Деокупація Лаври. Мінкульту варто добиватися компенсації збитків

Українська держава має повне право стягнути з УПЦ МП відшкодування за пребудову Лаври. Унікальність Києво-Печерської лаври в тому, що це печерний монастир. Печери – це основа, яку треба берегти як зіницю ока. Так ось – саме над одним з лабіринтів печер Павло почав будувати новий корпус. Було залито шалену кількість бетону в землю та збудовано підпірні стіни з буронабивними палями, завглибшки 30–32 м.

Міністр культури Олександр Ткаченко у кінці березня заявив, що на території Києво-Печерської лаври працюватиме комісія. Вона мала здійснити передачу державі корпусів Лаври, які перебували в користуванні УПЦ МП. Проте роботі комісії активно перешкоджають священослужителі та монахи Лаври. Ситуація певною мірою зайшла у глухий кут. Своєю думку щодо того, як ефективніше діяти державі, висловив екскерівник Національного заповідника «Києво-Печерська лавра» Сергій Кролевець у материалі Texty.org.ua

Простити й забути

Сергій Кролевець: Акт передачі майна, який міністр зараз намагається підписати, – це кінцева фаза взаємовідносин. Механізм тут абсолютно стандартний – його можна порівняти з орендою квартири. Коли сторони хочуть розійтися, вони підписують акт про те, що не мають претензій одне до одного. Підписали – й до побачення.

Але якщо вже зараз держава намагається підписати акт передачі майна – це означає, що все, що було знищено, зруйновано, набудовано, спотворено орендарями, – все буде їм прощено й жодних претензій до них не буде. Візьмімо для прикладу російсько-українську війну – вона ще триває, а ми вже знаємо приблизні суми збитків, завданих Україні. І світова спільнота вже заявила, що Росія має їх відшкодувати. І вже арештоване майно Росії, російські активи. Всі розуміють – будуть і репарації, й контрибуції.

Так ось – у нас 30 років, починаючи від1988-го, здійснювали господарювання, спрямоване на знищення Києво-Печерської лаври. (Про те як УПЦ МП приватизувала Києво-Печерську лавру тексти підготували окремий матеріал.) Останнім часом бачу багато репортажів з Лаври, коли до журналістів виходять якісь монахи й починають розповідати: гляньте, ось наш корпус сяє як великодне яєчко, а тут поряд усі у тріщинах будови закріплені за заповідником.

І журналісти їм на те нічого не можуть відповісти. Бо це робота чи, у випаку Лаври, її відсутність представників міністерства культури та заповідника. Саме вони повинні вийти й сказати, що, наприклад, ці самі тріщини з’явилися тому, що поряд збудували цей самий монастирський корпус – до того ж абсолютно незаконно, без жодних дозволів і документації.

Сьогодні внаслідок побудови УПЦ МП низки незаконих об’єктів у Києво-Печерській лаврі відбулося перерозподіл навантаження на грунт, піднялися грунтові води. Фундамент у таких об’єктах будували на 6–7 м углиб, там уже печери, почалося руйнування печер. Те, що мініст культури цього всього не знає, – це справді біда. Але ж у нього є підлеглі, які зобов’язані таке знати. І ці «байки» Московського патріархату про їхнє чудове господарювання в Лаврі треба щодня спростовувати.

Спотворена Лавра

Лавру сьогодні спотворено. І ми просто не уявляємо, як сильно. Усі бачили фото обшуку з помешкання настоятеля Павла: всю ту позолоту, рюшечки, завитушки. Оцей стиль науково називається «кітч». Так ось, у цьому кітчі нині вся Лавра. Достатньо порівняти фотографії ще старої Лаври з тим, що є зараз.

Фото СБУ з обшуку будинка митрополита Павла

Взяти, наприклад, 30-й корпус у Лаврі, який збудували на субвенції з державного бюджету. Павло (митрополит Павло (Лебідь) – ред.) намагався там кілька разів почати будівництво. Я кілька разів до нього приходив, розкладав схему печер і пояснював: на цьому пагорбі печери, тут не можна будувати.

Унікальність Києво-Печерської лаври в тому, що це печерний монастир. Тут повторився подвиг перших християн з римських катакомб. Світове християнство почалося з римських катакомб, а наше християнство – з київських печер.

Є в київських печерах і малодосліджені місця. Так, у дальніх печерах є відгалуження, яке виходить поза межі мурів Лаври до Дніпра. Це відгалуження називається Варязькі печери, його датовано VIII–IX століттям. Воно фактично не досліджене.

Печери – це основа, яку треба берегти як зіницю ока. У тих самих печерах розташовано не лише саркофаги такінотафи, а й навіть домонгольські храми, що належать до часу заснування монастиря.

Так ось, над одним з лабіринтів печер намісник почав будувати новий корпус. Ми спостерігали за будівництвом з квадракоптера – якої там техніки тільки не було! Баштові крани, бетонозмішувачі їхали один за одним, заливали просто шалену кількість бетону в землю та будували підпірні стіни з буронабивними палями, завглибшки 30–32 м. І все це робили без жодної документації та дозволів.

Там усе спотворено. Але зовні – так, маємо позолочену «кічуху». Оця сучасна Лавра й та Лавра, якою вона була до всіх перебудов, – це як іконка пластмасової штамповки, яку продають за копійки, і давня ікона, на якій ледь можна розрізнити образ святого. Ніби дві ікони, але їх цінність неспівмірна. Те, що ми зараз бачимо в Лаврі, – саме ота пластмасова штамповка.

У Лаврі все взаємозв’язано. Прибери одну церквинку – й усе прийде у рух. Відбувається перерозподіл навантажень на грунт, підіймаються грунтові води, печери починає заливати водою. Вологостно-температурний режим уже десять років не опускається нижче за 20 градусів у печерах. Хоча раніше при 16 градусах печери вже закривали. Так само, коли йшов дощ, відвідувачів у печери не пускали. А зараз там постійний людський потік, справжня карусель.

Звідки йшли гроші на Лавру

Монахи бідкалися, що держава їм не допомагала, а вони все зробили власним коштом. Так ось, насправді державне фінансування у Лавру йшло щороку потоком. Чиновники наввипередки змагалися, хто першим перерахує більшу суму. Міністерство культури, Міністерство надзвичайних ситуацій, Мінрегіонбуд, Київська міська держадміністрація – всі надавали мільйонні щорічні трансферти на ремонтно-реставраційні роботи.

Уночі ескаватором зруйнували ворота чи підпірну стіну – на ранок уже представники МЧС складають акти й потім одразу відбувається фінансування з резервного фонду МЧС, з бюджету Мінкультури чи Мінрегіонбуду. Оце треба розслідувати, але Міністерство культури чомусь не хоче цього робити з незрозумілих для мене причин. Всі ці дані є у тому ж Києво-Печерському заповіднику, треба просто запитати. Вся ця звітність має бути здана і покладена на стіл міністру: що знесено, що побудовано без дозволів. Міністерство культури має полічити збитки й виставити суму претензій.

Державні гроші на реконструкцію виділяли ще з часів рішення 1988 року про передачу церкві кількох об’єктів. Перед передачею ще в 1987–1988 роках держава виділила гроші та здійснила великий обсяг ремонтно-реставраційних робіт. Усю Лавру було умовно поділено на окремі частини, кожну з яких було закріплено за окремим районом Києва.

І щодо того, що УПЦ МП від держави нібито отримала будівлі Лаври в аварійному стані. Це неправда. Я сам як керівник музею передавав корпуси в нормальному стані. Можу розповісти як передавав 70-й корпу, у якому зараз апартаменти митрополита. Там ключі в дверях були, лампочки, освітлення, а перед тим прибиральниці помили підлогу. Бо я подзвонив митрополиту і сказав, що згідно з рішенням власника майна маю зробити цю передачу, у мене термін до такого числа. Вони прийшли, я показав їм весь корпус і передав ключі.

А деякі корпуси штурмом захоплювали вночі, аж доводилося викликати міліцію та складати акти. Був випадок, коли електрика закрили в щитовій і шукали його півдня. Наступного дня він звільнився з роботи. Щороку напередодні дня народження намісника, воно в нього у квітні, братія захоплювала черговий корпус – так робила йому подарунок. Загалом було захоплено понад 10 корпусів.

В УПЦ МП сьогодні активна, наступальна позиція. Саме вона закидує суди позовами до заповідника та Мінкультури, а держава в цих судах лише виправдовується. То чому зі сторони держави не подати єдиний, правильний позов на відшкодування збитків, яких реально завдано і які доведено? Звісно, доведеться пройти всі судові інстанції, Верховний суд. Але це рішення жоден суд не скасує. А те, що сьогодні відбувається, – усе це лише для того, щоб трактувати все як утиски вірян і гоніння на церкву.

Андрій Гарасим