Павло Кириленко: Ми контролюємо вже половину Донецької області
інтерв'ю
«На Донеччині ще багато шоковано-зомбованих. СБУ працює»
Успішний вересневий контрнаступ українських Збройних сил зачепив не лише Харківщину, звідки вдалося викинути окупантів, але й Донецьку область. Ту саму, де російський диктатор Володимир Путін терміново проводить «референдум» про приєднання Росії. Втім як мінімум на половині Донеччини (на відміну від майже повністю окупованої сусідньої Луганщини) навіть такий бутафорський захід росіянам провести не вдасться. За сім місяців росіянам так і не суттєво вдалось просунутися в цьому регіоні.
Про ситуацію на підконтрольній Україні частині Донеччини «Главкому» розказав голова обласної військової адміністрації Павло Кириленко. Керівник пояснює, чому мешканцям області треба пакувати речі, як відбувається фільтрація колаборантів та чи готовий регіон до суворої зими.
«До початку контрнаступу Україна контролювала 45% Донеччини, тепер 50%»
Буквально десять днів тому ЗСУ звільнили Святогірськ, який був зайнятий окупантами ще у червні. Наскільки ситуація в області змінилася після цього контрнаступу? Що відбулося з тих пір на вже звільнених територіях, в тому ж Святогірську?
Найбільший контрнаступ розпочався і триває, звісно, у Харківській області, але він торкнувся і території, де Донецька область межує з Харківщиною. Зараз ведуться запеклі бої на Лиманщині. У Святогірську зараз розпочата процедура стабілізаційних заходів, бо саме місто є дуже пошкодженим.
Потрібен певний час, щоб відновити владу там, тому що є величезна кількість замінованих об’єктів: житлових будинків, об’єктів цивільної та критичної інфраструктури, які необхідно розмінувати. Так само безпосередньо заїзд до міста наразі є вкрай важким, бо всі мости і переправи до міста, яке розділені рікою Сіверський Донець, зруйновані.
«Главком» минулого тижня розмовляв з вашим луганським колегою Сергієм Гайдаєм, у якого 99% області окуповано. У Донецькій області ситуація дещо краща. Судячи з «референдумів» в «ДНР» та мобілізації, яку оголосив Путін, окупанти, вочевидь, хочуть просуватися далі, аби захопити всю територію Донецької області. Скільки її відсотків окуповано на цей момент?
Територія Донеччини до початку контрнаступу на 45% контролювалася українською владою, і відповідно на 55% була під контролем ворога. Я б навіть сказав не «під контролем ворога», а це були території зі зруйнованими вщент населеними пунктами. Після нашого контрнаступу, ми можемо нараховувати вже до 50% підконтрольних нам територій.
Тобто з урахуванням Святогірська, останнім часом вдалося звільнити ще 5%. Зараз до Святогірська є доступ правоохоронних органів, місцевої влади, військової адміністрації. Я проводжу наради з правоохоронцями з приводу того, як туди завозити товари першої необхідності та який в подальшому планується алгоритм дій. Сенс в тому, щоб не просто зайти на ці території. Я взагалі не є прибічником того, щоб якісь фото робили українські правоохоронці, голова військової адміністрації – мовляв, ми зайшли… Але треба розуміти, який величезний пласт роботи потрібно виконати, щоб територія була безпечною: розмінувати її, щоб був можливий заїзд туди, евакуювати навіть ту невелику кількість людей, яка лишилась, і найголовніше – щоб після того не просто наш державний прапор перебував на головній адмінбудівлі громади, а щоб влада там лишалась та функціонувала.
Ця влада – це зараз хто? Це ті, хто, умовно кажучи, до окупації там працював? Чи якісь нові люди?
У Святогірську, Лимані (який станом поки не знаходиться під повним контролем ЗСУ – «Главком») указом президента створені військові адміністрації і розпорядженням президента призначені їхні очільники. Увесь свій функціонал вони виконують під керівництвом ОВА. Я з ними доволі часто зустрічаюсь і за необхідністю координуюсь.
Нагадаю, що Донеччина була тимчасово окупована до 24 лютого приблизно на третину. Я веду до того, наскільки велику кількість зусиль нами застосовано і витрачено, але результат є. Ворог не зміг просунутися на ключових напрямках і не зміг оточити ані Слов’янськ, ані Краматорськ, ані мужнє місто Авдіївка, і, відповідно, Новопавлівський напрямок: це і Мар’янка, і Красногорівка.
«З 24 лютого з Донеччини виїхало три чверті населення»
У Донецькій та Луганській областях оголошена обов’язкова евакуація. Скільки людей вже виїхало і скільки залишилося на небезпечних територіях?
З початку процесу обов’язкової евакуації, який розпочався 2 серпня, з Донецької області виїхало більше 17 тисяч осіб. Притому, що основна кількість населення, а це приблизно три чверті, виїхала ще починаючи з 24 лютого, бо евакуацію ми фактично розпочали з першого дня повномасштабного вторгнення. Як наслідок – 1,67 млн проживали в області до 24 лютого, а зараз – близько 350 тис.
Ви якось допомагаєте потім цим людям? Чи вони, наприклад, приїхали в Житомирську область – і це вже «головний біль» ваших житомирських колег?
Ми допомагаємо людині від посадки в евакуаційний автобус чи інший транспортний засіб з місця її постійного помешкання до доставки до місця евакуації до низки областей, зокрема, Кіровоградської, Полтавської, регіонів Західної України. Також опікуємось забезпеченням продуктами харчування, налагоджуємо алгоритм виплат, які відбуваються за чіткою координацією військової адміністрації та уряду.
З моменту обов’язкової евакуації, у співпраці з урядом і зокрема, з Міністерством реінтеграції триває процес утворення і функціонування хабів. Як, наприклад, в Кіровоградщині є хаб – кол-центр, де працюють співробітники обласної військової адміністрації, які на зв’язку з населенням і онлайн, і офлайн.
Наскільки зараз критично інфраструктура Донеччини готова до зими і можливих підступних ударів з боку росіян, які цілять якраз по ній?
Удари по інфраструктурі всієї Донеччини відбуваються фактично постійно – з моменту, як ворог розпочав активні наступальні дії. Стосуються вони як лінії фронту, так і відносно віддалених громад районів Донеччини.
Є суттєво пошкоджені об’єкти. Якщо дошкільних освітніх закладів раніше було 644, то зараз з них повністю зруйновано або частково пошкоджено більше 400. Втім, ми готуємось до осінньо-зимового періоду за двома напрямками. Перший – на альтернативних видах палива, коли особлива увага приділяється підприємствам та об’єктам критичної інфраструктури, за умов повної відсутності газу, постачання якого в області відсутнє з квітня-місяця поточного року. І варіант другий – це відновлення газопостачання.
Може скластися враження, що я тільки наради проводжу, але це великий пласт роботи. Нібито і є самостійні громади та військові адміністрації, але ти постійно маєш тримати руку на пульсі, щоб ми пройшли цей найскладніший осінньо-зимовий період і опалювальний сезон. Ми його пройдемо, але основою лишається продовження евакуації, бо, як ви самі зазначили, ворог руйнує всю цивільну інфраструктуру, об’єкти життєзабезпечення критичної інфраструктури. Навіть зараз ми бачимо: там, де є великі багатоквартирні будинки, ворог гатить туди навмисно. При цьому невисокоточною зброєю, на кшталт тих же комплексів С-300, які він часто використовує на Донеччині.
«Якщо по-людськи – я «ДНРівців» ненавиджу»
У так званій ДНР окремі «ентузіасти» навіть зараз дуже радіють «референдумам», бо тепер вони «частиною братньої Росії». Що цих зрадників там очікує?
Якщо брати по-людськи – я їх ненавиджу, але ненависть не повинна мене, як керівника і військового, відводити від чітко злагодженого і цілеспрямованого алгоритму дій. Ті, хто потраплять до рук українського правосуддя, обов’язково відповідатимуть по всій суворості українського законодавства і Кримінального кодексу. У звільненому Святогірську також була велика кількість заходів так званої ДНР, Російської Федерації, там говорили і як завжди брехали, що «Россия здесь навсегда». Результати ми з вами бачимо.
Перевірка на поліграфі – це вже одна з кінцевих стадій фільтрації
Як ви оціните, скільки в області залишилося тих, хто хоче, щоб «Россия была навсегда»?
Є певний відсоток. Це вже показують системні фільтраційні заходи, які проводяться Службою безпеки України, і такі люди виявляються серед місцевого населення. З урахуванням того, що більшість населення виїхало, та чистина, яка в своїй меншості лишилася, перебуває під пильною увагою і ми намагаємось максимально швидко і ефективно їх виявляти.
Фільтраційні заходи – який вигляд це має? Моніторинг постів у соцмережах?
Я маю доступ до того, як це робиться, але буде некоректно, якщо про це розповім. Звичайно, ніякі це не пости та й перевірка на поліграфі – це вже одна з кінцевих стадій.
Ви ж не просто ловите людей на вулиці та кажете: «Іди на поліграф та доведи, що ти не колаборант»?
На поліграф людина може і відмовитись іти. Скажу так: це такі заходи, в ході яких отримуються прямі докази їхньої причетності до колаборантської діяльності і до зв’язків з ворогом. Отримуються вони або в ході безпосередньо самих заходів, або ж протягом невеликого періоду часу після завершення таких заходів.
І багато вже було виявлено таких потенційних колаборантів?
Так, багато виявлено. Перебувають за ґратами з підозрами і чекають на вироки суду велика кількість осіб. Це просто інформація з обмеженим доступом, вона є у Служби безпеки.
А чим ви пояснюєте те, що людей бомблять, вони сидять у підвалах, але все одно готові розмахувати триколорами?
Донеччина дуже ментально піддавалася російській навалі й пропаганді, і багато є таких шоковано-зомбованих. До речі в них таке протверезіння приходить, як було в самій так званій ДНР.
«Пройти осінньо-зимовий період – задачка з зірочкою»
Що зараз відбувається з шахтами – і на тій території, і на цій? Деякі з них були підтоплені, деякі знаходилися в аварійному стані.
Шахти на окупованих територіях, навіть до повномасштабного вторгнення Російської Федерації, практично на 100% не працювали. Взагалі у вугільній промисловості немає такого поняття, як «закрита шахта», вона може лише перебувати на консервації. Консервація обов’язково передбачає відкачку шахтних вод і вентиляційні виходи, які відводять підземний газ, метан і інші види газу.
Окупантами і їхніми фейковими «ДНР» відкачка вод просто не проводилась, і це було дуже небезпечно аж до загрози екологічної катастрофи. Але ж шахти не мають кордонів. Якщо це шахта в Горлівці – то може бути ствол там, де шахтарі спускались на окупованій території, а сама розробка йде і на підконтрольній території. Шахтні води – це принцип сполучених посудин: там, де не відкачують воду, вона перетікає туди, де відкачують. Воду відкачували на всіх вугільних підприємствах, які перебувають на підконтрольній території. Таким чином, ми стабілізували ситуацію, але загроза зсувів, виходу ґрунтових вод на поверхню, забруднення джерел з питною водою – це не просто загроза.
А на нашій території шахти як зараз працюють?
На нашій території працюють ті підприємства, де відбувається видобуток. Наприклад, в Торецьку, за активних бойових дій, не відбувається видобуток вугілля. Підприємство «Шахта Сургая» не здійснює свою роботу через активні бойові дії. А в Добропіллі і Покровську робота здійснюється.
Стратегічне для країни підприємство «Артемсіль», що в Соледарі, через постійні обстріли припинило свою роботу і незрозуміло, коли відновить. Чим дороги взимку всій країні посипати?
«Артемсіль» – це Соледар, який практично повністю зруйнований. Вони просто були змушені припинити роботу. Але колектив працював максимально скільки міг, аж до моменту прямої небезпеки та загрози життю.
Ви закликаєте всіх евакуюватися, але є ж підприємства, критично важливі для регіону. Якщо всі евакуюються, все просто стане остаточно. Не боїтесь, що самі в кабінеті залишитесь?
На жаль, коли я щодня бачу, як гинуть люди, цивільне населення, бачу прильоти у багатоквартирні будинки, де жертв немає тільки тому, що всі виїхали… Територія і лінія фронту на Донеччині сягають 400 км, навіть більше, і обстрілюється фактично вся територія області. Тому закликав і буду закликати, щоб люди виїжджали. А щодо критичної інфраструктури – звичайно, проводиться робота.
Ми перебуваємо тут, бо інакше неможливо організувати процеси. Так само і стосовно шахтарів ми відпрацьовуємо питання – наша задача максимально забезпечити їм заходи безпеки при видобутку. Їхні сім’ї, наприклад, дружини з дітьми, виїжджають, а чоловіки лишаються працювати. Зокрема, так відбувається і на підприємствах, які належать до критичної інфраструктури.
Знакові прізвища представників донецької еліти: Ахметов, Колесніков, Геллєр, вугільний барон Карпачов… Як вони зараз допомагають регіону?
Я з паном Ахметовим не спілкувався і до 24 лютого. У мене не було з ним контактів, і вважаю, не було необхідності для цього. Де необхідно, «Фонд Ахметова» доставляє продуктові набори, надає допомогу людям на Донеччині. Значну допомогу надають і міжнародні організації, але частково і бізнес – саме «Фонд Ахметова» фінансує проєкти «Я – Маріуполь» для вимушених внутрішніх переселенців з Маріуполя. Пан Колесніков за весь період в Костянтинівці, де працюють його підприємства, декілька разів пропонував необхідну допомогу, і ми за потреби її використовували.
Ми все це приймаємо і передаємо, кожен продуктовий набір відповідним чином документується. Але я ні до кого за допомогою не звертався.
Тобто, дають – берете?
Дають – беремо, просити – ні у кого не прошу. Але основна допомога – це гуманітарна допомога від держави та міжнародних організацій. Навіть іноді змінювалася логістика, щоб ці продуктові набори переїжджали туди, де є внутрішньо переміщені особи.
Щось змінилося з безпековою ситуацією у Донецькій області? Насамперед, навколо стратегічного Лиману, де точаться бої.
Зима близько, але кількість обстрілів не змінилась. От я зараз з вами спілкуюсь – прилетіло прямо дуже поруч. Відбуваються обстріли щодня і щоночі – і тими ж зенітно-ракетними системами С-300, і РСЗВ «Ураган». Тому на першому плані – життя та здоров’я, які необхідно зберегти, щоб потім відновлювати Донеччину. Ну і, звичайно, пройти осінньо-зимовий період – це просто така задачка з зірочкою. Вкрай складно відновити газопостачання, але ще є питання оплати за газ, спроможності людей сплачувати за нього, виплати заробітної плати людям, що працюють на комунальних підприємствах. Задача номер один – зігріти, для цього потрібна не одна сотня мільйонів, а дохідна частина бюджетів багатьох громад зведена нанівець. Тому це є вкрай складна задача. Та будемо її вирішувати.
Якою зараз є ситуація на блокпостах? Чи є черги з охочих виїхати?
Лінія перетину є, контроль над нею є. Наприклад, зараз заїзд в область з боку Дніпра є основним логістичним маршрутом. Відповідним чином облаштовані всі необхідні споруди. Є наказ командувача Оперативно-стратегічного угруповання військ, і є моє розпорядження, як начальника обласної військової держадміністрації, з приводу заборони на ввезення на територію області алкогольних напоїв, вивіз техніки, яка застосовується при будівництві та облаштуванні фортифікаційних споруд, і взагалі щодо контролю усіх товарів, які можуть вивозитись або завозитись на територію області. Рух здійснюється для цивільних, а для військових там, де необхідно, за відповідними паролями для більш швидкого проходження контролю.
Будемо все робити для того, щоб не було реалізації алкоголю
У Львові мер Садовий теж казав: «Ні, ні, ми тільки після перемоги скасуємо «сухий закон», а у підсумку все дозволили. Мабуть, перемогу вже здобули.
У нас зараз на нараді багато загально-організаційних питань: виконавча дисципліна, стан справ в громадах області і одне ключове питання з моменту підписання мною розпорядження – це заборона торгівлею слабоалкогольними і алкогольними напоями на території області. Практично щоденно з-під прилавків вилучаються приховані пляшки з алкоголем.
Поштою можна це слати.
Можна поштою під виглядом бутильованої води. Починаєш розкупорювати – а там горілка або спирт. Зашиті дошками машини заїжджають, нібито порожні їдуть. Але це знову до питань блокпостів.
Та, може, просто скасуйте це все, як всі інші області давно зробили? У вас більше часу може займати адміністрування всього цього, ніж якийсь реальний вихлоп від заборон.
Реальний вихлоп? Знову ж, я не можу про багато що казати. Але є скупчення людей зі зброєю на території області і та загальна постійна стресова ситуація, в якій перебувають тисячі військових. У зв’язку з цим бувають жахливі наслідки – все воно несе величезний негативний результат у порівнянні з тим, скільки сил ми витрачаємо і будемо витрачати для того, щоб не було реалізації алкоголю.
Павло Вуєць, «Главком»
Коментарі — 0