Мріяв стати моряком. Згадаймо 16-річного Богдана Пилипенка з Маріуполя
За декілька днів до загибелі хлопець врятував сусідів із будинку, який постраждав від обстрілів
Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Богдана Пилипенка.
15 травня 2022 року Богданові Пилипенку мало виповнитися 17 років. Він навчався на другому курсі морського ліцею, був там старшиною і мріяв про карʼєру моряка – хотів бути схожим на свого дідуся. Коли почалася війна, хлопець намагався допомагати не тільки своїм близьким, але й майже незнайомим людям. А ще Богдана щиро обурювало, що війна забирає його підліткові роки. Проте сталося так, що війна забрала у нього й життя. 11 березня минулого року хлопець загинув від ворожих снарядів.
Хлопець разом з мамою жив у Маріуполі на Донеччині. Богдан був дуже активним. У дитсадку та школі брав участь в усіх можливих виставах. Він любив читати та вивчати мови. Тож гарно володів українською, англійською, російською і трохи французькою.
«Мабуть, за своє життя Бодя прочитав більше книг, ніж я. Обожнював фантастику, один з улюблених творів – «1984» Джорджа Орвелла», – зазначила мати хлопця.
Богдан любив дбати про тварин. Разом із мамою, яка займалася зооволонтерством, підбирали кошенят та цуценят. Лікували їх, вигодовували, прилаштовували у родини.
«Зараз мені складно називати Богдана дитиною, бо у свої 16 років він був уже чоловіком – серйозним, розсудливим. У дитинстві перечитав усі книжки, які були вдома. Мав добру вдачу: постійно тягав з вулиці кошенят, собак – ми їх прихищали, а потім знаходили для них господарів. Богдан був дуже чуйним, намагався допомагати всім, кому тільки міг», – розповіла його мама Ксенія.
«Ще він виявляв артистичний хист – у дитячому садку та школі грав у всіх виставах. Богдана любили вихователі в садку, вчителі в школі, викладачі в ліцеї, тому що він був відповідальним, мудрим, начитаним, вихованим, дуже інтелігентним.
Добре вчився, бо знав, чого хоче, і прагнув до цього. При цьому ми ніколи його не змушували – востаннє я заглядала в підручники сина, коли той був у першому класі.
Чудово розумів історію, захоплювався читанням, писав оповідання, мав свій ютуб-канал. Любив фотографію: ми подарували йому професійний фотоапарат, і він запрошував людей на зйомки через інстаграм», – додала жінка.
Богдан був лідером, але дуже демократичним. Завжди з емпатією ставився до людей. Він був настільки справедливим за своєю натурою, що завжди заступався за слабкого, йшов розбиратися та захищати ображених. Серце в дитини було золоте.
«Я завжди дивувалася, як батькам вдалося вкласти в Богдана стільки якостей. Він був дуже різностороннім. І красень, і розумний! Спортсмен, займався плаванням. Створював комп’ютерні ігри, знімав відео, чудово фотографував. Сильний у математиці, але і призові місця в олімпіаді з англійської міг здобути», – розповіла класна керівниця Богдана у середній школі.
«Міг робити руками просто все. Сину було 13 років, коли він поклав у своїй кімнаті ламінат. Йому лише показали, як це робити, а він закінчив приміщення сам. Бодю навіть не потрібно було просити про щось. Йде з навчання, обов’язково телефонує: «Мам, що купити? Я забіжу в крамницю», – пригадала мама.
Богдан був навдивовижу дорослим, як на свій вік. На канікулах підпрацьовував. Хотів отримати водійське посвідчення. «Він роздавав листівки на вулиці, потім був оператором лебідки водних лиж, а у 2021 році отримав посаду монтажера на місцевому телебаченні. На зароблені гроші купив айфон», – зауважила мама хлопця.
Дідусь юнака був моряком і провів у морі майже все життя. Богдан захоплювався ним – наскільки дідусь був освічений, наскільки високого класу він був професіоналом. Тому вирішив вступати до Маріупольського морського ліцею. Подавати документи пішов зі своїм другом – обидва пройшли конкурс. З 50 претендентів на бюджет потрапили лише вони двоє.
Сім’я перед широкомасштабним наступом зібрала тривожні валізи, заправили авто, зарядили акумулятори. Вони готувалися до вторгнення, утім підготуватися до того, що станеться далі, навряд чи було взагалі можливо.
«Вранці 24 лютого Богдан мене розбудив зі словами: «Мамо, війна почалася. Потрібно збирати речі та думати, що робити далі». Спочатку ми планували їхати до родичів у Харків. Оскільки почали бомбити по всій Україні, зокрема й у Харкові, куди тікати – було не дуже зрозуміло. Наш план евакуації зірвався», – пригадала мама.
Пилипенки жили в одному з найнебезпечніших районів – на останньому поверсі 9-поверхівки навпроти Маріупольського торговельного порту та судноремонтного заводу, який згодом регулярно бомбили. Тож матір і син вирішили тимчасово поїхати до бабусі в центр міста. Це приватний будинок з льохом в гаражі, де сім’я могла сховатися.
«Богдан укріпив нашу домівку: набрав у мішки землю і заставив ними вікна. Провів усім інструктаж, знайшов у будинку безпечне місце, де діє правило двох стін. Він бігав по сусідах, допомагав, рубав дрова, оскільки люди готували їжу на багатті. У перші дні, коли деякі магазини ще працювали, на власні гроші купував цигарки, шоколадки й носив українським військовим», – розповіла мама Богдана.
Коли стався приліт у сусідній будинок, Богдан звідти витягнув двох літніх жінок. Мама під обстрілами бігла за сином, просила повернутись у дім. Кричала, що як із ним щось станеться, то її серце зупиниться. «Він повернувся до мене, взяв за плечі та сказав: «Мама, якщо я їх не витягну, я поважати себе не буду. Ти мене не так виховувала». Він витяг тих двох жінок, привів до нас, відпоювали їх ліками», – пригадала мати.
Згодом до бабусі приїхали ще й сестра Ксенії з чоловіком та їхня донька. Вони жили так кілька тижнів, обстріли лише посилювались. Але виїхати не вдавалось. 11 березня 2022 року в будинок прилетіла ракета з реактивної системи залпового вогню «Град».
Приватний будинок не зміг встояти під час прямого влучання. Богдан Пилипенко та чоловік сестри Ксенії загинули на місці. Також загинули всі тварини, серед яких був і хаскі Богдана. Усіх, хто вижив, доставили до лікарні. Лише після цього мама та бабуся Богдана виїхали з окупації. Потім вони виїхали за кордон.
У Маріуполі залишився батько Богдана – Вадим. Він займався ексгумацією та перепохованням сина. Останній прихисток хлопчик знайшов на кладовищі біля моря у селі Мелекіно. Тепер, говорить мама, Богдан зможе завжди чути плескіт хвиль, які так любив.
Зауважимо, згідно з останніми даними ООН, російські терористи за час повномасштабного вторгнення вбили щонайменше 9701 і поранили 17748 мирних українців. Серед загиблих – 555 дітей, поранених неповнолітніх – 1186. При цьому в організації зазначають, що реальна кількість жертв значно вища, оскільки отримання інформації в умовах війни ускладнене.
За останніми даними Офісу генпрокурора, в Україні через російську агресію загинуло щонайменше 504 дитини. Ще понад 1125 постраждали. Ці цифри також не остаточні. Триває робота щодо їх встановлення у місцях ведення бойових дій, на тимчасово окупованих та звільнених територіях.
«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.
Коментарі — 0