Україно-ізраїльський тупик: чи є шанс помиритися?

Російський диктатор Володимир Путін днями відзначився новою порцією псевдоісторичних антисемітських фантазій. Він вчергове зробив акцент на єврейському походженні українського президента Володимира Зеленського і зробив висновки, що це не український народ, а «західні куратори» підступно поставили таку людину на чолі України. Потрібно їм це було, аби «прикривати героїзацію нацизму та тих, хто очолював Голокост в Україні».

Але путінські випади щодо єврейського походження Зеленського, навіть зі згадками Голокосту в контексті кривавої «спецоперації», офіційні особи Ізраїлю вперто ігнорують. Формально кремлівський диктатор майже не зачіпає Ізраїль (крім абстрактних посилань на якісь коментарі якихось громадян цієї країни в інтернеті), але така глухота Єрусалиму до відвертого анисемітизму Путіна має й інші пояснення.

Дипломатична війна

«Україно-ізраїльські відносини наразі перебувають на найнижчій точці в своїй історії». Це цитата синхронно звучить від впливових дипломатів по обидва боки україно-ізраїльських справ. І так сталося, що стосунки ці різко погіршилися саме після російського вторгнення у 2022 році. Україна не приховує, що бажала б отримати від Ізраїлю, який не з чуток знає, що таке війна, більше допомоги. Проте той всіляко відмежовується від конфлікту через небажання псувати відносини з Москвою. При цьому на словах ізраїльський уряд, як і більшість населення країни, висловлює підтримку України і запевняє, що всіляко допомагає їй невоєнними програмами – зокрема, з охорони здоров’я.

Градус звинувачень між Києвом та Єрусалимом особливо підскочив напередодні Рош га-Шана – юдейського Нового Року, який хасиди традиційно святкують в Умані: у місті поховано головного пророка та засновника брацлавського хасидизму Раббі Нахмана. Цього разу паломництво опинилося під загрозою. І не через війну, яка не завадила минулого року приїхати до України понад 23 тис. паломникам, а через дипломатичний скандал.

В ЗМІ з’явилася інформація, що Київ готується до скасування безвізового режиму між країнами, якщо Ізраїль не припинить практику масової депортації прибулих громадян України прямо з аеропорту Бен-Гуріон. Згодом український посол в Ізраїлі Євген Корнійчук уточнив, що йдеться не про скасування, а про призупинення безвізу. А в інтерв’ю «Главкому», яке спричинило резонанс по обидві сторони, пояснив, чому є прихильником жорстких методів у відповідь на «плювки в обличчя».

В українському МЗС не приховують, що час для постановки таких радикальних умов було обрано невипадково. Саме зараз – найкращий момент для тиску на уряд Беньяміна Нетаньягу, який вважається більш релігійно чутливим, ніж попередній Кабінет. Попри численні запевнення ізраїльської сторони, що вона й сама не зацікавлена в масовому вояжі своїх громадян у небезпечну Україну, Нетаньягу таки домігся телефонної розмови з Володимиром Зеленським. Мова йшла якраз про гарантії, що хасидам, які бажають дістатися Умані на свято, не будуть створюватися перепони. Окрім того, як повідомила президентська пресслужба, сторони обговорили можливі шляхи підтримки з боку Ізраїлю у протидії вторгненню Росії, проблему збільшення кількості відмов громадянам України у в’їзді до Ізраїлю та взаємодію країн на міжнародній арені.

Але однією такою розмовою всі проблемні питання, яких вдосталь накопичилося в україно-ізраїльських відносинах, навряд чи можна вирішити. «Главком» розбирався, в чому ж полягають взаємні претензії країн з давніми зв’язками та як з нинішньої непростої ситуації вийти.

Що не влаштовує Київ?

Формально досягнутий безвіз між Україною та Ізраїлем давав збої і до початку повномасштабної війни: розповіді про те, як громадян України годинами тримають в ізраїльських аеропортах були не поодинокими. Після лютого 2022 року Ізраїль взагалі запровадив для українців електронні візи (Єрусалим називав їх анкетами), які, щоправда, згодом були скасовані. Втім, тих, кого ізраїльські прикордонники запідозрять у бажанні нелегально осісти в країні, навіть за наявності в ній родичів та друзів, масово завертають як нелегалів вже прямо з аеропорту. 

Головний аеропорт Ізраїлю Бен-Гуріон дістав «славу» одного з найбільш недружелюбних

фото з відкритих джерел

За даними українського посольства, якщо за минулий рік таку відмову у в’їзді отримали 2705 наших громадян, то лише за перше півріччя цього року – 2037. При цьому співробітники ізраїльської міграційної служби поводяться дуже зухвало. Коли відсоток депортованих досяг 10%, Київ пригрозив призупиненням безвізового режиму. Ізраїльська сторона запевняє, що така прискіпливість місцевих міграційників стосується не тільки українців і взагалі справжній процент відмов менший. Хоча це насправді маніпуляція цифрами – через те, що в загальну статистику, на базі якої проводяться такі «розрахунки», включаються й ті українці, які мають ізраїльський паспорт і право на постійне проживання.

«Традиціям» хамського та непрогнозованого ставлення прикордонників в аеропорту Бен-Гуріон до гостей країни вже багато років, але з часом ситуація тільки погіршується.

Україна давно просить у Ізраїлю, який відомий своєю легендарною системою протиракетної оборони «Залізний купол», оборонну зброю – якщо не «Купол», то хоча б менш розкручені системи Barak и Spyder. Вони б могли допомогти України захиститися від іранських безпілотників та балістичних ракет. Але навіть попри залучення у процес перемовин Сполучених Штатів, Єрусалим каже вперте «ні». Пояснення такої позиції зазвичай доволі однотипні: мовляв, Ізраїль, що не є членом НАТО, сам перебуває в кільці ворогів, і до того ж, принципово не продає зброю країнам, які перебувають у «гарячій фазі» конфлікту (хоча в ізраїльського уряду не має таких застережень щодо, наприклад Азербайджану чи Грузії – країн з конфліктами, але, які, на думку Єрусалиму, вже «заморожені»).

Цікаво й те, що одна з негласних відповідей ізраїльтян на претензії української сторони полягає в тому, що до великої війни Київ не поспішав купувати зброю у Ізраїлю, віддаючи перевагу іншим постачальникам та каналам з корупційною складовою.  

Ізраїль відмовився надавати Україні свою систему протиракетної оборони «Залізний купол»

фото з відкритих джерел

Окрема тема – відносини з Росією, до якої нинішній ізраїльський прем’єр Беньямін Нетаньягу має давні симпатії. Вони, схоже, не вивітрилися з початком кровожерливого вторгнення в Україну. Якщо шукати практичне обґрунтування такій залежності від Кремля, то ізраїльський прем’єр пояснював її так: «У нас тісний військовий «кордон» з Росією. Наші пілоти літають поруч з російськими пілотами в небі Сирії. І я вважаю важливим, щоб ми зберігали нашу свободу дій проти спроб Ірану створити військові позиції на нашому північному кордоні».

Найбільше Київ розлютили заяви Нетаньягу про те, що ізраїльська зброя у разі її поставок в Україну може потрапити до рук головного ворога Ізраїлю – Ірану. Українське посольство прямо звинуватило уряд Нетаньягу в проросійських симпатіях. Про що казати, якщо Київ досі не отримав від Ізраїлю не те що зенітно-ракетні комплекси, а й давно анонсовану та обіцяну систему смарт-оповіщення пуску ракет та дронів, яка дозволила б більш точково оголошувати повітряну тривогу. Єдина «воєнна допомога», яка наразі надходить від Ізраїлю, – це непереслідування своїх громадян, які воюють за Україну.

На відміну від багатьох інших країн цивілізованого світу, до яких Ізраїль себе зараховує, він так і не приєднався до санкцій проти Росії, ба більше – тільки наростив двосторонню торгівлю з агресоркою протягом останніх двох років. Буквально на днях країни підписали міжурядову угоду в галузі спільного… кіновиробництва – зважаючи на те, який моторошний пропагандистський продукт видає останнім часом російська кіноіндустрія, можна тільки «привітати» ізраїльських кіношників з таким партнерством.

Росія та Ізраїль підписали угоду про спільне виробництво кіно

Посол Ізраїлю в Україні Михайло Бродський в інтерв’ю ZN.ua пояснює таку особливу співпрацю Ізраїлю з РФ тим, що ізраїльським законодавством не передбачено одностороннього запровадження санкцій. При цьому Ізраїль нібито не діє в обхід антиросійських санкцій, запроваджених на міжнародному рівні. При МЗС навіть створено спеціальний відділ, який відстежує, аби жодна державна структура Ізраїлю не порушувала обмежувальних заходів. А от з приватними компаніями, як визнає посол, «трохи складніше».

У неформальних розмовах ізраїльські можновладці, багато з яких володіють російською мовою, дуже часто наводять аналогії з часами, коли сама Україна перебувала в цілком нормальних ділових стосунках з ворожим до Ізраїлю Іраном. «Ідилія» тривала, поки той не збив український «Боїнг». А вже потім став пособником Росії у війні. Тож які претензії тепер до дружби Єрусалима з Москвою?

Тут причина очевидна – ізраїльтяни знову не бажають дражнити Росію. При цьому Ізраїль декларує, що не визнає анексії ані Криму, ані інших окупованих територій України. Цього року ця крига трохи скресла – Ізраїль вперше долучиться до парламентського саміту Кримської платформи, який відбудеться 24 жовтня у Празі. Від Кнесету на саміт приїдуть голова Комітету міжнародної політики і оборони Юлій Едельштейн та співголова групи Ізраїль–Україна Зеєв Елькін.

В українській столиці після початку повномасштабної війни побували не тільки європейські та американські, а й африканські лідери. Проте лідер Ізраїлю так і не спромігся цього зробити. У лютому цього року до Києва завітав міністр закордонних справ Елі Коен, але проривним його візит у відносинах між країнами не став. Після телефонної розмови між Зеленським та Нетаньягу виникли певні сподівання є на їхню можливу зустріч на полях Генасамблеї ООН, яка відбудеться цього місяця. За даними джерел «Главкома» на Банковій, сторони нині узгоджують деталі графіку обох лідерів.

Що дратує Єрусалим?

Ізраїль дуже болісно відреагував на те, що його посла Михайла Бродського не запросили на зустріч послів щодо реалізації «формули миру» Зеленського, яку влаштовував Офіс президента. Так звана «посольська нарада у Єрамка» особливо зачепила Єрусалим. А те, що на зустріч був запрошений навіть посол Бразилії, президент якої в пошуках власної «формули миру» пропонує Україні піти на неприйнятні територіальні поступки Кремлю, стало буквально публічним ляпасом послу Бродському.

Такий показово недипломатичний хід тільки підкреслює глибину прірви в нинішніх україно-ізраїльських відношеннях.

У середині серпня в ЗМІ з посиланням на неназвані джерела в РНБО з’явилася інформація, що український уряд нібито розглядає можливість виключення Ізраїлю з контактної групи з оборони України у форматі «Рамштайн». Ба більше, приводом для такої постановки питання стали підозри, що Ізраїль нібито зливає інформацію з таких зустрічей Росії. Жодних доказів цих «зливів» надано не було, як і взагалі не з’явилося офіційного підтвердження цим чуткам, але дуже сильний осад від них лишився. Особливо з огляду на те, що Ізраїль до участі в «Рамштайні» запрошувала не Україна, а в умисному розповсюдженні цих чуток Єрусалим підозрює саме її.

Великий скандал між Ізраїлем та Україною стався ще за попереднього прем’єрства Нетаньягу в 2016 році. Тоді ледь не в останній момент Ізраїль скасував візит до «землі обітованої» тодішнього українського прем’єр-міністра Володимира Гройсмана. Приводом для такого серйозного демаршу стала підтримка Україною резолюції Ради безпеки ООН з вимогою до Ізраїлю припинити поселенську діяльність на палестинських територіях. Хоча Нетаньягу мав перед цим голосуванням особисту розмову з президентом Петром Порошенком.

Україну та Ізраїль не вперше розсварило голосування за резолюції ООН

фото з відкритих джерел

Хмари у стосунках Зеленським та Нетаньягу також згустилися через «ООНівські» голосування. Так, за даними американських ЗМІ, Нетаньягу наприкінці минулого року в телефонній розмові з українським президентом просив, аби Україна проголосувала проти або утрималась стосовно чергової резолюції щодо зайнятих Ізраїлем палестинських територій. Зеленський зі свого боку просив про воєнну допомогу. Українська делегація в результаті взагалі не прийшла на голосування, чим все одно не задовольнила ізраїльського прем’єра. «Ізраїль просить нас голосувати за резолюції врозріз з нашими колегами з Євросоюзу, чого ми просто не можемо робити, якщо ми йдемо до ЄС. А сам нам за це нічого не обіцяє», – знизує плечима співрозмовник «Главкома» в українській делегації.

Українське посольство досі лишається в «старій столиці» Ізраїлю. Хоча такі ж претензії можна пред’явити й багатьом іншим країнам, амбосадори яких досі не переїхали в Єрусалим. Ізраїль зі свого боку закликає усіх орієнтуватися на США, які за Трампа ухвалили рішення про переїзд. Але до Києва чомусь в цьому питанні особлива прискіпливість.

І, мабуть, головна претензія, яку можна почути від офіційних ізраїльських осіб, – це невдоволення самою манерою поведінки української сторони. На думку ізраїльтян, надто вона публічна і різка: ледь не ультимативні заклики до надання зброї, відвертий шантаж із призупиненням безвізу. Конфіденти в уряді Ізраїлю своєю чергою запевняють, що якщо Київ все-таки зважиться на радикальні кроки щодо безвізу (призупинення), то справа з іншого боку дійде до повного розриву двосторонньої угоди. У такому випадку отримати візу десяткам тисяч охочих відвідати Ізраїль стане надзвичайно складно, бо ізраїльське посольство на столичному бульварі Лесі Українки буде просто не в змозі задовольнити такий запит. Та й старатися це робити, мабуть, не дуже буде.

Ізраїльська верхівка дивиться на затяжний холодний конфлікт з Києвом (принаймні робить такий вигляд) філософськи: мовляв, ми завжди будемо потрібні Україні після війни. І є ймовірність, що тоді доведеться мати справу вже з іншою української владою. В Єрусалимі є упевненість, що з нею буде домовитися простіше і загладити усі образи. Зараз же Єрусалим вважає, що і Володимир Зеленський, і голова Офісу президента Андрій Єрмак мають надто завищені особливі очікування від Ізраїлю, а тому часто реагують надто емоційно…

Що з цим робити?

«Ізраїль є заручником російських корупційних грошей»

Ольга Василевська-Смаглюк, народний депутат («Слуга народу»), член групи з міжпарламентських зв’язків з державою Ізраїль

Мені, звісно, хотілося б більше уваги Ізраїлю до проблем, які у нас є. Бо сам Ізраїль свого часу теж вимагав від світової громадськості справедливості та припинення геноциду. І це мені дуже нагадує сьогоднішню історію з Україною і поведінку нашої влади. Бо не можна зараз нічого не просити, не вимагати і не змінювати оцей настрій, коли всі дуже стурбовані і при цьому заплющили очі і нічого не роблять.

Те, що Ізраїль так себе поводить, дуже схоже на поведінку деяких європейських країн свого часу, які спочатку підтримували фашистів, дивлячись на страждання євреїв, а потім вже зрозуміли, що це неправильно. Таке враження, що в Ізраїлі всі сидять і мовчки чогось чекають: чи то Україна паде, чи Росія, і тоді вони визначаться – за червоних вони чи за білих.

Ізраїльське громадянське суспільство насправді дуже підтримує Україну – скільки інтерв'ю я не давала, всі на боці України. Думаю, Ізраїль є заручником бази в Сирії, яку контролює Росія, заручником Ірану через певні чинники, а також заручником російських корупційних грошей: починаючи від фінансування різних ізраїльських партій, завершуючи російськими олігархами, яких Ізраїль пригрів. Крім того, є інформація, що Ізраїль видає свої паспорти російським медіаперсонам, на кшталт Соловйова, виходячи з закону про повернення (Закон про повернення є правовою основою для надання ізраїльського громадянства євреям, що вирішили репатріюватися до Ізраїлю, – Ред.).

«Українській стороні потрібно трішки прийти до тями»

Шимон Бріман, історик та журналіст, експерт з ізраїльсько-українських відносин

Можливо, я вас здивую, але на сьогодні я взагалі не бачу жодного загострення відносин між Ізраїлем та Україною. На мій погляд, ця тема просто гіпертрофована та роздута у ЗМІ.

Понад 70% ізраїльтян підтримують Україну у цій війні та виступають за допомогу Україні, у бік Росії висловлюють підтримку лише близько 10%. У всій цій темі є особистий фактор президента України, який, як людина з єврейською душею, сподівався і, можливо, ще сподівається, на більше від Ізраїлю. Але Ізраїль виходить виключно з міркувань власної безпеки, тому що ми знаходимося в кільці ворогів. Всі наші кордони – це фактично фронти, і війна проти нас може початися в будь-який момент, до чого треба бути готовими. З огляду на це, Ізраїль не хоче додатково погіршувати ситуацію якоюсь відкритою сваркою з Російською Федерацією.

Тому обидва уряди Ізраїлю обрали політику надання допомоги Україні у гуманітарній та медичній сфері. Плюс політична підтримка – Ізраїль не визнав жодних анексій території України і постійно голосує за українські резолюції. Тобто українська сторона має до Ізраїлю завищені очікування, а реальність виявляється не такою, як хотілося б. І ось через це й виникає дискомфорт у київського керівництва.

Якщо зустріч Зеленського та Нетаньягу відбудеться на полях Генасамблеї ООН цього місяця, є вірогідність, що той же Зеленський дасть команду своєму МЗС якось знизити градус наїздів на Ізраїль. Тому що все залежить від рішення перших осіб у країні. Цілком можна і потрібно розмовляти з Ізраїлем в іншій формі. Українська дипломатія на цьому відрізку часу натомість обрала дуже різку манеру розмови, яка, можливо, сприймається нашим урядом як навіть хамська. Вашій стороні потрібно просто трішки прийти до тями і пом'якшити тон.

«Ізраїль звик, що він є єдиною країною, яка потерпала від війн»

Євген Корнійчук, посол України в Ізраїлі

Я вважаю, що кроком до пошуку компромісу може бути спілкування нашого вищого політичного керівництва. Адже керівник Ізраїлю – єдиний голова уряду демократичної країни, який ще не відвідав в Київ. Хоча переважна більшість лідерів відвідала вже не по одному разу з початку війни. І я пригадую вислів відомого метра міжнародної політики пана Кіссінджера, який вважав, що у Ізраїлю немає зовнішньої політики, а є тільки внутрішній інтерес, який трансформується в зовнішню політику.

І, власне, зараз одне з питань, яке цікавить ізраїльське керівництво, – безпечне паломництво хасидів до Умані. Тобто є практичні речі, про які вони воліють говорити. У нас небагато таких реперних точок є, але їх всі треба майстерно використовувати. Без шантажу, в спокійному режимі, але наполегливо. Інтереси наших сторін не завжди перетинаються, але завжди треба зважати інтереси партнерів і пам'ятати про власні. Решту питань ми зможемо вирішити. Просто Ізраїль звик до того, що він є єдиною країною, яка потерпала від війн, Голокосту, а тут, як виявилось, що ще такі країни є. 

 «Є дисонанс між позиціями суспільства та парламенту та позицією уряду»

Зеєв Елькін, депутат Кнесету, співголова Парламентської групи дружби Ізраїль – Україна

Я дуже шкодую, що наші відносини дійшли до такого рівня. Але я можу зрозуміти часткове розчарування української сторони, тому що дійсно є дуже великий дисонанс між позиціями ізраїльського суспільства, яке активно підтримує Україну, парламенту, де є дуже широка підтримка України, та позицією уряду. Там останні вісім місяців, дійсно, є багато проблем, і це призводить до того, що ситуація ускладнюється. І у багатьох депутатів у парламенті є багато питань до уряду, чому так відбувається. Є досить широкий консенсус між опозицією і частиною депутатів від коаліції, що Ізраїль має займати набагато активнішу позицію у підтримці України за всіма параметрами, і наш прем'єр-міністр має відвідати Київ. Не розумію, чому цього досі не сталося.

Цій темі приділяється велика увага, вона обговорювалася на спеціальних засіданнях підкомісії парламенту у закордонних справах, де її голова виступив із критикою уряду та заявив, що необхідна більш активна підтримка України. Думаю, що є певна залежність нинішнього прем'єра Ізраїлю від старих стереотипів, пов'язаних з російсько-ізраїльськими відносинами, російськими позиціями в Сирії та іншими моментами. Але мені здається, що він зав'яз у старій концепції і не до кінця розуміє, що з моменту початку російської агресії стосовно України за півтора року ситуація корінним чином змінилася і неможливо працювати у старих схемах. Будемо сподіватися на тиск парламенту, позицію більшості ЗМІ та громадської думки в Ізраїлі і позицію наших міжнародних партнерів, у першу чергу США та інших західних країн, які теж чекають від Ізраїлю більш активних дій. Ну, і є, звісно, українсько-ізраїльський діалог, який ведеться на різних рівнях. Сподіваюся, що поєднання цих чинників таки призведе уряд до зміни позицій.

Павло Вуєць, Микола Підвезяний, «Главком»