Денис Дудник після АТО і оборони Ірпеня вирішив допомагати іншим ветеранам
Як справлятись з ПТСР, панічними атаками і флешбеками, повернувшись до цивільного життя і де взагалі знайти у собі сили та мотивацію жити далі, коли нічого не хочеться? Ветеран Денис Дудник давав собі відповіді на ці запитання двічі – після участі в АТО у 2014 році та після оборони Ірпеня. Здобувши перемогу на конкурсі проєктів #Варто 2.0 від Українського ветеранського фонду, він вирішив допомагати іншим ветеранам, створивши хаб психологічної допомоги «Танто».
Денис Дудник – фаховий військовий. У 1993 році закінчив Армавірське вище військове училище льотчиків за кваліфікацією льотчик-інженер, з 1993 по 1995 служив льотчиком 62 винищувального авіаційного полку в аеропорту Бельбек (Севастополь). У 1996 році здобув освіту у Міжрегіональній академії управління персоналом і працював у сфері продажів. Потім відкрив власну справу, займався проєктуванням та монтажем систем вентиляції, кондиціювання та опалення. Згодом відкрив для себе сферу бізнес-консалтингу та інтернет-маркетингу і працював у цій галузі до 2014 року.
Коли почалася АТО, пішов добровольцем у батальйон «Київ-2», воював під Дебальцевим і Волновахою. У 2015 повернувся до цивільного життя через проблеми зі здоров’ям.
«Після зими 2014-2015 я захворів, у мене був дуже сильний ПТСР і я довго лікувався від депресивних станів, панічних атак. Довго мучився, розчарувався у таблетках-антидепресантах і зрештою зайнявся рейкі. Я – майстер рейкі, практикував і усі мої синдроми поступово зникли, без усіляких таблеток», – розповідає ветеран.
Рейкі – форма альтернативної медицини. Відповідно до характеристик, затверджених Міжнародним Стандартом, ця практика належить до цілительства. З наукової точки зору є псевдонаукою
Майстри рейкі заявляють, що здатні передавати пацієнтам цілющу енергію через свої руки.
«Замість добивати нас, росіяни пішли мародерити»
Відновивши здоров’я, Денис працював у поліції Києва, але мріяв започаткувати власну справу і у 2017 році переміг на конкурсі стартапів та відкрив майстерню з виготовлення ножів в Ірпені. Вона називалася «Яскраві ножі». Передбачалося, що на підприємстві працюватимуть ветерани АТО/ООС.
«Проєкт був такий собі, оскільки ножі ручної роботи мають коштувати дорого. Але з точки зору реабілітації – дуже хороша тема, адже ветерани мали зайнятість. Можливо влітку відновлю роботу майстерні», – зізнається Денис Дудник.
З початком повномасштабного вторгнення він повернувся до війська. Його підрозділ було задіяно в обороні Ірпеня.
«У нас в Ірпені потужна спілка ветеранів АТО. 24 лютого ми домовилися, що робитимемо і наступного дня вже воювали біля мосту у Гостомелі», – згадує Денис Дудник. Каже – спочатку воювали у цивільному одязі як добровольці. Потім легалізувалися як Добровільне формування територіальної громади (ДФТГ), у лавах якого ветеран досі перебуває.
«Зброю ми отримали у військкоматі в Бучі, вже коли за кілька кварталів від нього точилися бої. Цілий місяць ми тримали оборону Ірпеня. Були і бойові виходи у Бучу, але сили там були нерівні. Загалом важко доводилося, у мене ще й був ковід з пневмонією, але у лікарню я не лягав, – розповідає ветеран. І зізнається про свою тодішню особисту мету. – У мене на окупованій території залишились домашні тварини. Ворог захопив частину Ірпеня, де стояв мій будинок, а у ньому були три кицьки. І я пообіцяв собі, що поки не врятую моїх кішок, нікуди звідси не піду. Зрештою виявилося, що будинок мій розбитий вщент, він тепер вже тільки під знос, але мої кішечки вижили».
21 березня, коли окупанти штурмували Ірпінь, Денис Дудник був поранений. Цей день він згадує із сарказмом, каже – життя йому та побратимам врятувало те, що росіяни залишалися собою навіть під час війни.
«У той самий бій 21 березня росіяни значно переважали нас за силою, а наше підкріплення ще тільки було на підході. Коли ми відійшли за запасні позиції, у нас було мало боєкомплекту і майже всі ми були вже поранені. Теоретично росіяни могли прийти і добити нас, але замість цього вони пішли по будинках мародерити. Тобто нас врятувала їхня жадібність. Замість того аби виконувати бойове завдання, вони просто займалися мародерством», – згадує ветеран.
«Вдруге «вивіз» себе і вирішив допомагати іншим»
Поранення, отримане Денисом Дудником під час штурму росіянами Ірпеня виявилося таким, що дозволило невдовзі повернутися у стрій. Знову опинившись в Ірпені Дудник із побратимами патрулювали місто, у яке почали повертатися мирні жителі.
«Я ж почувався приблизно так само, як і після 2014 року – отримав контузію і знову почалися флешбеки, панічні атаки. Але цього разу я швидко їх позбувся, вже знав, що потрібно робити», – згадує ветеран.
Після того, як українські захисники прогнали окупантів з Київщини, Денис повернувся до мирного життя і став розмірковувати, чим займатися далі. Його майстерню з виготовлення ножів зруйнували окупанти і відновлювати її бажання тоді не було.
«Після того, як я зміг самого себе «вивезти» зі складного стану після Ірпеня, я зрозумів, що хочу допомагати іншим. Тому взяв участь у конкурсі проєктів від Українського ветеранського фонду. Виграні гроші підуть на відкриття хабу психологічної допомоги», – пояснює Денис.
Хаб «Танто» надаватиме психологічні послуги, необхідні військовим та цивільним під час війни. Програми хабу включають: відновлення ресурсного стану чоловіків, підтримку ресурсного стану для жінок, підтримку при втраті тощо. Займатимуться цим досвідчені психологи. Головна мета – підтримка психіки та набуття нових ментальних навичок мешканців громад Бучанського району та Ірпеня у воєнний та постовоєнний періоди, у груповому та індивідуальному форматах.
У планах також – запуск онлайн-програм підтримки для тих, хто не може приїхати в Ірпінь.
Коментарі — 0
