Про наслідки некомпетентних втручань у зовнішньополітичну діяльність
На добробут та розквіт
може розраховувати лише та держава,
в якій хліб випікає пекар,
а швець латає чоботи
Відчайдушний опір та самовіддана боротьба проти російської широкомасштабної навали виявили надзвичайну важливість роботи дипломатичної служби України на міжнародному фронті. Згуртувавши в протистоянні агресору все прогресивне світове співтовариство, дипломатична служба разом зі Збройними силами тримає стійку оборону й створює надійне підґрунтя для витіснення окупантів з нашої землі, знесилюючи злочинний режим до повного усунення з міжнародної політичної арени.
Професійний та патріотичний підбір однодумців, об’єднаних відданістю своїй Вітчизні та неочікуваною підступністю ворога, дозволив Дмитру Кулебі створити сильну інституцію, готову до непередбачених викликів та адекватних креативних дій у зовнішньополітичному строю боротьби з підлим агресором.
Однак, мало бути згуртованим всередині відомства, якщо немає змоги позбутися споконвічного для дипломатичної служби гальма, – традиційного призначення з владного боку некомпетентних хоча колись впливових функціонерів. Дуже прикро, що призначення послами «відставників першої категорії» відбувається і зараз в умовах, коли роль дипломатії стає все більш значущою.
Ще не вщухли пристрасті довкола призначення послом України у Болгарії сексопатолога, яка досі займає цю посаду, очевидно, завдяки професійній роботі її підлеглих, суспільну довіру до міжнародної кадрової політики, начебто ніхто відновлювати не збирається.
Керівник Офісу президента, коментуючи окремі призначення глав наших дипустанов фахівців з-поза системи МЗС, навів приклад успішності роботи посла України в США, яка не є кадровим дипломатом. У цьому є своя правда, проте нагадує оправдання глави метеослужби, який спростовував звинувачення у частих помилкових прогнозах тим, що іноді їхні передбачення були правильними.
Та й погодьтесь, наскільки нехарактерним є такий приклад, бо саме політика США щодо України нині навряд чи залежить від нашого посла. А ось в державах, що досі ще вагаються, – суттєво.
Очевидно не з ініціативи МЗС під час запеклої війни з агресором керівниками дипустанов України в Словенії і Таджикистані призначено здавалось би дуже необхідних нашій армії сьогодні кадрових військових, зокрема екс-міністра оборони Андрія Тарана та екс-керівника зовнішньої розвідки Валерія Євдокимова. Попри відсутність підготовки та обізнаності в дипломатичній роботі, згадані «відставники» напевне ефективніше могли б бути використаними для оборони своєї держави, чому вони навчалися, служили і в чому присягалися народу України. Таке призначення, здається, переходить межу некваліфікованого підбору кадрів, торкаючись кримінальних аспектів.
Від правильної зовнішньої політики сьогодні залежить мир, безпека, життя людей, воля та добробут нашого народу
В умовах повномасштабної війни саме посол України має забезпечити просування наших інтересів та правдиве інформування про реальні події, загарбницьку політику та фашизм колишнього союзника; має бути здатним до комунікації, що неможливо робити без необхідного досвіду, набутих роками знань та досконалого володіння іноземними мовами. Сьогоднішня зміна світових дипломатичних реалій робить ці вимоги вкрай гострими.
Якщо в Словенії немає нагальної потреби переконувати в необхідності підтримки України, то Таджикистан у цьому контексті потребує активної роботи, при відсутності у посольстві жодного дипломата зі знанням мови країни перебування, а посол з іноземних володіє лише мовою агресора. Погодьтесь, що переконання у злочинних діях російських загарбників їхньою мовою навряд чи має необхідний ефект. Та й спілкуватися нині послу треба з послами західних, а не пострадянських країн.
Звільнені через припинення фінансування місцеві перекладачі так і не були поновлені після його відновлення, бо пріоритетними з приїздом посла вже були посади не перекладачів, а водія, садовода та секретаря посла. Відповідно, офіційна сторінка Facebook посольства з приїздом посла перестала вестись таджицькою і англійською мовами, а тільки українською і російською, що суттєво обмежило як кількість, так і категорії читачів.
Стосовно інших дипломатів посольства, зокрема сильного «другого номера», який мав би допомогти послу активно працювати, то це якраз той випадок, коли некомпетентність та страх втратити «тепле» місце не допускає ніяких ризикованих рішень, що обумовлює як власну пасивність, так і блокування будь-яких ініціатив аж до повного відсторонення дипломатів від контактів з посадовими особами чи іноземними колегами. А така позиція завжди використовується протилежною стороною. У підсумку все завершується заміною кадрових дипломатів на «своїх людей» при мовчазній згоді МЗС.
А сам призначений «зверху» посол України в Таджикистані за рік перебування на посаді жодного разу (крім церемонії вручення вірчих грамот) не зустрічався ні з президентом, ні з прем’єр-міністром, ні з головами палат парламенту чи депутатами, ні з міністром закордонних справ чи його заступниками. У своєму інтерв’ю агенції «Авеста» 8 лютого 2023 року наш посол розповідав про «війну за незалежність, яку веде український народ», (неначе сам з собою), жодним словом не згадуючи агресора, що повністю відповідає нинішній позиції Таджикистану стосовно російської війни проти України.
Тому не дивно, що, визнаючи як член міжнародних організацій принципи суверенітету і територіальної цілісності, Таджикистан жодного разу офіційно не підтримав України в боротьбі з агресором, утримувався або ухилявся від голосування за ініційовані Україною резолюції. Проте впевнено проголосував «проти» Резолюції щодо призупинення членства Росії у Раді з прав людини.
За час російської агресії ця країна не надала нашій державі жодної військової чи гуманітарної допомоги, незважаючи на те що уряд України допомагав Таджикистану в подоланні наслідків стихійних лих у 2008 і 2010 роках. Водночас, Афганістану та Пакистану Таджикистан за цей період надавав неодноразову гуманітарну допомогу.
Мізерний двосторонній товарообіг між Україною і Таджикистаном з часу російської агресії та блокування транспортних комунікацій практично знизився до нуля. Від участі України у розвитку своєї енергетичної інфраструктури Таджикистан відмовився, віддаючи тепер перевагу європейським компаніям.
Якщо в когось є надії на відновлення з часом політичних відносин через зміни орієнтирів, то важко навіть уявити, що президент, який готує своїм наступником рідного сина, поведе країну шляхом демократичного розвитку.
Водночас, таджицько-російські відносини з часу повномасштабної агресії РФ проти України розвивалися більш активно ніж будь-коли раніше. Президент, міністр закордонних справ, міністр економіки та інші керівники відомств Таджикистану за цей час неодноразово відвідували з візитами Москву і Санкт-Петербург. У свою чергу російські президент, прем’єр-міністр, міністри економіки, освіти та культури за цей час неодноразово здійснювали візити до Таджикистану. Відбулися три російсько-таджицьких економічних бізнес-форуми та дні культури Таджикистану в Москві. У серпні 2022 року за участю обох президентів в Таджикистані було відкрито п’ять російських шкіл.
Нинішня політика РФ оголила сутність удаваного братання російських сателітів, наглядно показавши, що такі країни, як Таджикистан, навіть в далекоглядній перспективі будуть залежними від агресора і ніколи не сприйматимуть Україну своїм партнером.
Аналогічна ситуація серед держав Центральної Азії також в Киргизстані та Узбекистані, хоча вона дещо згладжується завдяки призначенням послами туди кадрових дипломатів, котрі вміють працювати в несприятливих і екстремальних умовах. Проте ці держави, виступаючи за мирне врегулювання «конфлікту», підтримували Україну не активніше ніж Таджикистан та голосували в міжнародних організаціях завжди з оглядкою на реакцію РФ. Нинішній союзник Таджикистану – Узбекистан, хоч і закликав до припинення військових дій, завжди займав нейтральну позицію щодо України і висловлював розуміння діям Росії.
Прихильним ставленням Киргизстану до України було лише те, що іноді війну він назвав війною і закликав до мирного вирішення все ж таки «конфлікту».
Туркменістан, прикриваючись проголошеним статусом нейтралітету, поширює нейтральне ставлення і до війни, агресії, вбивств мирних людей та інших злочинних діянь. Неодноразово туркменські чиновники звинувачували Захід «в провокації війни в Україні».
Пріоритетними з приїздом посла вже були посади не перекладачів, а водія, садовода та секретаря посла
Особливі стосунки України з цією державою були свого часу за посла Вадима Чупруна, котрий активно впроваджував там український досвід, залучивши наші підприємства до будівництва транспортної інфраструктури та комунікаційних споруд, а також до розвитку сільського господарства Туркменістану. Тоді в країні перебування його вважали одинадцятим віце-прем’єр-міністром.
Взамін Україна отримувала дешевий туркменський газ, розраховуючись за нього різноманітною продукцією народного господарства, як тоді жартували «калошами».
Все змінилося з призначенням послом у Туркменістані Віктора Майка – ставленика режиму Януковича, який швидко вижив з довіреної йому країни усі українські компанії- попередники, крім «Інтербудмонтаж», якою свого часу сам керував, та замінив їх донецькими: «Альткомом» і «Євроазійським трубопровідним консорціумом».
Про туркменський газ чи якісь державні інтереси зразу ж забулося. Уся робота посольства зосереджувалася на забезпеченні діяльності згаданих фірм заради фінансування передвиборчої компанії проросійського претендента і наповнення власних кишень. Не дивно, що зразу ж після інавгурації Януковича Майко зайняв прибуткову посаду заступника глави МЗС з питань економіки.
Але недовго цей режим проіснував, хоча встиг завдати немалої шкоди. Після Революції Гідності Віктор Майко, як і Руслан Демченко, потрапили під люстрацію і були звільнені, тому вже ніхто не думав побачити їх на державній, тим паче на дипломатичній службі, якби не чергові призначення з владного боку. Віктора Майка «хтось» запропонував тим же послом у ту ж країну. Таким чином, наперекір судженням відомого філософа він «двічі зайшов в одну і туж річку». Виявляється, у нашій державі це можливо, у нас про це є інша байка: «…і щуку кинули у річку». Завдяки такому призначенню посольство знову працює виключно на вже згадані компанії та кишені.
Казахстан є єдиною країною в Центральній Азії, де в найближчій перспективі варто було б залишити функціонування нашої дипустанови, в першу чергу з огляду на економічну складову, поширивши її діяльність на весь центрально-азійський регіон. Казахстан зразу ж після російського повномасштабного вторгнення називав війну війною і закликав до мирних переговорів, вважаючи, що Україна має залишатися незалежною державою.
Це далеко не всі, а лише окремі випадки участі призначенців з-поза системи МЗС у зовнішньополітичній діяльності, однак вони наглядно свідчить про шкоду, яку завдають традиційно негативні підходи до кадрової політики у зовнішньополітичній сфері.
Чудова ініціатива міністра закордонних справ України щодо відкриття посольств в нових досі байдужих до України державах, безумовно має розширити число наших прихильників і зміцнити підтримку українських намірів у формуванні новітньої глобальної системи міжнародної безпеки та реформуванні застарілих механізмів міжнародних інституцій. Однак реалізація цієї ідеї потребує значних коштів, які по крихтах збираються шляхом відкликання професійних дипломатів, позбавляючи дипслужбу кваліфікованих фахівців. Хоча на поверхню випливає очевидне запитання: заради чого ми маємо з нині обмеженого бюджету фінансувати посольства в низці країн, які добре знають Україну, але, незважаючи на всі зусилля дипломатії, вперто намагаються не помічати ні агресії, ні вбивств мирних людей, ні порушень міжнародного права, нехтують принципами, які як члени ООН мали б відстоювати. А обґрунтовують вони таку позицію надуманим «стратегічним партнерством» з країною агресором і терористом, хоча до війни їхній теперішній «партнер» своїх нинішніх «союзників» не помічав і жодного двостороннього документа про підтвердження такого статусу не підписував.
На жаль, вважається, що посол – це посада політична, призначення на яку не може визначатися тільки фаховими критеріями, що і використовується функціонерами для привласнення собі права на заповнення своїми кадрами вищих дипломатичних посад. Однак, керуватися лише фактором політичної лояльності при формуванні відносин з іншою державою, а той ще гірше –меркантильними інтересами, нині недопустимо. А саме такими були останніми роками призначення послів, в яких не видно жодного фахового чи політичного обґрунтування з боку МЗС України.
Хіба може некомпетентний чиновник без жодного досвіду дипломатичної роботи призначатися у представництва міжнародних організацій, а той послом у надзвичайно важливі для нас Швейцарію, Китай чи Велику Британію?
На жаль, вважається, що посол – посада політична, що і використовується функціонерами
Разом з тим, дипломатична служба наразі стає притулком для неспроможних чиновників і злодіїв або для прикриття помилок влади, тільки не органом, покликаним реалізовувати свої функції.
А як може МЗС України виконувати покладені на нього завдання, якщо питання його комплектації, вирішує «хтось» збоку чи зверху. Однак відповідати за помилки зовнішньополітичної діяльності цей «хтось» ніколи не буде, він завжди заховається від покарання тільки «запахне смаженим». Пригадайте скандал із «Вагнергейтом», коли державного значення операція була перенесена некомпетентними чиновниками, які потім самі відхрещувалися від причетності, заявляючи, що у них немає таких повноважень. Чи відповідатиме хтось за поїздку перед війною президента в Оман? Чи згадає зараз Давид Арахамія як на початку повномасштабної російської агресії він пропонував «стратегічне партнерство» з Китаєм? Він і зараз продовжує розголошувати інформацію про таємні міждержавні переговори з російською стороною, суті яких, судячи з його ж коментарів, не розуміє, хоча кимось уповноважувався на офіційну в них участь.
Ні! Відповідальність завжди нестиме МЗС України.
Нині некомпетентні рішення з питань зовнішньої політики чи призначення послами фахівців з-поза меж МЗС є вкрай неприйнятними підходом. Це на кшталт нещодавніх пропозиції депутатки Безуглої «міняти коней на переправі» та ще й успішних і аж ніяк не рядових.
Зовнішньополітична робота – це не політична пенсія, не притулок для злочинців і не місце для власного збагачення. Від правильної зовнішньої політики сьогодні залежить мир, безпека, життя людей, воля та добробут нашого народу.
Крім консолідації всього прогресивного світу довкола перемоги України, на порядку денному зовнішньополітичної служби залишається важливе завдання – кваліфіковане кадрове посилення штату МЗС України разом із закордонними дипломатичними установами заради формування сильної фахової інституції, незалежної від історичних викликів і політичної кон’юнктури, а також від прорахунків влади чи її забаганок.
Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома». Відповідальність за матеріали в розділі «Думки вголос» несуть автори текстів. «Главком» готовий надати слово усім, кого згадано у цьому матеріалі
Коментарі — 0
