Художник Іван Марчук розказав про знайомство з керівником Радянської України Шелестом та його сином

Народний художник України, лауреат премії ім. Тараса Шевченка Іван Марчук, який сьогодні відзначає своє 90-річчя, розповів про те, як товаришував з сином першого секретаря Центрального комітету Комуністичної партії України Петра Шелеста. У великому ювілейному інтерв’ю «Главкому» митець розповів, як це вплинуло на карʼєру легендарного художника.

У 1970-х роках художник мав тісну дружбу з сином керівника Радянської України Віталієм. Це дозволяло Маестро певний ковток свободи, зокрема, його твори виставлялися у коридорах Спілки письменників та композиторів. Однак по-справжньому світове визнання до Івана Марчука прийшло після падіння СРСР.

За словами Марчука, як самобутнього художника його першими помітили вчені-фізики.

«Мій колега, фізик, доктор наук Олег Сарбей, який зараз живе в Німеччині і приїде до Відня на мій день народження, влаштував тоді в Києві виставку моїх робіт на квартирі в академіка Кирила Толпига. Туди мали запросити Віталія Шелеста і познайомити зі мною. А у Віталія назріла потреба – у цей момент збудували в селі Хотів, біля Києва, Інститут теоретичної фізики, і там чекали на Рочестерську конференцію (у 1970 році в Києві пройшла міжнародна Рочестерська конференція з фізики високих енергій – «Главком»). Шелест захотів оформити Інститут і доручив це мені. Часові рамки виконання робіт були обмежені. Я запросив долучитися свого колегу, Миколу Стороженка. Виконав там два монументальних керамічних панно – «Ярослав Мудрий» і «До далеких планет», на стінах розміром 3 м х 7 м», – розповів він.

Художник наголошує, що оскільки дружив з Віталієм Шелестом, поки той залишався у Києві, був ніби «під прикриттям». За його словами, він потім приїздив до Москви і завжди зупинявся в квартирі друга.

Саме у Москві й відбулася перша офіційна виставка митця. Вона пройшла у залі художників-графіків на вулиці Малій Грузинській, де дозволяли під суворим оком органів безпеки виставлятися художникам-нонконформістам з інших республік (творчий рух у XX століття, що характеризується бажанням митців чинити спротив офіційним ідеологічним і художнім вимогам – «Главком»).

«Режим змушений був рахуватися з гострою критикою з боку західних країн на знищення напередодні «бульдозерної виставки» у Москві (несанкціонована вулична виставка картин московських художників-нонконформістів, жорстоко розігнана владою 15 вересня 1974 року в Москві – «Главком»). Там я познайомився з неформальним лідером нонконформістів Оскаром Рабіним. Тоді ж вперше мене згадують у центральній газеті «Известия». Так, у цьому виданні з’явилася стаття «Известный, но не признанный». Окремі журналісти негласно симпатизували тому, що я робив», – розповів він.

За словами Марчука, попри тотальний контроль, у середині суспільства визрівала величезна потреба на свіжу думку, новий погляд, і переважно інтелігенція схвально сприймала його нечисленні виставки, які відбувалися переважно в коридорах різних організацій й установ (медична бібліотека у Києві, Інститут матеріалознавства, Інститут кардіології, який очолював Микола Амосов тощо).

Крім того, художник поділився спогадами й про батька Віталія, Петром Шелестом. Марчук наголосив, що був знайомий з першим секретарем Центрального комітету Комуністичної партії України.

«Коли зробив панно «Ярослав Мудрий», Віталій запросив батька і мене, щоб показати йому цю стіну, а це така архаїка буквально. І Петро Шелест запитав: «Іване, як ти це робиш, що воно таке старе на вигляд? Та не бійся, я повторювати не буду». А я тоді вдало експериментував з керамікою, малою пластикою, навіть придбав піч, муфельок такий маленький, і почав у ньому випалювати глину. Пішов у хімічний магазин і кажу: «Дайте мені щось таке, що при температурі 800° не згорає». Дали. Розводив цей порошок у мисці, покривав ним глиняні фігури і випалював, поки вони не ставали червоні», – пригадує митець.

До слова, 12 травня, у День народження Івана Марчука, у столичному мистецькому центрі «Шоколадний будинок» відкрилася постійна виставка його творів. Її родзинкою став цикл «Шевченкіана», його цінність у тому, що всі картини серії зберігаються саме у музейних колекціях.