Журналісти у полоні. Згадуємо поіменно всіх
Станом на зараз ув’язненими в Росії залишаються три десятки журналістів
15 жовтня журналісти України почали збирати підписи під заявою, якою вони закликають ООН, ОБСЄ, ПАРЄ та Міжнародний Комітет Червоного Хреста, до активних дій у зв’язку із вбивством у російському полоні української журналістки Вікторії Рощиної.
«Міжнародні інституції, наділені мандатами захищати права людини, повинні діяти рішуче і негайно. Ми закликаємо міжнародні організації вжити невідкладних заходів для перевірки стану і захисту прав 29 цивільних українських журналістів, що наразі перебувають в полоні РФ», – йдеться у відозві.
Ініціативу колег підтримав Національний комітет IFAP («Інформація для всіх»), голова якого Ольга Герасим’юк передала заклик розслідувати злочин, скоєний щодо Вікторії Рощиної, до ЮНЕСКО. У зверненні наголошено: недавня трагедія стосується безпеки всіх журналістів, які продовжують виконувати свою місію.
Інколи роботу журналіста супроводжує не тільки загроза життю, але й тривале ув’язнення. У російському полоні нині дійсно знаходяться 29 цивільних медійників та троє журналістів, мобілізованих до лав ЗСУ. Такими є верифіковані дані Інституту масової інформації.
Водночас за інформацією Національної спілки журналістів та Міжнародної федерації журналістів, станом на кінець вересня – початок жовтня 2024 року Росія вбила 102 медійників. З них – 75 ті, хто мобілізувався до лав ЗСУ. Решта загинула за різних обставин.
Хтось – як письменниця та документаторка воєнних злочинів Вікторія Амеліна або продюсерка «Радіо Свобода» Віра Гирич – потрапив під обстріл. Хтось – як журналіст Євген Баль, який пішов з життя 2 квітня 2022 року у Маріуполі, або зниклий безвісти фотокореспондент Максим Левін, чиє тіло знайшли на Київщині також у квітні 2022-го, – були закатовані та страчені росіянами.
Що ж стосується полонених, то на сьогодні лише одного з полонених вдалося повернути додому. Мова про журналіста та заступника голови Меджлісу кримськотатарського народу Нарімана Джеляла.
Джеляла затримали у тимчасово окупованому Криму іще у 2021 році. Росіяни висунули йому обвинувачення у диверсії та готувалися засудити українського громадянина щонайменше до 20 років ув’язнення. Але 28 червня 2024 року Джеляла разом із групою інших цивільних осіб вдалося звільнити. Інші медійники чекають на повернення в Україну, але часом російський полон вбиває швидше, аніж стається обмін.
І доля Вікторії Рощиної, на чиє вбивство зреагували у Євросоюзі, є тому підтвердженням.
Упродовж першої половини 2022 року у полон потрапили троє журналістів, мобілізованих до лав ЗСУ. Це – маріуполець Олександр Гуділін, якого росіяни схопили на початку квітня. Він зміг зв’язатися з родиною та передати цю інформацію. Гуділін отримав виклик до військкомату одним з перших – 24 лютого 2022 року. Він перебував у складі 107 батальйону 109 бригади територіальної оборони. Останнє, що відомо про чоловіка, – він потрапив до в'язниці в Оленівці, де в ніч з 28 на 29 червня 2022-го окупанти підірвали барак з ув’язненими.
Так само 24 лютого зброю до рук взяв і Василь Філімон. До повномасштабного вторгнення він працював телеоператором миколаївської філії Суспільного мовлення. 15 травня 2022 року Філімон потрапив у полон на Донеччині. На запит «Детектор медіа» СБУ лише підтвердила те, що журналіст перебуває в руках ворога, не надавши даних про його конкретне місце перебування або стан здоров’я.
Більше даних є про Максима Буткевича – журналіста та співзасновника Центру прав людини Zmina та ГО «Громадське радіо». Буткевич потрапив у полон у червні 2022 року – в районі захоплених росіянами пунктів Золоте і Гірське Луганської області. А 10 березня 2023 року стало відомо про вироки «судів» так званої «ЛНР» кільком військовополоненим, серед яких був і Максим. Останнього засудили до 13 років ув’язнення. Пізніше Верховний суд Москви залишив його вирок без змін, не дивлячись про те, що Буткевич заявляв про самообмовляння та тортури. Станом на зараз він перебуває у СІЗО Луганська.
«Кримська солідарність»
Значна частка полонених журналістів припадає на медійників Криму. З них декілька осіб співпрацювали з правозахисною організацією «Кримська солідарність», створеною у 2016 році. Мова, зокрема, про Сейрана Салієва – стрімера «Кримської солідарності». Його затримали 11 жовтня 2017 року в окупованому Бахчисараї та обвинуватили у підготовці диверсій. У 2020-му він був засуджений до 16 років позбавлення волі, нині журналіст перебуває колонії Тульської області.
У той же день був заарештований і Марлен Асанов. З 2014 року він допомагав сім’ям політв’язнів, розповідав на своєму Ютуб-каналі про судові засідання за політично вмотивованими справами. Робив стріми обшуків у помешканнях кримських татар. Асанову інкримінували участь у діяльності «Хізб ут-Тахрір», організації, яку Росіяни оголосили терористичною. У 2020-му суд Ростова-на-Дона відправив Асанова до в’язниці на 19 років.
Третій затриманий 11 жовтня 2017 року – Тимур Ібрагімов, журналіст «Кримської солідарності». Чоловіка звинуватили у «тероризмі» та «підготовці насильницького захоплення влади». У його домі провели обшук, сталося це на очах у чотирьох маленьких дітей Тимура, які зазнали сильного стресу. У самого Ібрагімова – інвалідність III групи, немає одного ока, його замінили на штучне. У тюремних умовах зір політв’язня сильно впав. Нині він відбуває своє незаконне покарання – 17 років позбавлення волі – в колонії №5 села Клекотки Рязанської області в Росії.
Сервер Мустафаєв – також журналіст «Кримської солідарності». Публічно виступав на захист жертв політично мотивованих переслідувань, відвідував суди, висвітлював ситуацію на окупованому півострові. Був затриманий у 2018-му. За два роки по тому суд Ростова-на-Дону оголосив вирок Мустафаєву: 14 років позбавлення волі. Нині він перебуває у виправній колонії Тамбовської області. На те, що Мустафаєву в ув’язненні не надають необхідної медичної допомоги, звертала увагу правозахисна організація Freedom House.
Серед журналістів «Кримської солідарності» в ув’язненні також перебувають Осман Аріфмеметов (засуджений до 14 років колонії суворого режиму); Ремзі Бекіров (суд Ростова-на-Дону визначив йому «покарання» у вигляді 19 років); Амет Сулейманов (12 років ув’язнення за звинуваченням «у діяльності терористичної організації»; Ернес Аметов (11 років – також за «тероризм»); Азіз Азізов та Рустем Османов (обидва заарештовані у 2024-му – за підозрою «в участі у терористичній діяльності»); Вілен Темер’янов – журналіст «Кримської солідарності» та кореспондент «Граней.ру» – затриманий у 2022 році та звинувачений у підготовці диверсій у Криму на замовлення української розвідки.
Особливо трагічна історія пов’язана з журналістом «Кримської солідарності» – Русланом Сулеймановим. Його арештували у 2019-му, а у липні 2020 року надійшла звістка про зникнення трирічного Муси Сулейманова, сина Руслана. Муса грався біля будинку і лишився без нагляду дорослих на 10-15 хвилин. Протягом двох діб хлопчика посилено шукали в селі Строганівка, що під Сімферополем, і зрештою знайшли в стічній ямі утопленим. Смерть хлопчика викликала великий резонанс. Президент Зеленський у той же вечір звернувся до Путіна із закликом звільнити Руслана Сулейманова. Проте на могилу Муси батькові не вдалося потрапити досі.
Окрім згаданих в’язнів, Росія незаконно утримує за гратами стримера Рустема Шейхалієва (засуджений до 14 років ув'язнення за звинуваченнями в терористичній діяльності та спробі захоплення влади) та журналіста і активіста Асана Ахтемова.
В полоні окупантів перебуває і журналістка «Радіо Свобода» Ірина Данилович – вона була заарештована 29 квітня 2022 року в Криму. Ірину затримали, коли вона їхала з роботи дорогою з Коктебеля до Феодосії. У будинку Данилович провели обшук, вилучили телефон і ноутбук. Того ж року її засудили до семи років позбавлення волі за звинуваченням у зберіганні вибухового пристрою. Після вироку жінку етапували до колонії в Росію.
Роком раніше – у березні 2021-го – росіяни затримали в Сімферополі фрілансера «Крим.Реалії» Владислава Єсипенка. Згодом його засудили до шести років у колонії загального режиму. Журналісту інкримінували збір інформації «в інтересах спецслужб України», незаконне зберігання і перевезення вибухового пристрою. На суді Єсипенко заявляв про застосовані до нього тортури.
Тим часом автор журналу «Чорноморська безпека» та аналітик центру «Номос» Олексій Бессарабов, як і його колега по «Номосу» Дмитро Штибліков, перебувають в ув’язненні з 2016 року. Їх обох звинуватили у шпигунстві та підготовці диверсій, обох засудили до 14 років позбавлення волі.
У 2016 році ФСБ Росії оприлюднила відео допиту затриманих Штиблікова та Бессарабова, де вони нібито зізнаються в роботі на розвідку. Штибліков зазначає, що є військовослужбовцем Збройних сил України і має завдання від ГУР України «підібрати об’єкти для вчинення диверсій, а також збирати розвідувальні дані про дислокацію, організаційно-штатну структури військових частин у Криму і про проведення навчань на півострові». Приблизно те саме каже і Бессарабов.
Інші в’язні, які проходили у тій самій справі, що й Штибліков та Бессарабов, заявляли про тортури. Донька Дмитра Штиблікова розповідала, що умови, в яких утримують її батька, дуже суворі: він перебуває у камері-одиночці, має лише одну коротку прогулянку в закритому маленькому дворику. Йому не дозволені ані дзвінки, ні побачення.
«РІА-Мелітополь» та журналіст з УНІАН
20 серпня 2023 року окупанти затримали відразу декількох журналістів (а також адміністраторів) телеграм-каналів «РІА-Мелітополь» та «Мелітополь – це Україна». Всіх їх звинуватили у тероризмі, держзраді та шпигунстві. Мова йде про Олександра Малишева, Георгія Левченка, Максима Рупчова, Яну Суворову, Марка Каліуша, Костянтина Зиновкіна, Анастасію Глуховську та Владислава Гершона.
За інформацією українського телеграм-каналу «РІА Мелітополь Південь», про затриманих не було нічого відомо понад два місяці. Проте 29 жовтня окупанти зробили про полонених адмінів розгорнутий сюжет і оприлюднили на центральних російських пропагандистських медіа та в телеграм-каналах окупантів.
«Ефесбешники в балаклавах з автоматами стрибають через паркани, вибивають двері, хапають людей і виводять у кайданках з дому. Далі пропаганда знімає каяття і зізнання, які добуті відомим способом. Серед полонених навіть 19-річна дівчина», – писав «РІА Мелітополь Південь». Всім затриманим, додає джерело, нині загрожує від 12 до 20 років позбавлення волі.
У Мелітополі був затриманий і Євген Ільченко – адмін телеграм-каналу @Mitopol. Він описував життя в окупації, а пізніше був затриманий і зник. Повідомлялося, що його, можливо, утримують у Таганрозі у в’язниці суворого режиму. На слід Ільченка в травні 2024 року вийшли «Репортери без кордонів» – на сайті організації зазначено, що Ільченко зазнав тортур і був залучений до примусової праці.
«Полон, тортури, а тоді рабство… Це – перший випадок, зафіксований «Репортерами» за майже 40 років захисту журналістики, коли медійник, блогер і розслідувач опинився в абсолютному рабстві й був примушений до участі у війні проти власної країни. За вибір інформувати громадськість його не лише тримали в полоні два роки, а й примушували до важкої праці. Євгена Ільченка має бути негайно звільнено», – заявив очільник відділу розслідувань «Репортерів без кордонів» Арно Фроже.
У тому ж таки Мелітополі була затримана і журналістка Ірина Левченко. Вона працювала у мелітопольській районній газеті «Новий день», була власкоркою обласних і всеукраїнських друкованих видань. У полоні росіян Левченко перебуває з травня 2023 року.
«Нам передали, що вона тримається, жива, перебуває на території Мелітополя, вони її не вивезли. Передали, що годують два рази на день, два рази виводять на прогулянку і в туалет, сухпайок дають, а для жінок щось є на кшталт ліжка. Ось такі умови. Більше нічого неможливо дізнатися, питати немає в кого. Передають, що Ірина жива, а от про Сашка (чоловіка Ірини – «Главком») взагалі ми нічого не знаємо», – розповідає сестра ув’язненої.
Подружжя Левченків затримали просто на вулиці. При цьому Ірина, яка працювала у журналістиці з 1981 року, вже перебувала на пенсії, а її чоловік Олександр взагалі не мав стосунку до ЗМІ – працював на мелітопольському заводі тракторних гідроагрегатів.
Кореспондента УНІАН Дмитра Хилюка російські військові викрали 3 березня 2022 року в Козаровичах під час окупації Київщини. Хилюк перебуває в російському полоні як цивільний заручник. Таких мають віддавати поза обмінами, але росіяни цього не роблять.
У травні 2023 року уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець заявив, що він особисто тримає на контролі питання визволення з полону росіян Дмитра Хилюка. Проте наразі справа не зрушила з місця. Відомо, що Хилюка утримують у виправній колонії ІК-7, розташованій у Владимирській області Росії.
У грудні минулого року Дмитро Хилюк отримав відзнаку Платформи європейської пам'яті та сумління (Platform of European Memory and Conscience). Ця премія присуджується особі чи особам, які борються проти тоталітаризму, за ідеали демократії, основні права і свободи людини та верховенство права.
За матеріалами Національної спілки журналістів України, офіційного інтернет-сайту «Репортерів без кордонів», Інституту масової інформації.
Наталія Лебідь, «Главком»
- Скільки повернутих з полону українців вважалися зниклими безвісти: дані Координаційного штабу
- Україна розробляє новий спосіб верифікації військовополонених
- Росія прицільно б'є по журналістах у Харкові
- Росія вперше визнала, що утримує в полоні українську журналістку
- Український журналіст – понад рік у російському полоні: чому його не можуть обміняти
- Окупанти засудили українського журналіста до шести років колонії
- Росіяни два місяці тримають у полоні маріупольського журналіста
Коментарі — 0