Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Переможець «Діамантової ліги» Андрій Проценко: Доця намагається повторити, як стрибає тато

    • Іван Вербицький
    • Розсилка
    Андрій Проценко з донькою Софією і дружиною Катериною - Переможець «Діамантової ліги» Андрій Проценко: Доця намагається повторити, як стрибає тато
    Андрій Проценко з донькою Софією і дружиною Катериною
    Фото з особистого архіву Андрія Проценка

    Розгорнене інтерв’ю українського легкоатлета, який створив сенсацію в Цюріху, «Главкому»

    Минулого четверга в швейцарському Цюріху 31-річному стрибунові у висоту з Херсона вдалося те, в що він не дуже вірив навіть сам. Проценко виграв фінал «Діамантової ліги», найпрестижнішого комерційного старту в легкоатлетичному календарі. Андрій зробив те, що не вдавалося українцям шість років, з того моменту, як схожим трофеєм заволодів інший «висотник» Богдан Бондаренко.



    Після прильоту додому тріумфатор відразу попрямував у рідне місто, щоб бодай на час присвятити себе сім’ї. Спочинок буде вельми коротким, адже на носі головний старт сезону – чемпіонат світу в катарській столиці Досі. Власне, емоціями від перемоги в Цюріху, очікуваннями від майбутньої світової першості, враженнями від двох своїх Олімпіад, розповідями про травми, специфіку підготовки і батьківське щастя Проценко в інтерв’ю «Главкому» й поділився.

    «Зараз начебто больових відчуттів немає»

    Андрію, невдовзі після перемоги ви через соцмережі подякували своєму тренерові Геннадієві Зуєву. Виглядає, що це щось особисте.

    Певною мірою так, адже тренер, мов другий батько – підкаже, допоможе. Таких результатів досяг найперше з його допомогою.

    Колись ви говорили, що разом з тренером багато експериментуєте. На цей раз теж без експериментів не обійшлося?

    У тому й річ, що зараз вирішили зупинитися і повернутися до старих підходів. Річ у тім, що не всі експерименти пішли на користь. Дещо спрацювало, а щось не дуже. Я був одним із перших спортсменів, яких Геннадій Зуєв почав тренувати. І відповідно всі його експерименти мене зачепили. Перші прорахунки трапилися ще до Олімпіади-2016 у Ріо-де-Жанейро. Але помітними вони стали в наступні сезони. Хоча й до Олімпіади у нас вийшов слабкий 2015 рік.

    З іншого боку, важко сказати, пов’язані невдачі з експериментами чи з травмами. Можливо, два в одному. Насправді, складно розібратися однозначно, через що саме в мене не виходило. Не виключено, розкритися мені заважали виключно травми.


    68758603_10220246586585800_796975480065490944_n
    Андрій Проценко з привезеним з Цюріха діамантом у компанії головного тренера збірної України з легкої атлетики В'ячеслава Тиртишника

    Мабуть, правду кажуть, що спортсменові ще повинно поталанити, щоб пік його можливостей співпав саме з олімпійським роком.

    Звичайно. Бо ж одна справа – пік підготовки. А з травмами не підгадаєш. Вони ніколи не бувають своєчасними. З минулого року ось начебто поступово видужую. Торік пошкодження теж непокоїли, весь сезон боліло коліно. На початку цього року під час підготовчого періоду дискомфорт трохи відчував, але загалом усе було гаразд, підготувався добре і зараз начебто больових відчуттів немає.

    «Директор нашої спортивної школи обіцяти вміє»

    На відміну від колеги за сектором Богдана Бондаренка, який пропустив майже два сезони, вам вдавалося уникати тривалих пауз у виступах.

    Максимум – пропускав зимовий сезон. Потреби берегтися не було. А зараз, коли до Олімпіади залишилося менше року, уже й немає сенсу. Хоча не виключаю, що зимовим сезоном пожертвую. Хоча попередній такий пропуск особливого ефекту не дав. Втім, радше зиму 2020-го пропустимо. Найбільше – зробимо пару стартів. Та про це ще думати рано. Найближчий місяць сконцентруюся на підготовці і виступі на чемпіонаті світу в Досі. Виступати до того часу вже не буду. Після перемоги в «Діамантовій лізі» ще стартував на турнірі в Берліні. Але там був просто спустошеним. Усі сили й емоції залишилися в Цюріху. Просто не зміг налаштуватися належним чином.

    Тобто, перед чемпіонатом світу найперше треба відновитися ментально?

    Так. Підтренуватися теж маю, але емоційна складова наразі першочергова. Поки тиждень перепочину вдома, у Херсоні. Повернувся в Україну у понеділок, а через тиждень відправляюся на збір у Чорноморськ на Одещині. Умови там, як для українських реалій, цілком придатні. В Чорноморську трохи тепліше, ніж у Херсоні. Але в нас взагалі немає де тренуватися, а там є стадіончик, тренажерний зал. Нехай у різних місцях, але є.


    70298401_383620305632265_7737489656551309312_n
    Андрій Проценко

    В Херсоні за стільки років над реконструкцією стадіону не задумуються?

    Нам обіцяють багато років, але далі балачок справа не йде. Були розмови, щоб зробити маленький майданчик на базі ШВСМ, але в підсумку ці кошти спрямували на інші потреби. Начебто закупили човни веслувальникам. У нас сильна веслувальна школа. Існував також варіант, що місто виділить десять чи 20 відсотків коштів, а решту витрат компенсують з державного бюджету. Але цей проект теж тільки проектом залишився. Не знаю, через що саме. Можу сказати, що директор Херсонської вищої школи спортивної майстерності обіцяти вміє. Мова про колишнього тренера збірної України з веслування на байдарках і каное (Олексія Мотова – авт.), який «прославився» скандалом після Олімпіади в Ріо-де-Жанейро.

    Над переїздом в інше місто не думали?

    Може, погодився б, але особливих пропозицій не було. Річ у тім, що в нас по Україні загалом умов для тренувань бракує. Більше стадіонів хіба на Західній Україні. Але повноцінних умов там теж бракує. Тому тримаюся рідного міста. Живу в Херсоні, а тренуюся під час виїзних зборів.   

    «2,32 м з першої спроби для медалі чемпіонату світу буде достатньо»

    Повернемося однак до теми чемпіонату світу. Помітив, що виступи на інших континентах даються вам непросто з точки зору акліматизації. У цьому аспекті можна згадати і чемпіонат світу-2011 у корейському Теґу, і світову першість-2015 у Пекіні, й Олімпіаду в Ріо-де-Жанейро…

    Азію виніс би за дужки. Річ у тім, що вони полюбляють проводити змагання в ранковий час. У нас це глибока ніч. Організм банально спить. З Катаром буде простіше, бо у нас однакові часові пояси. Інша справа, що там набагато спекотніше. Але надовго туди їхати не планую. До того ж, коли тепло, легше тримати організм розігрітим. Я вже виступав у Досі на етапах «Діамантової ліги» і особливих труднощів не відчував. Думаю, в денний час змагань проводити не будуть. Практика показує, що після п’ятої-шостої вечора, коли сонце заходить, температура падає градусів до 35-ти.

    Кажуть, що на стадіоні, на якому будете змагатися на чемпіонаті світу, встановлені кондиціонери…

    Теж про це чув, але особливостей наразі не знаю. Це новий стадіон, я у Досі виступав на іншому, повністю відкритому. Нова арена частково закрита, тому до специфіки доведеться прилаштовуватися вже на місці. Кондиціонери за ідеєю в усіх приміщеннях стоять стаціонарно. Через те трохи погано для організму, що високі перепади температур. Існує небезпека захворіти. Але то припущення.


    69447084_2617140221643543_3101419120214671360_n
    У 2014-му Андрій Проценко виграв у Цюріху срібло чемпіонату Європи, зараз - Діамантову лігу

    Колись ви бідкалися, що високим людям на кшталт вас важко даються тривалі авіаперельоти. В Доху летіти довго…

    Наскільки я знаю, ми летимо прямим рейсом катарських авіаліній, без пересадок. Це має бути хороша компанія, комфортні літаки. Місця для ніг має бути достатньо. Якщо летіти на лоукостах чи літаку МАУ, буде складніше (МАУ Проценко згадав не просто так, адже переліт з Берліна до Києва у понеділок затримався на годину, - авт.).

    На вашу думку, чинний чемпіон світу Мутаз Есса Баршим, якщо він відновиться після травми, матиме перевагу в зв’язку з тим, що виступатиме вдома?

    Мабуть, що так. Удома все ж легше. Для прикладу взяти німця Матеуша Пшибилка. У фіналі «Діамантової ліги» в Цюріху він показав скромний результат 2,20 м. А через два дні в Берліні стрибнув 2,30 і переміг. Причому в мене склалося враження, що Матеуш міг стрибати й вище. Тому в Досі можна чекати високих результатів не лише від Баршима, а й від іншого катарця Могамата Алламіне Гамді. Він теж здатен поборотися за найвищі місця.

    Хоча є й інший приклад. У тому ж Берліні німець Фальк Вендріх показав результат 2,19 м. Удома, в Берліні, де він часто тренується. Фактор рідних стін важливий, але не завжди спрацьовує.

    А повертаючись до Баршима, то важко сказати, на що він зараз здатен. Чомусь здається, що 2,30-2,32 він повинен брати, а цього для призового місця на чемпіонаті світу має бути достатньо.  

    2,30 буде достатньо для медалі?

    2,30, можливо, й ні. Але 2,32 м з першої спроби – достатньо. Як на мене, значно важче буде подолати кваліфікацію, бо в районі 2,30 стрибає значно більше людей, ніж місць у фіналі. Потрапити туди буде чи не складніше, ніж здобути медаль. Точніше, існує ризик віддати у кваліфікації забагато сил і не відновитися до фіналу. Хоча двох днів відпочинку між кваліфікаційним і фінальним стартом для відновлення начебто має бути достатньо.

    «Кого порадує четверта позиція?»

    Тепер, після перемоги в «Діамантовій лізі» у вас теж до себе вимоги підвищилися. Відчуваєте хвилювання?

    Виходити на чемпіонат світу зовсім спокійним неможливо за визначенням, скільки би схожих стартів у тебе за спиною не було. Але для мене це буде вже шостий чемпіонат світу в кар’єрі, тому вже приблизно розумію, чого очікувати. Перемога в «Діамантовій лізі» повинна додати впевненості у власних силах. Найперше буду налаштовуватися на проходження в фінал. А там буде видно.

    Та все ж головний старт чотириріччя – наступного року.

    Безумовно. Тому найперше хочеться виконати олімпійський норматив (2,33 м – авт.). З іншого боку, в мене зараз уже є всі шанси добратися на Ігри в Токіо за очками. Однак я не хотів би до того доводити. Хочеться виконати норматив і почуватися спокійно. Звісно, наступного року ще буде відбірний чемпіонат України, за підсумками якого визначиться, хто саме повинен представити нашу країну на Олімпіаді. Не знаю, чи відіграватиме він якусь роль, бо стрибнути 2,33 в нашій країні здатні одиниці. Більше трьох точно не назбирається.

    За вашими плечима вже дві Олімпіади. На першу, в Лондон-2012, ви їздили зовсім молодим, 24-річним…

    Ставив тоді перед собою мету – подолати кваліфікацію. Це мені вдалося. Стрибнув 2,29, потрапив у фінал. Але витратив чимало сил, за добу, яка давалася на відпочинок, відновитися не встиг. Важко було в фіналі. Та ще й мене там поставили першим у списку. Для мене це було незручно ще й тим, що не знав, за ким стрибаю наступну висоту. У Лондоні було прохолодно, я вдягнув кілька костюмів. Побачу, що хтось стрибає і поки роздягнуся – півхвилини минало. Паніка, поспіх – надто багато емоцій витратив на початкових висотах. Хоча оптимально 2,29 м міг стрибати і в фіналі. Втім, підсумковим дев’ятим місцем залишився задоволений.

    На наступній Олімпіаді ви були помітно вище. Однак засмутилися, мабуть, значно більше…

    Кого ж порадує четверта позиція? Зробив одну зайву спробу на висоті 2,29 м і, показавши рівний результат з Богданом Бондаренком (2,33 м – авт.), залишився четвертим. Так вже у мене вийшло – у кваліфікації стрибнув 2,29 з другої спроби і в фіналі. При цьому впевненість була, стрибалося добре. Але одна спроба виявилася вирішальною. Зараз у Цюріху історія теж ледь не повторилася. Усі висоти давалися легко, а на 2,29 трохи перечепився і спроба виявилася невдалою. Як наслідок, програвав австралійцеві Брендону Старку. Добре, що потім взяв 2,32.

    «Не думав, що можу виграти «Діамантову лігу»

    2,29, виходить, для вас рубіконна висота…

    Не лише у мене. У 2014-му, до речі, перед тим, як стрибнути 2,40 м у Лозанні, 2,29 теж з першої спроби збив. А крім мене, не відразу впоралися з цією висотою Баршим і Бондаренко. Втім, був впевнений у своїх силах і цю висоту пропустив, а стрибав уже 2,32. Мутаз і Богдан взяли 2,29 лише з третьої спроби. В підсумку Богдан тоді у мене, відстрибавши 2,40 м з другої спроби, все ж виграв.  Я взяв, 2,40 з третього заходу. Хоча мав тоді дуже сильну другу спробу. Трохи не пощастило. Третя спроба тоді, з моєї точки зору, вийшла навіть трохи гіршою. Але висоту взяв і це головне.

    2,40 метра стрибали лічені люди в історії. Коли долаєте цю висоту, відчуваєте щось особливе?

    Як на мене, відчуття ті ж, що й узяв 2,32 зараз у Цюріху, скажімо. Хіба готовність тоді була кращою. Втім, я й зараз почувався впевнено. Стрибнути вище завадили технічні прорахунки. Думаю, якщо їх усунути, 2,35 м можна стрибати легко. На 2,34 у Цюріху теж мав гарну спробу. Тільки трохи в довжину її зробив і не потрапив угору до кінця.


    69543012_2637907616240521_2538987406137229312_n
    Сім'я Проценків

    Тим не менш, трофей за перемогу в «Діамантовій лізі» зараз стоїть у вас удома. Можете в це повірити?

    Дивні відчуття. Зізнаюся, що навіть не думав про те, що можу перемогти. Відчув, що у мене непогано виходить уже в секторі, коли почали брати пробні висоти. З’явилися думка, що можу перемогти. Почав швиденько їх проганяти. Щоб менше було зайвих емоцій. Тому й так добре стрибалося.

    Трофей важкий, сім кілограмів. Поки що поставив його на полиці шафи, поруч із телевізором. Більше нікуди не поміщається – великий, об’ємний.    

    У зв’язку з насиченим змагальним графіком сім’ю, мабуть, бачите не так часто, як хотілося б. На збір до Чорноморська поїдете самі чи з дружиною й дитиною?

    Сам, хоча впродовж останнього сезону постійно з дружиною їздили. З одного боку, хочеться бути разом. З іншого ж – доньці Софії лише два з половиною рочки, постійно відволікаюся, важко сконцентруватися на роботі. Хоча, звісно, цікаво спостерігати за тим, як дитина росте, розвивається, вчиться говорити. Доця дивиться мої виступи по телевізору, вболіває. Навіть іноді пробує повторити мої стрибки (усміхається).     

    Іван Вербицький, «Главком»


    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ