джоан Ролінг, Марію Матіос та національний диктант

    Світова пандемічна криза пройшлася танковими гусеницями по різних сферах прекрасного – кіно, театр, шоу-бізнес. Щойно довелося почути, що український видавничий бізнес за цей важкий період втратив майже 80% прибутків та попередніх видавничих обертів.

    Втім, український поет, письменник, лауреат Шевченківської премії та очільник популярного видавництва «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га» Іван Малкович – поміркований оптиміст. В інтерв’ю «Главкому» він не драматизує поточні видавничі проблеми: мовляв, життя триває, народ читає. І наразі видавництво Малковича готує до випуску низку нових видань, цікавих як дорослим, так і дітям.

    Як вплинули пандемія і карантин на систему книжкового бізнесу в Україні і як, зокрема, це відбилося на вашому видавництві?

    Хоч як це й дивно, але цьогорічні продажі не гірші, ніж торік. Люди й справді почали трохи більше читати на карантині. У нас з’явилися чудові новинки, та й десятки наших лонґселерів уперто продовжують свою чарівну експансію нових читацьких сердець. Побачимо, що покаже 31 грудня…

    Вимушені призупинки Львівського Форуму видавців та Книжкового Арсеналу були вельми помітними для наших видавців?

    Гадаю, ці найбільші книжкові фестивалі радше відбиваються на добробуті менших і вузько нішевих видавництв. А для таких учасників, як «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га»  чи декількох більших за нас видавництв вони не є, сказати б, аж такими економічно утворюючими. Тут передовсім йдеться про неймовірну атмосферу, коли упродовж чотирьох днів труться плечем до плеча тисячі й тисячі великих і маленьких книголюбів. Але, з іншого боку, там буяє й марнославство, де багато хто видає бажане за дійсне, коли іноді найгучніше галасують ті, в кого мізерненькі писання-видання…   

    Є якась соціологія чи статистика, які книги (теми) найчастіше замовляє читач-споживач через онлайн-магазини?

    У нас є чимало позицій, які активно розходяться з року в рік. Але останні два роки – нова тенденція: зараз дуже активно замовляють коштовні кольорові видання «Гаррі Порттера» та книги «поттерівського сімейства». Також завжди у топах «300 поезій» Ліни Костенко, книжки Роальда Дала («Чарлі і шоколадна фабрика» та інші), «Тореадори з Васюківки» Всеволода Нестайка, тритомники «Улюблених віршів» і «100 казок»…   

    За цей непростий час ваше видавництво спромоглося видати декілька накладів «Букової Землі» Марії Матіос, книги масштабної, обсягової, складної. Як і чим можна пояснити цей феномен? Може, тугою читача за великим багатофігурним українськом романом, якими була багата наша література ХІХ—ХХ ст.?

    Спершу хотів би подякувати Марії, що вона довірила нам свій найновіший роман і решту своїх творів, які ми почали видавати у спеціальній вишуканій серії (вже вийшли «Солодка Даруся» і «Майже ніколи не навпаки»). А «Букова земля» за рік вже має п’ять перевидань загальним накладом 15 тисяч. Це справді велика у всіх розуміннях книжка, яка, зокрема, засвідчує й те, що український читач іде в ногу зі світовими тенденціями, де масштабні романи знову входять в моду. Гадаю, що острах перед товстими книгами свого часу блискуче розвіяла Джоан Ролінґ своїм п’ятим томом «Гаррі Поттера», у якому тисяча сторінок. І це – для дітей! Але, звісно, «Букова земля» – це феномен абсолютно іншого штибу, в нашій літературі це радше «посестра» «Сестер Річинських». Це книга особлива. Наприклад, у Чернівцях чотири(!) дні тривала спеціальна наукова конференція, присвячена «Буковій землі», після якої навіть почали розробляти туристичний маршрут за подіями роману. Взагалі, письменниця Марія Матіос має, як на мене, одну особливу рису, притаманну значним письменникам: коли читаєш її твори, то абсолютно віриш, що вона ходила назирці за всіма своїми героями, хай це й діялося 200 років тому, чула їхню бесіду, бачила пластику їхніх тіл, разом з ними билася в безпросвітних риданнях, закохувалася і була повірницею їхніх найбільших таємниць…

    Які видавничі підсумки двох чудових антологій: «Антології української поезії ХХ століття: від Тичини до Жадана» та «Антології молодої української поезії початку ІІІ тисячоліття»: загальний наклад, затребуваність читачами та культурними інституціями, розголос?

    О, дякую, що ви ними цікавитесь. В «Антологія ХХ століття» уже теж п’ять накладів, що наближаються до 15 тисяч. Для книжок такого жанру – це справжній успіх, адже поетичні антології здебільшого видаються тисячним накладом, який продається-розпихується років з десять. А ця 2016-ти сторінкова «Антологія», над якою я працював кілька років, ще й має кілька призів, зокрема ґран-прі «Книги року». Що ж до «Антології молодої поезії», то вона вийшла двохтисячним накладом, мала непогані відгуки, але 300 примірників ще чекають свого читача.


    Іван Малкович та Марія Матіос на презентації "Букової землі"
    Іван Малкович та Марія Матіос на презентації «Букової землі»

    Хто з українських авторів, крім Марії Матіос, входить у найтісніше коло вашого видавництва?

    Тепер у час пандемії «тісніше коло» звучить доволі натягнуто, але до кола наших улюблених авторів я причислив би Ліну Костенко (триває робота над виданням кількох її книжок), Юрія Андруховича (з нами він співпрацює передовсім як перекладач Шекспіра, зараз іде робота, відкрию секрет, над «Королем Ліром», а Єрко вже закінчив роботу над ілюстраціями, і вони – потрясні!), Сергія Жадана (вибране якого ми щороку перевидаємо з новими віршами, і чекаємо на його книжку для дітей), Валерія Шевчука (видали чотири його книжки), Костя Москальця, Юрія Щербака, Тараса Антиповича, Ярослава Мельника. З дитячих письменників: Володимир Рутківський, Сашко Дерманський, Григорій Фалькович, Андрій Кокотюха, Володимир Аренєв, Галина Малик, Сашко Гаврош, Зірка Мензатюк, Катя Штанко, чий  блискучий роман «Дракони, вперед!» став «Книгою року ВВС»…

    На жаль, нема вже з нами Всеволода Нестайка, але Максим Паленко закінчує роботу над розкішним кольоровим виданням «Тореадорів». А ще ж перекладачі Віктор Морозов, Володимир Олександрович Панченко… А також «найядровіше» ядро – наші дивовижні художники: Владислав Єрко, Кость Лавро, Іван Сулима, Ростик Попський, Катерина Штанко, Віктор Гаркуша, дизайнерка Галя Букша…

    Які ідеї та плани щодо випуску нових творів для дитячої та юнацької аудиторії вже зараз можна озвучити? Хто зможе на цій території повторити мегауспіх Джоан Ролінґ?

    Є плани, є автори, є нові художники. З іноземних авторів зараз моє захоплення належить нідерландці Тосці Ментен з її потрясно-веселою серією «Мій братик – мумія», про те, як блискавка оживлює померлого кілька тисячоліть тому 8-річного сина фараона, тіло якого перевозять до музею у Нідерландах, і як цей хлопчик потрапляє в родину до свого сучасного однолітка. Ми видали вже три томи, а перекладачка Іра Коваль днями написала, що не спала пів ночі, бо четверта книжка просто бомбезна! З українських авторів усім раджу нашу новинку — дуже дотепну і щедру на пригоди повість талановитої молодої львівської авторки Уляни Чуби «Мед і Паштет – фантастичні вітрогони». Хто вже встиг прочитати, той знає, про що я кажу. А що ж до Джоан Ролінґ, то її феноменальний успіх у найближчі десятиліття, думаю, не повторить ніхто в світі.

    Щойно вийшла книжка ваших нових поезій — «ЯксУнині береги»... Розшифруйте, будь ласка, смисл образної назви цієї книжки і чим це видання особливо важливе саме вам як автору?

    «ЯксУнині береги» – квітучі пагорби дитинства з міріадами рясних суниць. Колись цими гірськими берегами володіла майже міфічна Яксуня. Але це не береги біля річки, бо в Карпатах береги – це ще й зелені пагорби, схили, трохи пологіші і нижчі за гори.  

    У книжці всього 56 сторінок. Це найтонша з моїх поетичних збірок. Колись у поїздках по США з подивом зауважив, що навіть доволі відомі їхні поети видають книжечки на 32 чи 48 сторінок. То і я туди ж...

    Карантин дав змогу мати трохи більше часу для власної творчості. Цілих пів року я вперше за чверть століття не мусив приймати сотні авторів (серед них купу графоманів) і художників, а також різних «добропрохідців», які, користаючи з моєї легкодоступності, завалюють проханнями про найрізноманітнішу допомогу і сприяння – думають, що я справжній чарівник, розкрадаючи мій життєвий час і енергію...

    А протягом цієї весни і літа я просто редагував заплановані книжки, віддалено спілкувався з їхніми творцями, з фабриками, читав те, що хотів, ходив на прогулянки і писав. І на свій щасливий подив знову, як і до створення власного видавництва,  почувався більше поетом, ніж видавцем. Ті, хто знайомий з моєю поезією віддавна, іноді називають мене перфекціоністом, бо я довго виважую кожний рядок, мало публікуюсь. А тут я наважився оприлюднити найсвіжіші вірші без часового люфту — не знаю, як воно мені відгукнеться. Буває, напливають моменти, коли я не впевнений у жодному вірші...

    Ви автор тексту ювілейного 20-го Диктанту національної єдності. Чи були якісь складності, коли ви його писали?

    Головні складності, мабуть, будуть через кілька днів, коли ті, хто напише його з помилками, згадуватимуть мене «незлим і не тихим словом», хоч я й старався, щоб текст був не надто складним. А в ці дні найбільшого тиску я зазнаю від свого першого сусіда Богдана Бенюка, який, щойно тільки угледить мене на подвір’ї, одразу під’юджує: «Дай списати, дай списати!..» 

    Олег Вергеліс, для «Главкома»


    Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ

    Про використання cookies: Продовжуючи переглядати glavcom.ua ви підтверджуєте, що ознайомилися з Правилами користування сайтом і погоджуєтеся на використання файлів cookies Згоден   Про файли cookies