Популярний публіцист пояснив українцям, як вирішується питання приналежності Гоголя

Микола Гоголь не був російським письменником. Він був «Кафкою» російської літератури – українським письменником, закоханим у свою Батьківщину. Так вважає український публіцист та журналіст Віталій Портников.

За словами Портникова, питання «приналежності» Миколи Гоголя завжди буде болісною проблемою для українців.  

«Один із найталановитіших письменників, які колись народжувалися на українській землі, людина, закохана в Україну саме як в цивілізацію, україномовна – і обрала саме російську мову творчості, збагатила саме російську літературу, значення якої не тільки для України, а й для світу багато хто з нас зараз намагається заперечувати», – так характеризує Гоголя публіцист.

Публіцист розповів, що із такими феноменами, як феномен Гоголя, мали справу не тільки українці. Свого часу французьких філософів зацікавила творчість письменника Франца Кафки, але саме тому, що вони побачили особливість письменника у контексті світової культури.

За словами Портникова, французькі філософи спробували застосувати до творчості Кафки метод французького лінгвіста Анрі Ґобара, який наполягав на важливості «чотирьох мов» у творчості письменника – мови землі, мови держави, мови культури і мови памʼяті, «містичної» мови. Для Кафки, з точки зору філософів, мовою землі була чеська, мовою держави і культури – німецька, містичною мовою – іврит. Цей аналіз дозволив заговорити про «малу літературу» – не з точки зору літератури національної меншини у державі, а з точки зору окремої, абсолютно іншої літератури у тій самій мовній стихії.

«Якщо ми спробуємо застосувати такий самий підхід до Гоголя, то побачимо дивовижну річ. Для нього російська мова дійсно була мовою держави і культури, але українська мова була водночас і мовою землі, і «містичною мовою» – ось що і створює геній письменника! І з самого початку своєї творчості Гоголь був типовим представником «малої літератури», який відчайдушно намагався втекти до «великої», «общєй» – але йому це, на наше щастя, не вдалося», – зазначає публіцист.

Портников пояснює, що з початку своєї творчості Гоголь сприймався в Російській імперії як український письменник – яким він тоді, за великим рахунком, і був. Однак самого письменника це, очевидно, не влаштовувало.

«Фіаско, звичайно, було не в тому, що він писав погано. «Ревізор» – велика пʼєса, а «Мертві душі» – велика поема, якщо застосувати термін Гоголя. Але проблема була в тому, що Гоголь хотів написати про Росію поему, а його власний геній йому не дав: він написав нещадну і точну сатиру. Із такою жорсткістю і точністю про Росію писав хіба що Салтиков-Щедрін, але тут є одне «але»: Салтиков був великоросом, який ідеального портрета України не створював; а Гоголь був малоросом, який створив ідеальний портрет України і «очорнив» Росію», – продовжує Портников.

Публіцист додає, що Гоголь не був і не міг стати російським письменником. Він був «Кафкою» російської літератури – українським письменником, закоханим у свою Батьківщину як у величний міф, як у дитинство і мрію, й водночас здатним подивитись на чужу йому Росію очима реаліста. 

«Так, він дуже хотів побачити у Росії красуню – але бачив чудовисько. Й саме цього російські сучасники не могли йому дарувати. І не пробачили. Вони поставили памʼятник людині, яка мучилася за життя і буде мучитися у граніті, тому що не змогла перемогти у собі «малороса» і стати «справжнім росіянином», який зневажає красуню Україну і бачить риси красуні в російському огидному чудиську!», – додає Портников.

Нагадаємо, що Микола Гоголь і Михайло Булгаков – це абсолютно різні історії. Гоголь – українець, який захотів служити імперії; він мав розколоту ідентичність, яка зробила його життя трагедією. Натомість Булгаков створив брехливу пропагандистську візію білогвардійського Києва. Таку думку  в інтерв’ю «Главкому» висловила літературознавиця, докторка філологічних наук Віра Агеєва.