«Главлит 2.0». Книжкова цензура в Росії

Російське телебачення було поставлене під державний контроль невдовзі після приходу до влади Владіміра Путіна, а останні острівці вільної преси дотягли до 2022 року. На відміну від них книговидання в Росії довший час перебувало поза увагою влади, однак загальна логіка еволюції кремлівського режиму невідворотно вела до відродження книжкової цензури. І навесні 2024 року, вперше після падіння СССР, цензурування книг стало офіційним та інституційним. Джерело: Український інститут майбутнього

Книжкова цензура до Путіна

В Російському царстві Івана Грозного – перших Романових, як і в Російській імперії Пєтра І – Єкатєріни ІІ книжкова цензура була спорадичною. Функції нагляду покладалися на найвищі інстанції – церковні собори, Синод і Сенат, а іноді цензуруванням займалися особисто монархи. Через початок Великої французької революції в Росії був запроваджений інститут професійних цензорів, який з варіаціями проіснував до лютого 1917 року.

1917 року Совіт Народних Комісарів затвердив «Декрет про друк» – держава фактично монополізувала всю пресу та книговидання в Росії. З 1919-го до 1922 року книжкова цензура здійснювалася «Госиздатом» – державним видавництвом, а з 1922-го до 1991 року перебувала в руках спеціально уповноваженого на те органа – «Главлита» (Головного управління у справах літератури та видавництв; відоме також під іншими назвами).

В сучасній Росії цензура заборонена 29-ю статтею Конституції, однак консенсусною є думка незалежних дослідників та міжнародних організацій про фактичне існування цензури в державі. В минулому огляді Freedom House Росія набрала 13 пунктів зі 100 можливих в загальному рейтингу свободи та 0 з 4 у питанні «чи існують вільні та незалежні медіа?».

Донедавна російська цензура концентрувалася переважно на телебаченні та, меншою мірою, на пресі, натомість книговидання довший час залишалося відносно незалежним. Опитані «Настоящим временем» експерти називають дві основні причини такого стану речей: низька популярність читання книг порівняно з переглядом телепрограм та невеликий обсяг ринку.

Владімір Харітонов, директор Асоціації інтернет-видавців, наголосив: «Влада в Росії здійснюється через засоби масової інформації, це одна з опор, інструментів для управління суспільством. А книжки – хто їх читає? Та й ринок там смішний, максимум один мільярд доларів на рік, коту на сміх. Це було особливо нікому не цікаво». «Саме тому, що на книги звертали так мало уваги, там розвинулася така велика вольниця», – підсумувала Анна Нарінская, книжкова оглядачка та сценаристка.

Книжкова цензура за «раннього» та «зрілого путінізму»

Першою ознакою книжкової цензури в Росії  «раннього путінізму» (до 2012 р.) стала поява 2007 року Федерального списку екстремістських матеріалів, укладеного Мінюстом. Хоча формальною підставою внесення до нього є рішення судів, в реальності мова йде саме про цензуру. Європейський суд з прав людини вказував на занадто широке трактування «екстремізму» в законодавстві та відсутність власне судочинства в судах у справах «Марія Альохіна та інші проти Російської Федерації» та «Ібрагім Ібрагімов та інші проти Російської Федерації». Серед заборонених матеріалів, зокрема, є стаття Рафала Лемкіна «Совітський геноцид в Україні» (п. 4413).

В добу «зрілого путінізму» (до 2022 р.) були підготовлені «плацдарми» для тиску на книговидання. У 2010 році був ухвалений закон про захист дітей від «шкідливої інформації» – він запроваджував маркування книжок знаками «18+». У 2012 році в законодавстві з’явився термін «іноагент»: іноземними агентами могли бути визнані некомерційні організації (з 2012 р.), медіа (з 2017 р.), фізичні особи (з 2020 р.) та незареєстровані організації (з 2021 р.). А 2013 року набув чинності закон про «заборону пропаганди нетрадиційних сексуальних стосунків» серед неповнолітніх. Книги з таким контентом мали позначатися «18+».

Єдиною масштабною акцією проти конкретно визначеної категорії літератури стало вилучення з російських бібліотек книг, виданих за сприяння Фонду «Відкрите суспільство» Джорджа Сороса. Після оголошення у 2015 році фонду небажаною організацією, у Свердловській області зі шкільних бібліотек зникли видані фондом книги, а в січні 2016 року дійшло до спалення 53 книжок в Республіці Комі. Тоді ця акція була засуджена центральною владою. У 2017 році вилучення «сорісівських» книг повторилося в Архангельській області.

Так само одиничним, хоча й показовим був випадок із розгромом Бібліотеки української літератури у Москві у 2014-2018 роках.

Книжкова цензура за «пізнього путінізму»: боротьба із квір-творами

За «пізнього» путінізму в наступ на книги пішли з усіх раніше взятих «плацдармів». У грудні 2022 року набули чинності два закони про книжкову торгівлю. Перший заборонив поширення інформації, створеної «іноагентами» серед неповнолітніх. Тепер книги письменників-«іноагентів» мають маркуватися «18+» і розповсюджуватися лише в упаковці. Другий повністю заборонив продавати «інформаційні продукти, які містять пропаганду нетрадиційних сексуальних стосунків». 5 грудня «ЛГБТ-література» зникла з сайту «Литрес» – найбільшого російського книжкового онлайн-сервісу. А в січні 2023 року була порушена перша справа за «пропаганду ЛГБТ».

Одночасно журналіст та літературний оглядач Серґєй Лєбєдєнко з посиланням на власне джерело написав, що у московських бібліотеках поширюється список з 53 книг, які підлягають списанню. Можливою причиною включення до списку саме цих книг називали наявність квір-персонажів або ЛГБТ-проблематики загалом.

20 грудня гендиректор Департаменту культури Москви Тимур Вахітов оголосив, що існування таких списків – «фейк». Проте Владімір Косарєвский, колишній завідувач бібліотеки імені Ахматової у Крилатському в інтерв’ю «Новой газете» повністю підтвердив інформацію про список: «За актом списання ми мали прибрати книги в коробки і здати в макулатуру на переробку. Ще було прохання заглядати кожен день у список, тому що він оновлюється. І була сформована рада фахівців з бібліотечної сфери, яких просили накидати найменування, де фігурують ЛГБТ-персонажі або самі автори – лесбіянки чи геї».

Втім, інша московська бібліотекарка скаржилася «Новой газете» якраз на відсутність таких списків та необхідність самим проявляти ініціативу: «Якщо на нас надходить скарга, то це величезні штрафи, звільнення керівництва і, можливо, навіть закриття на 90 днів. Чи мало «патріотичних» читачів, які спеціально прийдуть до нас, щоб щось знайти? Виходить паноптикум. Держава нічого не прояснює, просто каже: “А тепер зробіть все, щоб ми вас не закрили!”. Це ставить нас у жахливе становище, коли ми можемо прибрати з фондів більше книг, ніж було б потрібно, якби був чіткий список… Дуже багато залежить від керівництва бібліотеки чи центральних бібліотек. Тобто: якщо, наприклад, директор консервативний і підтримує цей закон, там можуть піти у люту самоцензуру – скласти набагато довший список, а книжки просто списати. Думаю, таке теж траплятиметься».

«Списки книг, які мають високий шанс бути забороненими та вилученими, ходили досить давно, – поділився з «Настоящим временем» своєю думкою Харітонов. – У мене немає жодного інсайду, але я співпрацював якийсь час із РКС і приблизно розумію, як вони працюють. Я думаю, це початок. Подібні рішення будуть далі. Тому що знайти книжки, в яких можна виявити якесь “розгнуздане гейство”, не дуже складно».

Книжкова цензура за «пізнього путінізму»: боротьба із «екстремізмом»

На початку грудня 2022 року видання The Village повідомило, що в бібліотеках поширюється список із 15 авторів, чиї твори слід вилучити з відкритого доступу. Йшлося про письменників, які виступили проти військової агресії Росії в Україні.

Паралельно з 2022 року з російських шкільних підручників почали зникати згадки про «Україну» та «Київську Русь». «Можна згадувати, як ми рятували Київ, але говорити про якусь самостійність України як країни вже не можна», – повідомив один із редакторів видавництва «Просвещение». Детальніше про нові російські підручники з історії та загальний стан пропаганди в школах читайте у доповіді Українського інституту майбутнього «Фабрики зомбі: яким вийде зі школи нове покоління росіян?».

В грудні 2023-го – січні 2024 року справа дійшла до превентивних заходів проти книг, які ще не були визнані екстремістськими. Боріс Акунін, Дмітрій Биков та Людміла Уліцкая висловилися проти російського вторгнення в Україну. Реакцію на це ВВС порівнює з «30-ми роками минулого століття». На всіх трьох написали доноси до правоохоронних органів, депутат Держдуми Андрєй Ґурулєв заявив, що Акунін «має бути знищений». Проти письменника порушили кримінальну справу про «виправдання тероризму» та «фейки про російську армію». Його оголосили у розшук, Росфінмоніторинг вніс його до переліку терористів та екстремістів. Не чекаючи на рішення суду, видавництво АСТ вирішило «зупинити» випуск та відправку книг усіх трьох письменників «до прояснення ситуації», а також призупинило виплати гонорарів Уліцкой.

Видавництво «Захаров», яке випускає частину книг Акуніна, вирішило не зупинятися, за що було покаране Слідчим комітетом РФ. «Зараз тривають слідчі дії на підставі кримінальної справи за статтею про екстремізм, – розповіла директорка видавництва Ірина Богат. – Вилучили документи, на складі хотіли вилучити книжки, але їх було так багато, що вирішили просто опечатати». Богат додала, що ким би держава не визнала автора, якщо його книги не визнані «екстремістськими», їх можна продавати.

Наприкінці березня 2024-го стало відомо про внесений до Держдуми законопроект про вилучення книг з бібліотек – у ньому йдеться про твори «іноагентів», а також тих, хто включений до списку терористів та екстремістів. Також законопроект передбачає обмеження доступу до бібліотек населення окупованих територій України.

Доноси та самоцензура

«Величезну кількість цих наклейок і обмежень ставлять самі видавництва зі своєї волі, – сказала Нарінская «Настоящему времени». – Існує потужна внутрішня самоцензура. Я не звинувачуватиму цих людей. Книговидання – дуже повільний і важкий бізнес, видавництва, особливо невеликі, дуже довго розгойдуються, і штрафи, вилучення книг – вони просто втратять усе».

«У нас у Росії більшість законів мають такі формулювання, що їх можна повернути в потрібну сторону, – вважає Харітонов. – Цензури у нас немає, а система цензури є. У нас є невизначені закони і є практика застосування, внаслідок якої слідчий порушує справу, експертиза каже “так”, а суд штампує думку експертизи». Наступний крок, прогнозує експерт, – держзамовлення та держвидав. «Президент вважає, що в країні повинно бути держзамовлення на твори, які мають зміцнити ці самі національні скріпи. Але щоб це запрацювало, потрібно відтворити всю систему, яка була в Совітському Союзі: коли всі видавництва є державними, є лише Союз письменників, держпремії, Пєрєдєлкіно».

Співрозмовники ВВС не сумніваються, що держава остаточно прийшла на книжковий ринок і контролюватиме його зміст. «Росія виявилася готовою до цензурних змін, суспільство виявилося вкрай готовим до таких змін, і це сумно, – констатував директор магазину «Фаланстер» Боріс Купріянов. – Великі видавництва поводилися гідно, не вилучали книги іноземних агентів із продажу, тільки коли конкретно наїхали, вилучили Бикова та Акуніна».

Видавець Фелікс Сандалов нагадав, що ще наприкінці 2010-х років в Росії можна було друкувати книги про опозиціонерів (Нємцова, Навального) чи про трагедію в Беслані. «Зараз цей механізм зламався. Свою роль відіграли і стукачі, і депутати, котрі почали робити капітал на боротьбі з ідеологічною скверною». Богат додала, що «пильні громадяни» писали доноси на книги і раніше, тільки на них ніхто не реагував. «Зараз контролю буде більше, потім він, як [історична] практика показує, стане тоталітарним», – сказала вона.

Тим часом понад 1,5 тисячі людей написали колективні та індивідуальні доноси на новий роман Владіміра Сорокіна «Наследие», нібито знайшовши там порнографію, зокрема дитячу. Видавництво АСТ заявило, що направить книгу на експертизу, а магазини самостійно почали вилучати її з продажу.

Також у січні 2024 року виник громадський рух «НЕ СПИ» («Народный единый союз потребителей информации»), який поставив собі метою відродження офіційної цензури.

Одним із засновників «НЕ СПИ» стала письменниця Ольга Ускова, яка відразу ж і виступила за вилучення із продажу книги Сорокіна, оскільки та, начебто, містить «порнографію та педофілію». «Зараз ми маємо на руках повний офіційний експертний висновок щодо Сорокіна, – написала Ускова 21 квітня, – і готується адміністративне розслідування та окремо кримінальне. Над цим працює велика ініціативна група. Незабаром будуть установчі збори „НЕ СПИ“. Усі документи підготовлені. Ну і російський книжковий світ має визначитися: він у Москві чи Берліні. Зовнішня політична ситуація за ці півроку настільки ускладнилася, що компромісів не буде».

«Главлит 2.0»

23 квітня 2014 року «Ведомости» повідомили, що на базі Російського книжкового союзу (РКС) запущений Експертний центр для оцінки друкованих та електронних книжкових видань (за винятком навчальних, нормативних та офіційних) щодо відповідності законодавству. До складу цього центру увійшли представники Роскомнадзора, Російського історичного товариства, Російського військово-історичного товариства, Російської православної церкви, Духовного управління мусульман Росії, Федерації єврейських громад Росії, Асоціації правників Росії, Російської академії освіти, Літературного інституту ім. А. М. Горького та інших установ.

Висновки Експертного центру мають рекомендаційний характер, уточнив представник РКС. Остаточне рішення про долю книги, в якій було виявлено порушення закону, ухвалює видавець. Саме за рекомендацією експертного центру з 22 квітня видавнича група АСТ призупинила продаж в офлайн та на цифрових майданчиках романів Сорокіна та ще кількох авторів.

Пізніше видавництво також повідомило, що отримало не лише експертний висновок, а й застереження від Прєснєнской міжрайонної прокуратури ЦАО Москви «про неприпустимість порушення вимог законодавства про протидію екстремістській діяльності, про інформацію, інформаційні технології та захист інформації». Чи звернулися до прокуратури експерти з РКС чи прокурори прочитали книги самостійно, у повідомленні не уточнюється.

«Це частина загального методу точкових репресій – на масові держава (поки що) не має ресурсу, але можна залякати всіх так, що нічого особливо робити не доведеться – самі, всі самі. Єдина важлива деталь – раніше гоніння були спрямовані на письменників, а зміст їхніх книг не враховувався», – коментує новину одна з найвідоміших російських книжкових оглядачок Ґаліна Юзефовіч.

Новини викликали засудження не лише в ліберальному середовищі, але й серед деяких «Z-патріотів». Так, поет і публіцист Ігорь Караулов, написав: «Це, між іншим, роблять шкідники, щоб потім нам – наприклад, конкретно нам, «Союзу 24 лютого» – пред’явити: ось ви несете із собою цензуру, забороняєте конкурентів і залишаєте після себе випалене поле. А це робимо не ми. Це роблять ті ж таки бюрократи, які гальмують розвиток нормальної проросійської літератури».

Нові заборони

Ймовірно, ЛГБТ-тематикою цензура не обмежиться. 14 травня 2014 року прокуратура Красноярського краю склала вимогу вилучити з продажу та знищити книгу Ґріґорія Остєра «Вредные советы». На думку авторів вимоги, у книзі нібито «зображені описи жорстокості, фізичного та психологічного насильства, антигромадські дії, що викликають у дітей страх, жах чи паніку… у вигляді зображення, яке принижує людську гідність». Після розголосу 28 травня прокуратура оголосила про відмову від позову до суду, однак власник уже прибрав книгу з полиці магазину.

Також у травні цього року комітет Держдуми рекомендував ухвалити поправки до Адміністративного кодексу РФ, внесені на розгляд ще в березні 2023-го. Комітет схвалив запровадження штрафів за поширення або демонстрацію творів літератури та мистецтва з інформацією про наркотики. У разі ухвалення закон набуде чинності 1 вересня. Депутат Сергій Леонов у коментарі «РИА Новости» пояснив, що класична література не підпаде під закон про пропаганду наркотиків, норми стосуватимуться лише нових творів.

Не оминули нові заборони і школи. Так, ще 15 квітня був оприлюднений наказ Міністерства просвіти про зміни до федеральних освітніх програм з предметів «Література» (вступають в силу 1 вересня 2024 р.), «Історія» (з 1 вересня 2025 р.) та низки інших. Зі списку творів, обов’язкових для прочитання старшокласниками, вилучили «Колимські оповідання» Варлама Шаламова та романи-антиутопії Орвелла та Гакслі. Натомість рекомендована до вивчення «Гибель империи. Российский урок» митрополита Тіхона (Шевкунова), якого прийнято називати «духовником Путіна».

Історик та соціолог культури Ілья Кукулін бачить у нових списках літератури прояв цензури. «Цей список показує, що зараз вітається та що не вітається на офіційному рівні, – сказав він в інтерв’ю «Радио Свобода». – Насправді ж, ця зміна списку – вияв все більш відкритого сталінізму нашого державного апарату… Важливо пам’ятати, що в сучасній Росії є багато законів, які фактично виконують цензурну функцію. Серед них – закони про “реабілітацію нацизму”, які можуть бути спрямовані на будь-яку критику Сталіна і будь-яку критику совітського керівництва під час Другої світової війни. Пропаганда Сталіна потрібна нинішній владі для того, щоб легітимувати її дії. Тому сьогодні зі шкільної програми чиновники прибирають книги про радянські репресії чи книги, в яких показано непривабливий і трагічний бік війни. Якщо раніше люди бачили, що книги на різні теми циркулюють відносно вільно, а сьогодні знову є книги, які краще не згадувати, – на жаль, скоріш за все, це призведе до змін в умах».

Висновки та прогнози

Таким чином, російське книговидання, яке десятиліттями уникало пильної уваги влади, врешті-решт почало вбудовуватися в систему державної пропаганди. Еволюція книжкової цензури в цілому відповідає загальній траєкторії політичного режиму в Росії. В період «раннього путінізму» (до 2012 р.) обмеження були точковими і накладалися судами, хоч справжнього судочинства при цьому не відбувалося. За доби «зрілого путінізму» (до 2022 р.) обмеження стали системними, хоча й маскувалися під «захист дітей». Масових вилучень книг з бібліотек і магазинів чи заборони творчості окремих авторів не спостерігалося (три випадки з виданнями фонду Сороса в регіонах чи українською бібліотекою в Москві тоді сприймалися як виняток).

Але Кремль «пізнього путінізму» перестав соромитися боротьби із книгами – і упродовж буквально двох років повністю поставив книжковий ринок під контроль (а шкільний остаточно монополізував). Можна виділити такі форми державного контролю над книговиданням:

1. Внесення книг судовими рішеннями до списку екстремістських матеріалів.
2. Заохочення доносів з боку «занепокоєної громадськості» (насправді, підконтрольних владі організацій) та інших видів суспільного тиску задля схиляння авторів і видавництв до самоцензури.
3. Насильницькі злиття і поглинання видавництв, монополізація ринку підручників.
4. Вилучення силовиками книг з обігу на підставі дії законів проти «пропаганди ЛГБТ» та «іноагентів» із штрафами та закриттям видавництв.
5. Утворення офіційного органу книжкової цензури за совітським зразком («Главлит 2.0»).

Втім, якщо в СССР нагляд за змістом книг покладався на державних службовців, то в РФ поки головну роль відіграють «небайдужі громадяни», а страх авторів перед ув’язненням ефективно заміняється страхом видавців перед розоренням. Однак оскільки в Росії все рухається в бік щоразу більшого одержавлення, а також витіснення на маргінес приватних ініціатив, навіть найпатріотичніших, слід очікувати посилення саме законодавчих заборон та інституційного тиску на книговидання. Книги активніше вилучатимуться з усіх типів бібліотек та магазинів (хоча до рейдів по приватних оселях, скоріш за все, не дійде).

Єдиний репресивний механізм, який на сьогодні видається неможливим – це запровадження «превентивної» цензури, тобто отримання державного дозволу на публікацію текстів заздалегідь. Скоріш за все, ресурсів Росії не вистачить на побудову такої системи.

На сьогодні уже існують щонайменше три частково перехресні кластери забороненої літератури:

1. книги на «неправильну» тематику: національно-визвольна боротьба народів Росії, неортодоксальні віровчення, ЛГБТ, сталінські репресії, нерадянський погляд на Другу світову війну, злочини путінського режиму тощо.
2. книги «неправильних» авторів: «іноагентів», емігрантів, критиків режиму і війни та, можливо, представників сексуальних меншин.
3. книги «неправильних» видавництв, тобто розташованих за кордоном майданчиків для публікації непідцензурних російськомовних видань або фінансованих «небажаними організаціями» (як-от фонд Сороса).

Точно слід очікувати розширення всіх трьох кластерів – збільшення кількості заборонених тем, авторів та видавництв. Можливо, але необов’язково, під певні обмеження почне потрапляти навіть наукова література – із доступом до джерел лише лояльних вчених («спецхран 2.0» за умови «суверенного Інтернету»).

З іншого боку, активніше запрацює державне замовлення на написання провладної патріотичної літератури, однак це – тема окремого дослідження.

Отже, в найближчому майбутньому слід очікувати розширення як власне цензури на книжковому ринку, так і «позитивної» пропаганди на ньому. Все це стане суттєвим внеском у триваючу ізоляцію російського суспільства від західних впливів.

І хоча процес агітації через книжки навряд чи дасть очікуваний Кремлем ефект (тобто повторення совітського ентузіазму під впливом «Як загартовувалася сталь» чи «Молодої гвардії»), в середній перспективі російській літературі та суспільній думці буде завданий потужний удар. Ще одне покоління читачів може бути відрізане від спадку російської та світової демократично-визвольної думки, а ще одне покоління письменників не поширить свій досвід свободи серед сучасників. Натомість імперіалістична та шовіністична література отримають всіляке сприяння. Все це в майбутньому ускладнить і без того важкий процес деколонізації свідомості росіян.

Сергій Громенко, кандидат історичних наук, експерт Українського інституту майбутнього