Відвів літак від житлових будинків: історія загиблого пілота-аса

На Донеччині, де тривають важкі бої з російськими окупантами, виконуючи завдання загинув льотчик-герой, командир ескадрильї майор Данило Мурашко. Воїнові було лише 24 роки. Командир загиблого Ростислав розповів про те, яким хлопець був за життя, як всього за кілька місяців він став справжнім асом своєї справи і як наполегливо працював, щоб Україна стала на крок ближчою до перемоги.

На початку повномасштабної війни, попри мінімальний бойовий досвід, Данило і його товариші стали бойовим кістяком підрозділу. Спочатку вони проходили навчання, а у квітні-травні їх відправили «на точку» до Ростислава. Більш досвідчені льотчики тоді не тільки виконували бойовий політ, а й допомагали навчати молодь. Про це пише Армія Inform.

Настав час, коли треба було навчати нових ведучих, бо їх ставало дедалі менше. Тоді вибір упав на Данила.

«Спочатку він нервував, пояснював мені кожен елемент польоту. Щось йому давалося легше, щось важче. Приміром, я летів на висоті 30-40 метрів, а він – 60-70. Каже: «Палич, вибач! Знаю, що це небезпечно, але я поки що не можу знизитися, відчуваю, що можу не впоратися… Це була максимально чесна і максимально правильна відповідь! Але він справді дуже швидко вчився. Минуло зовсім небагато часу, як він отримав на горіхи якраз за гранично малу висоту. Кажу йому: «Данька, це, звичайно, добре, що ти вже такий ас, але ж треба думати про безпеку!» Він ніколи не сперечався. Накосячив – уважно вислухав, «виправлюсь», – сказав Ростислав.

Він додав, що від Данила ніколи не можна було почути «Не полечу, втомився, хочу додому». На першому місці в нього була війна, без різниці на якому напрямі. Він воював за всіх українців.

27 січня, за кілька годин до початку сутінків, Ростислав отримав дві цілі. Одну з них віддав хлопцям, які відповідали за цей напрямок, іншу він взяв собі. Раптом він помітив, що Данило сидить без настрою.

– Данько, чому сумний?

– Вчора не літав, позавчора не літав… Виходить, і сьогодні вже не політаю…

– Та не бурчи! Завтра буде погода, будуть нові завдання.

– Можливо, сьогодні? Я встигну!

– Ні, в сутінках повертатися не будеш…

Потім він подався збиратися далі, але знову звернув увагу на Данила.

– Ну добре! Умовив, пішли разом!

«Вилетіли, вже підходили до бойового курсу, радіолокаційно спостерігали винищувач противника на дальності, яка була безпечна для продовження польоту, звичайно, з використанням певних тактичних прийомів. Ми були вже недалеко від Краматорська, коли в Даньку прилетіла ракета типу повітря-повітря з боку противника», – додав він.

Попереду був населений пункт. Данилу вдалося відвернути літак. Після катапультування забракло висоти, навіть для розкриття парашута.

«Я відвернув!» Це єдине, що встиг прокричати Даня. Я летів першим, він був за мною. Спочатку навіть майнула думка, можливо, виконує маневр… Тоді глянув у дзеркало і побачив влучання ракети. Ось і все…», – з гіркотою згадує Ростислав.

Загибель Дані стала для Ростислава надзвичайно тяжкою втратою. Проте він впевнений:«Данька б не хотів, аби ми опустили руки. Будемо й далі змінювати тактику й проганяти наволоч із нашої землі! Із такими хлопцями, як у моєму підпорядкуванні, ми точно переможемо!»

Нагадаємо, що Данило Мурашко загинув у Краматорському районі Донецької області під час виконання бойового завдання 27 січня.