Голова Луганської ОВА: Найголовніше – витримати перші три хвилі наступу

У тому, що повторний великий наступ Росії на Україну відбудеться, нема сумнівів, схоже, вже ні в кого – від української влади до світових лідерів та генсека ООН. Різняться тільки оцінки готовності російського угруповання, напрямів ударів, їх інтенсивності та можливих наслідків. Нинішні ознаки вказують, що на штурм українських позицій окупанти спробують піти у другій половині лютого – на початку березня. Вони можуть намагатися скористатися фазою, яку вважають сприятливою з огляду на погодні умови та відсутність в України обіцяної передової західної зброї, яка просто не встигне доїхати на фронт. Плюс пам’ятна дата – річниця «спецоперації», яка звернула зовсім не туди, куди планували кремлівські геостратеги. Тож росіянам треба поспішати, хоча за підрахунками ГРУ, для формування нових ефективних військових формувань ворогу потрібні ще два місяці.

Голова Луганської військової обладміністрації Сергій Гайдай, подальше перебування якого на посаді під питанням, наразі фактично є керівником без області. З 24 лютого більша частина і до того частково окупованої Луганщини перейшла під контроль російських окупантів. Та ж невелика територія, яка досі є підконтрольною Україні, постійно обстрілюється, а деякі села давно перетворилися у примари.

Гайдай називає свою дату потенційного наступу, він впевнений, що удару можна очікувати у будь-який час після 15 лютого. Такі висновки голова ОВА робить через фіксацію великої кількості резервів окупантів у Луганській і Донецькій областях, техніки, яку ті намагаються приховати, та великої кількості укріплень. Та й боєкомплект зараз росіяни використовують значно економніше, ніж раніше, явно накопичуючи його для якихось глобальних задумів.

У розмові з «Главкомом» Гайдай припускає, які форми може прийняти майбутній наступ, пояснює, чому ЗСУ ніяк як не можуть звільнити Сватове та Кремінну, та жалкує, що не може вивезти мешканців прифронтових населених пунктів силоміць.

Ви далеко не єдині у своїх прогнозах, що загострення на фронті припадатиме саме на лютий. Але що вам дає підстави казати саме про 15 лютого як ключову дату?

Насправді під час війни я б не прив’язувався саме до якоїсь дати. Це може відбутися і після обіду 14-го чи зранку 16-го. На чому я роблю свої висновки? Ми спостерігаємо, що дійсно росіяни давно вже підтягують техніку та особовий склад, плюс у них досі діє часткова мобілізація, яка нібито закінчилася, але насправді ні.

Ті сили, якими вони закидали по Соледару, Бахмуту та інших напрямках, – це був непотріб. Але з мобілізованих вони зібрали декілька сотень тисяч, які відправлені на навчання на різні полігони в Росії та Білорусі. Двомісячний термін цих навчань завершується якраз на початку лютого. Плюс ще два тижні потрібно для переміщення цих мобілізованих на територію окупованих частин України. Звідси й випливає цей часовий простір – після 15-го. У росіян немає місяців, бо у нас через більш-менш зрозумілі терміни будуть і «бредлі», і «леопарди», і все інше. Тобто їм треба працювати на випередження, і за два тижні – це максимум.    

На фронті зараз відбувається збільшення наступів на певних напрямках, зокрема, Сватівсько-Кремінському. Це не той повномасштабний наступ, якого всі очікують. Це така собі перевірка, зондування слабких місць у нашій обороні. Але це ж сучасна війна, тут не буде, як в 1812-го, – рядами вишукувались і пішли. Або це буде загострення на всіх напрямках, а потім вже резерв буде спрямуватись туди, де побачать слабке місце. Або ударне угруповання зосередиться на двох-чотирьох напрямках, куди й будуть бити. Росіяни є нащадками Радянського Союзу і жуковських концепцій «бабы еще нарожают», але вони непогано вчаться і переймають нашу тактику – тобто діляться на невеликі групи і за допомогою техніки намагаються продавлювати наші позиції.

Ніколи не вважав себе військовим експертом і не володію інформацією розвідки. Але думаю, що основним буде донецько-луганський напрямок, плюс, можливо, ще один додатковий для відволікання – наприклад, запорізький. Втім, не вірю, що війська підуть з Білорусі. Ми й рік тому не були стовідсотково розслаблені, а зараз у нас більше зброї, замінованих територій, фортифікаційних споруд. Впевнений, що з Білорусі на нас підуть тільки тоді, якщо у ворога теоретично буде якийсь стрімкий успіх і звідти вони просто будуть дотискати.

Я тільки-но проїхався всією лінією фронту на Луганській області, ми привезли нашим хлопцям все, що вони замовляли. І можу сказати, що всі тримають позиції, критичних моментів на сьогодні немає. Все, що брехали росіяни у своїх пабліках, – мовляв, все, Білогорівку вони повністю захопили, не відповідає дійсності. Наші хлопці навіть зробили відеозвернення на фоні знака «Білогорівка», аби довести, що вони на місці і все нормально.

Скільки ще можуть накопичуватись російські війська в тому темпі, як зараз, без якихось активних дій? Бо ще до початку вторгнення 24 лютого минулого року на кордоні гуляли та облаштовувались їхні війська під виглядом навчань і зрозуміло було, що нескінченно просто так вони стояти просто не зможуть.  Треба було або відводити армію по домівках, або застосовувати. 

Думаю, якраз протягом двох тижнів і накопичиться критична маса, коли вони будуть або щось робити, або зрозуміють, що до цього великого накопичення буде щось прилітати. От коли почнеться їхня операція, для наших хлопців буде найголовнішим – витримати перші три хвилі. Якщо ворог за ці три хвилі просто захлинеться, то він посиплеться. Так, їхніх військових буде багато, але вони будуть нездатні виконувати певні завдання. Все-таки продавлювати нас будуть кадровими військовими, за якими залишаться лише «мобіки», яких, попри двомісячний термін підготовки, ніхто ніколи не обстрілював. Прямий контактний бій – це така штука, яку не проходять на полігоні.

«Якби наші хлопці самі не зупинились, то давно зайшли б у Сватове»

Чи вам зрозумілі короткострокові та довгострокові цілі цього наступу?

Короткострокові – вийти на лінію адмінкордону Луганської області, бо це більш-менш зрозуміла мета. На моє відчуття, вони зроблять три потужні угруповання, які будуть атакувати Білогорівку, Кремінну і Харківщину. Щодо стратегічної мети, то якщо вони побачать, що є успіх, то підуть, поки їх не зупинять. Але то таке: не реалізують ці плани, то перепишуть і поставлять нові.

Наразі, за вашими свідченнями, при підготовці цього наступу росіяни ховають техніку, підвозять боєкомплект. А чи можна прогнозувати, як саме, скоріше за все, вони будуть реалізовувати свої наміри: спочатку накривати українських оборонців артилерією, потім запускати піхоту?

Росіяни атакують за абсолютно стандартною схемою, яку не змінюють. Будуть намагатися перемелювати «артою» наші позиції десь три години, потім піде перша хвиля наступу з підтримкою, технікою. Якщо зустрінуть опір, відкотяться і піде друга хвиля артилерії, а через години півтори знову поїде техніка. І так хвиля за хвилею. Іноді офіцери на рівні підрозділів можуть включати мозок та експериментувати – спробувати зайти зі сторін, згори. Але в цілому стратегія дуже примітивна: «арта» – хвиля наступу. І так, поки вони не зруйнують позиції до такого стану, що там не буде вже за що зачепитися.

Попереду будуть йти тільки «мобіки», яких не шкода, хоча б для того, аби розмінувати своїми тілами мінні поля. Якщо вони всі загинуть, знову включиться артилерія. Але якщо «мобікам» вдасться зайти на рівень якогось взводного чи ротного опорного пункту, туди вже далі намагатимуться перекидати кадрових військових і розвивати успіх в тому напрямку. Якщо ж вони до тих пунктів зайдуть, а виявиться, що їх туди навмисно затягнули й все замінували, все починається заново.   

Українська сторона всю цю підготовку чудово бачить. А чи вона зі свого боку намагається якось їй завадити? От ми іноді бачимо новини про знищення якихось складів з технікою та боєприпасами. Наскільки це масово?

З того, що я спостерігаю на власні очі, – наші командири як батальйонів, так і бригад все бачать, відповідно реагують, хлопці на передовій героїчно щодня витримують наступи і виконують всі завдання. Вже зараз почалася розвідка «артою», наші позиції почали обстрілювати великими калібрами, «піонами». У ворога так само є безпілотники, квадрокоптери, захисні протидронні гармати, але наші захисники готуються. Ми всім, хто дав замовлення, привезли все що треба – «вуха», «очі» та інше.

Ви вже досить давно анонсуєте контруспіх української армії на напрямку Сватове – Кремінна. Але поки там складається не все так ідеально. Що може змінити наступ росіян, який готується, на цій ділянці?       

Це ж – війна. Коли ЗСУ повибивали росіян з-під Харкова і відбувся той бліцкриг, якби наші хлопці самі не зупинились, то зайшли б у Сватове. Так, росіян там не було, так, наші могли б туди зайти, але це були підрозділи без резерву, без тилу. Можливо, їх би не взяли в оточення, але ворог міг би з Троїцького запустити резерви і взяти. На той момент у нас було все нормально і чудово, але у нас є Бахмут, Соледар, десь перекидають війська, є певні ротації. З іншого боку, є підсилення резервів з боку російських окупаційних військ.

Напевно, треба справді бути хорошим військовим експертом, аби прогнози робити на тиждень, два, чотири. Ще буквально пару тижнів тому за певних сприятливих умов ми б і в Кремінну вже зайшли. Але війна ж триває по всій Україні, а не в Кремінній, тому йдуть постійні коригування на фронті – чи це просування вперед, чи більше оборонні дії.

На напрямку Сватове – Кремінна тривають важкі бої

фото з відкритих джерел

«Катастрофи від тактичної ядерної зброї не станеться»

З російської сторони, яка загрузла на Донбасі й нічого не може зробити звичайною зброєю, не припиняються ширитися погрози про застосування тактичної ядерної зброї. Чи можливо якось підготувати населення на неокупованій частині Донеччини та Луганщини до можливого його використання? Якісь особливі укриття потрібні?   

Тактична ядерна зброя – достатньо локальна штука, від якої укриття не врятують. Потрібні бомбосховища, а на неокупованій території Луганщини звільнені лише населені пункти сільського типу, де їх побудувати нереально. До речі, тактична ядерна боєголовка може бути випущена з установки типу «Піон» 203 калібру. Це призведе до руйнувань в радіусі трьох кілометрів і забруднення території десь на пів року мінімум. Тобто чогось критичного, аби взагалі катастрофа була, не станеться. Так, це боляче, це величезні руйнування та немалі втрати, але не катастрофічна ситуація.

Якщо зараз буде цей великий наступ, то чи готове до нього населення неокупованих територій Донецької та Луганської областей? Бо, наприклад, у тих містах, які перебувають на відстані від лінії фронту, через постійну загрозу обстрілів влада закликає тих, хто має змогу евакуюватися, це робити.

Що я, що мій колега з Донеччини з першого дня повномасштабного вторгнення намагаємося максимально евакуювати населення. По-перше, ми врятуємо життя, по-друге, надамо можливість нашим захисникам спокійно робити свою роботу. Бо коли п’ятиповерхівка повна людей, займати там позиції, аби був прильот і багато цивільних загинуло, якось не дуже хочеться. Я б на місці деяких нардепів, які займаються звичайним популізмом, розробив майже за рік війни законопроєкт, аби звідти, де на якусь певну відстань підходить лінія фронту, просто примусово вивозити людей. Заради збереження їхнього ж життя. Бо зараз ситуація має такий вигляд: ми приїжджаємо в якийсь населений пункт і просимо людей евакуюватися. Потім вже, коли після прильоту в під’їзд люди загинули, з сусіднього під’їзду вже мешканці хочуть тікати. Так, але ж ми могли й тих загиблих врятувати. А силоміць вивозити не можна, бо це вже буде не евакуація, а депортація.

Наслідки обстрілів окупантів на Луганщині

Фото: t.me/luhanskaVTSA/

Так і в Бахмуті ще зараз люди живуть...

Слухайте, у нас в Білогорівці, якої вже абсолютно не існує, залишаються чотири чи шість людей. Ми кілька тижнів тому забрали чотирьох літніх людей, які прожили три місяці в підвалі в Новоселівському, якимись закрутками харчувались. І наші військові навіть не знали, що вони там живуть. А жіночку, яка вночі за чимось вийшла, вбив ворожий снайпер, який просто побачив чийсь силует.

Тут дві сторони в однієї медалі. З одного боку, якби ми не завозили постійно гуманітарні набори, то люди, може, і самі б поїхали звідти. З іншого боку, якщо їх нічим не підтримувати, потім буде величезний скандал: мовляв, ось, подивіться, влада кинула людей і вони просто не мають, що їсти.

Який відсоток людей залишився на таких потенційних небезпечних територіях?

У середньому населений пункт – це 800+ людей. У Греківці майже нема людей, в Новолюбівці, Макіївці – по 20 людей, в Невському – 141 людина.

І чим саме ви цих людей забезпечуєте?

Забезпечуємо зв’язком, у старости є «Старлінк», генератор, можливість підзарядити гаджети. Люди постійно отримують харчові набори, безрецептурні ліки плюс привозимо набори для якихось поверхових ремонтів, якщо у когось вікно вибите.

Наскільки взагалі великі руйнування в тих селах, які не повністю зрівняні з землею?

Село від села відрізняється. У селі Макіївка обстріляні всі будівлі, Новоселівки абсолютно нема –  вулиця за вулицею були розстріляні, в Невському 50% будинків ще цілі, у Греківці, Новолюбівці також частково є необстріляні будинки.

Чи існує наразі якийсь рух між окупованими та неокупованими територіями? 

На окуповану територію Луганської області можливо приїхати або виїхати тільки по великому колу – через Росію, європейські країни. Більше ніяк, бо лінія фронту всюди. Якщо людина просто так поїде, то її або можуть розстріляти, або підірветься на мінних полях.

Ви моніторите ситуацію на окупованій території. Як там ситуація у світлі майбутнього загострення на фронті?

Мобілізація там проходить стовідсоткова – забирають всіх. Соціальна обстановка різна: там, де проходила активна фаза бойових дій, все зруйновано і вся критична інфраструктура так само. У сільській місцевості люди більш-менш займаються бартером, обмінюються товарами, але з медициною, зв’язком проблеми. Якщо отримали російський паспорт, зареєструвалися як росіяни, то можна навіть кудись працевлаштуватись. Якщо людина працює без російського паспорта, то отримує на 30% менше, ніж решта. Але з роботою в будь-якому випадку проблеми.

Українські паспорти забирають при отриманні російського? 

Намагаються забрати, до речі. Але це вже від людини залежить.

Чутки відправляють вас у відставку на тлі останніх кадрових перестановок (6 лютого президент Володимир Зеленський анонсував кадрові зміни у прифронтових регіонах). Вже й місце «знайдено» – послом в Казахстані. Добре знаєте казахську?

Я не знаю, хто це вкидав, ніяких відставок нема. Може бути перепризначення кудись, але не відставка. За два з половиною роки моєї відносно мирної каденції ми вивели Луганську область на третє місце за виконанням показників Кабміну. Якщо згадати співпрацю, яка була в мене з усіма підрозділами, що перебували на території Луганської області, то навряд чи хтось ще так допомагав військовим. Але президенту видніше, кого куди переводити. На мене документи ніякі не приходили.

Павло Вуєць, «Главком»