Тверезий аналіз сил та стратегій обох сторін
Вчора росіяни почали другу фазу «спецоперації», або, як її вже встигли охрестити, велику битву за Донбас. 18 квітня російські війська вгатили по всій лінії фронту з артилерії, після чого здійснили спробу сухопутного прориву.
Українська армія відбила всі атаки, однак варто розуміти, що ця битва затягнеться щонайменше до Великодня.
З чим же обидві сторони підійшли до етапу, який вже нарекли вирішальним?
Сили агресора
З неофіційних джерел відомо, що усього Росія вже стягнула на Донбас близько 45 батальйонних тактичних груп (БТГ), що орієнтовно дорівнює 45 тис. військових (одна БТГ налічує до тисячі одиниць особового складу). Це на додаток до тих 30 БТГ зі складу так званих армій «ДНР» та «ЛНР», які там перебувають на постійній основі. Ще 20 БТГ перебувають на території РФ поблизу кордону з Україною в оперативному резерві.
Якщо говорити стосовно конкретних підрозділів, то відомо, що Росія перекинула у район Ізюма 1-шу гвардійську танкову армію, 41-шу загальновійськову армію і 36-ту загальновійськову армію – всі вони раніше були виведені з північних областей України. Радник голови Офісу президента, військовий експерт Олексій Арестович називає чисельність ізюмського угруповання військ РФ близько 25 тис. осіб.
На південь Донеччини, у район Маріуполя, на підкріплення армії РФ підійшли підрозділи морської піхоти з Північного та Балтійського флотів, точніше – їхні залишки, які Росія вивела з Сумської та частково Харківської областей.
Також з Білорусі під Воронеж були перекинуті всі штурмовики Су-25 (орієнтовно 30 одиниць), які зазвичай застосовуються для прикриття сухопутного наступу.
Таким чином, Збройні сили РФ мають можливість задіяти у битві за Донбас близько 95 тис. військових. Боєздатність та морально-психологічний стан цих військових – інше питання.
Українська оборона
В інтерв'ю BBC президент Зеленський зазначив, що чисельність українського угрупування на укріпленій лінії розмежування на Донбасі складає 44 тис. осіб (це приблизно вісім регулярних бригад ЗСУ і три бригади тероборони), плюс угруповання, яке тримає оборону між Харковом та Слов'янськом (п'ять регулярних бригад ЗСУ і три бригади тероборони).
Крім цього, з відкритих джерел відомо про дві бригади стратегічного резерву ЗСУ (3-тя та 4-та танкові бригади), які після майже двох місяців злагодження і посиленої підготовки готові до відправки у зону бойових дій. Також не варто списувати з рахунків гарнізон Маріуполя. Він хоч і налічує, за останніми даними, всього до трьох тисяч вояків, але і вони вже досить довго тримають місто.
Також варто відзначити, що Україна задіяла не лише бойові підрозділи. З перших днів війни на Донбасі працюють інженерні бригади. Зокрема, від Вугледара до Рубіжного уздовж лінії фронту було зведено одразу кілька ліній фортифікаційних укріплень, щоб у разі тактичного відступу ударні групи ЗСУ могли швидко зайняти нові облаштовані позиції.
Декларації намірів
Після провальної першої фази війни, Росія окреслила нову ціль – відновити так звані республіки «ДНР» і «ЛНР» у адміністративних межах Донецької і Луганської областей.
Про частково окуповані Запорізьку та Херсонські області офіційний Кремль поки мовчить, однак очевидно, що самі росіяни звідти не заберуться. Можна припустити, що спроба проголошення «ХНР» і «ЗНР» стане третьою фазою цієї «спецоперації» – причому, безвідносно до результатів другої фази.
З українського ж боку неодноразово лунали заяви про те, що спочатку необхідно деокупувати Україну до кордонів і адміністративних меж станом на 24 лютого, а потім, шляхом переговорів, вирішувати питання повернення решти територій (так званих ЛДНР і Криму). Президент виключає повернення Криму і Донбасу військовим шляхом.
Реалізація намірів: Росія
Для реалізації декларованих намірів, себто відновлення «ДНР» та «ЛНР» у адміністративних межах Донецької і Луганської областей, Росії необхідно захопити міста Рубіжне, Золоте, Попасна і Сєвєродонецько-Лисичанську агломерацію на Луганщині, а також приблизно половину території Донецької області, включно з блокадним Маріуполем глибоко у тилу російських військ.
На Луганщині росіяни діють досить прямолінійно – усі перелічені міста намагаються брати «у лоб», атакуючи штурмовими загонами у складі піхоти та бронетехніки, але українські захисники щоразу відбивають їхні атаки.
Головний маневр росіян у битві за Донбас полягає у тому, щоби зайти одночасно з Ізюма на півночі і Мар'їнки на півдні, взявши українські війська на підконтрольній Києву частині Донецької і Луганської областей в оперативне оточення. Це очевидно з карти бойових дій, а також про це говорить голова Донецької обласної військової адміністрації Павло Кириленко.
Окремо стоїть блокада Маріуполя, який стримує частину російських військ від повномасштабного наступу з півдня, від Вугледара. За словами військового експерта Михайла Жирохова, станом на сьогодні три тисячі бійців маріупольського гарнізону сковують російське угруповання чисельністю 10 тисяч військових.
«Наше маріупольське угруповання при послабленні блокади може піти на прорив і завдати росіянам значних втрат. Тому поки Маріуполь тримається, росіяни не можуть собі дозволити зняти частину військ з облоги міста», – розповів Михайло Жирохов у коментарі «Главкому».
Також Росія завдає і завдаватиме надалі ударів по Харкову та Миколаєву. Однак, як стверджує Арестович, для захоплення цих міст у росіян немає ресурсів, тому метою цих ударів є стримування українських військ від наступу на даних напрямках у бік Донбасу.
Власне, довкола реалізації цих намірів російською армією і розгортатимуться події у битві за Донбас.
Реалізація намірів: Україна
Зі свого боку Україна, не маючи ресурсів для повноцінного контрнаступу, може і далі застосовувати тактику активної оборони, яка принесла успіх у першій фазі війни. Це коли завдяки активному маневруванню та несподіваним ударам здійснюється вимотування великих угруповань ворога.
«Якби ЗСУ намагалися тримати рубежі оборони по лінії кордону, їх було би вже оточено і розбито. Натомість вони застосовують маневрену оборону: вступають у бій, відступають, затягують противника у глибину. Потім противник зупиняється, тому що зупиняється його логістика. Далі українські військові переходять у контрнаступ, розбиваючи їхні колони, наносячи вогневе ураження артилерією, авіацією, байрактарами там, де росіяни цього не очікують і не можуть оперативно перекритися повітряною обороною. Я думаю, всі бачили колони покинутої російської техніки. Це наслідок подібної тактики застосування ЗСУ», – пояснив засновник Українського мілітарного центру, військовий аналітик Тарас Чмут.
У лютому-березні така тактика запроваджувалася і дала хороші результати у Київській, Чернігівській та Сумській областях, тепер вона спрацьовує на північному заході Херсонської і півночі Запорізької областей, а також на Харківщині.
Втім військовий експерт Михайло Жирохов вважає, що на Донбасі тактику доведеться змінювати, це буде зовсім інша війна за іншими правилами.
«Зміна тактики неминуча і вона продиктована об'єктивними речами, а не бажанням нашого командування. У перший період війни, коли були розтягнуті комунікації і росіяни йшли на прорив не роблячи лінії фронт як такої, у нас був простір для маневрів і активна оборона давала результат. Але на Донбасі є чітко виражена лінія фронту, тому там йде війна в класичному її розумінні, яке не змінилося з часів Другої світової. Тобто, перемога буде за тим, у кого буде перевага у повітрі, артилерії і живій силі. При цьому в повітрі головну роль відіграватиме армійська авіація, а саме – бойові вертольоти», – зазначив Михайло Жирохов у коментарі «Главкому».
Приводи для оптимізму
Отже, за узагальненими підрахунками (офіційної інформації немає зі зрозумілих причин) у великій битві за Донбас зійдуться 57 тис. українських захисників проти 95 тис. російських окупантів. Співвідношення складає 1 до 1,7 на користь атакуючої сторони (Росії), чого недостатньо для успішної наступальної операції. Адже за всіма канонами військової тактики для ефективного наступу чисельність атакуючих має бути у три-шість разів більшою за чисельність сил, що обороняються. Такої переваги у росіян не спостерігається і з великою часткою ймовірності спостерігатися не буде, враховуючи, що вони вже стягнули в Україну майже усі свої бойові резерви.
А в Україні тим часом триває мобілізація, ставиться на озброєння відновлена російська трофейна техніка і продовжує надходити військова допомога з Заходу. І йдеться вже не лише про піхотне озброєння, типу «Джавелінів» і «Стінгерів», а й про бронетехніку, засоби ППО і далекобійну артилерію. Більше того – сьогодні на порядку денному стоїть питання не того, чи дадуть нам цю допомогу, а того, коли ми її отримаємо.
Руслан Рудомський, для «Главкома»
Коментарі — 0