Більше року рідні сподівалися побачити його живим. Згадаймо Михайла Боримського
Довгий час у рідних і близьких Михайла Боримського жевріла надія, що він живий, але час ішов, а ця надія нічим не підтверджувалась
Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Михайла Боримського.
Михайло Боримський по-геройськи загинув ще рік тому, 8 серпня 2023 року, під час виконання бойового завдання зі стримування ворога у Пологівському районі Запорізької області, але поховати полеглого захисника рідні змогли лише зараз. Про це повідомила Бердичівська міська рада.
Михайло Боримський народився у Бердичеві, закінчив 9 класів у міському ліцеї №15. Після навчання у професійному будівельному ліцеї, де здобував професію муляра, пічника та штукатура.
Михайло Боримський працював у Бердичеві, а потім – у Києві у службі доставки.
У 2021 році був призваний до армії. Спершу служив у Хмельницькому, потім перевівся до Калинівки у Вінницькій області, де далі ніс службу вже на контрактній основі.
Під час повномасштабної війни Михайло Боримський давав відсіч ворогові у складі розвідувального відділення 14-ої бригади оперативного призначення імені Івана Богуна Національної гвардії України на посаді старшого кулеметника бронеавтомобіля.
Рік тому, 8 серпня 2023 року, під час виконання бойового завдання зі стримування ворога у Пологівському районі Запорізької області, Михайло Боримський по-геройськи загинув.
Довгий час у рідних і близьких жевріла надія, що він живий і лише потрапив в полон, але час ішов, а ця надія нічим не підтверджувалась. І лише після довгих місяців експертиз вдалось встановити, що саме Михайло загинув в тому серпневому бою, і лише зараз тіло Героя повернулось на Батьківщину.
Під час прощання з Михайлом Боримським викладачка ліцею, де він навчався, згадала, що майже на всіх культурних заходах ліцею Михайло був у ролі ведучого, він любив сцену, любив увагу дівчат, був душею будь-якої компанії, завжди був порядним і відповідальним.
Саме таким його назвав кілька разів і Володимир Котюшко, онука якого училась з Михайлом в одному класі. А ще таким назвала його у фейсбуці в коментарі під постом про загибель жінка з Хмельницького, у якої він винаймав квартиру під час своєї контрактної служби в НГУ. Людина бачила його всього кілька разів, але одразу помітила в молодому воїні ці позитивні риси.
Друзі розповіли, що на свій День народження в червні минулого року Михайло зміг вирватись додому, зібрав друзів, а коли прощався, то неначе щось відчував, бо сказав: «Можливо, бачимось останній раз…».
Почесний караул для полеглого Михайла Боримського склали воїни Національної гвардії, які пронесли труну з тілом товариша по вулиці Артилеристів і дали прощальний залп на міському кладовищі. Пастор церкви провів останню молитву, і над кладовищем полинула жалібна пісня прихожан. А потім, під Гімн України, тіло відважного юнака отримало нарешті вічний спочинок у рідній землі.
«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув у боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.
Коментарі — 0