Поліг під час виконання бойового завдання на «Азовсталі». Згадаймо Сергія Дишка
Повномасштабну війну старший сержант Сергій Дишко, зустрів у смт. Сартана, що за 17 км від Маріуполя
Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Сергія Дишка.
23-річний старший сержант Сергій Дишко на псевдо Капілан загинув 8 травня 2022 року під час бойового завдання на «Азовсталі». Про це повідомляє «Главком» із посиланням на Небесний легіон Волині.
Майбутній захисник народився 28 січня 1999 року у невеликому поліському селі Ветли Камінь-Каширського району, поблизу кордону з Білоруссю. Освіту здобував у місцевій школі. Вчителі та колишні однокласники згадують Сергія як доброго, щирого та життєрадісного хлопця, який завжди був готовий допомогти та підтримати у скрутну хвилину.
Любов до праці та землі юнаку прищепили батьки ще з раннього дитинства, адже зростав у звичайній сільській багатодітній сім’ї, у якій, окрім нього, було ще п’ятеро дітей. Тому, закінчивши у 2014 році 9 клас, продовжив навчання у «Любешівському технічному фаховому коледжі Луцького національного технічного університету» за професією «тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва».
За фахом Сергій не працював жодного дня. На Сході України вже точилась запекла боротьба, це змінило плани хлопчини щодо майбутнього. Він 18 травня 2018 року підписав контракт на проходження військової служби у прикордонному підрозділі Луцького загону, відтак захищав кордони рідної Волині. Та у 2020 році був переведений у Донецький прикордонний загін, який виконував визначені завдання вздовж лінії розмежування та узбережжя Азовського моря.
Повномасштабну війну старший сержант, навідник відділення вогневої підтримки Сергій Дишко, зустрів у смт. Сартана, що за 17 км від Маріуполя. З 25 лютого 2022 року селище постійно зазнавало масованих обстрілів, сильно постраждали житлові будинки, школи та відділ прикордонної служби «Сартана». А вже на початку березня населений пункт був повністю окупований росіянами. Підрозділ, у якому служив волинянин, опинився в Маріуполі, який теж перебував під шквалом ударів російської реактивної артилерії. Місто було однією з найгарячіших точок України.
Бої навколо Маріуполя тривали, але воно залишалося під контролем України. Вже там прикордонники отримали наказ про відступ, та місто перебувало в оточенні ворожих сил, і колона українських захисників не змогла залишити межі населеного пункту. Відтак ДПСУ разом з іншими підрозділами ЗСУ стали в оборону Маріуполя. Прикордонники розпочали виконувати непритаманні для мирного часу завдання: супровід та прикриття військових колон, розвідувально-пошукові виходи, вступали в бій з російськими бойовиками та успішно виходили з-під артилерійських обстрілів.
У квітні бійці Донецького прикордонного загону разом із ЗСУ, Нацгвардією, поліцією продовжували тримати оборону на маріупольському заводі «Азовсталь». Командир прикордонників на «Азовсталі», полковник Падитель запевняв: «Перебуваємо в надлюдських умовах, але продовжуємо боронити рідну землю!». Та, телефонуючи додому, Сергій не скаржився, заспокоював маму, раз у раз говорив, що в нього все добре.
Проте у «все добре» від брата не вірила сестра Ірина, яка теж військовослужбовиця. Розуміла, що брат знаходиться у самому пеклі. І вже саме їй Сергій розповідав правду про своє становище. Говорив, що катастрофічно бракує їжі та води, один сухпайок по-братськи ділили на чотирьох. Та все ж відчайдушно маріупольські герої продовжували тримати оборону.
3 травня 2022 року рідні востаннє чули голос сина, брата. Вже 4 травня його телефон перебував «поза зоною досяжності». 9 травня до мами зателефонував незнайомий, представився майором і повідомив страшну новину: «Ваш син загинув». Та рідні не повірили. Оскільки дзвінок був з донецького номера, пані Світлана надіялась, що стала жертвою обману. Вона не одноразово чула розповіді про те, що росіяни телефонують рідним українських захисників.
А вже 12 травня до сестри Ірини, яка на той момент служила в Чернівецькій області, зателефонував полковник ДПСУ з Києва і повідомив, що її брат загинув під час бойового завдання на території «Азовсталі». Просив дати номер мами, та дівчина відмовила, хвилюючись за стан матері. Довго сестра не вірила у загибель брата. Думала, що він потрапив у полон. А 16 травня розпочалась «евакуація» маріупольських захисників окупантами. Отримати якусь інформацію у рідних не було змоги, бо побратими Сергія були або вбиті, або перебували в полоні.
І лише восени 2022 року, коли полонених із «Азовсталі» стали повертати додому, вдалося знайти свідка загибелі волинянина. Прикордонник Степан 8 травня 2022 року разом із Сергієм Дишком заступив у наряд на другому поверсі заводу о 20:00. Їх мали змінити опівночі. Та близько 21:00, проводивши спостереження на посту, Сергій був убитий російським снайпером.
Факт смерті 23-річного Сергія Дишка, жителя с. Ветли, старшого сержанта, навідника відділення вогневої підтримки відділу прикордонної служби «Сартана» 1 прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України було встановлено рішеннями Любешівського районного суду від 20 вересня 2022 року.
Указом президента України старшого сержанта Сергія Дишка, який загинув під час виконання бойового завдання із захисту територіальної цілісності України, посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Державну нагороду матері загиблого в управлінні Волинського загону вручив заступник начальника Західного регіонального управління з персоналу Дмитро Ліщинський.
Лише у квітні 2025 тіло прикордонника вдалося ідентифікувати. Сергія поховали в рідному селі.
У нього залишилися мати, два брати та три сестри.
«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув у боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.
Коментарі — 0