Соломонове рішення. Як тренер «Шахтаря» програв гру, але виграв битву Ліги чемпіонів

Це саме той випадок, коли гра забувається, а залишається його величність результат. «Шахтар» не був ліпшим за «Аталанту» в жодному зі змагальних компонентів. У швидкості, пресингу, зарядженості на гру італійська команда все ж таки вирізнялася на тлі занадто академічного «Шахтаря». Якщо називати речі своїми іменами, то чемпіон України переважив бронзового призера чемпіонату Італії лише в двох компонентах: майже бездоганною грою голкіпера П’ятова і прихильністю Фортуни.

Певна річ, перший чинник – цілком об’єктивний і реальний. Андрій дійсно був на висоті, парирував пенальті, врятував ще як мінімум у трьох моментах. Так, пропустив не зовсім обов’язковий м’яч, проте ту свою помилку компенсував і виправив не один раз. А ось другий момент – то вже на мій розсуд. Здавалося, що за такої не надто переконливої й невиразної гри донеччани могли тішитися й нічиїй, проте везіння повернулося до них потрібним боком. Забивати м’яч на останніх секундах, та ще й переможний – то або велика заслуга, або велике везіння. У нашому випадку – друге.

Певна річ, що за виїзну перемогу над дійсно непростим опонентом «гірників» можна й треба похвалити. Незважаючи на те, що «Аталанта» програла в першому турі 0:4 від заґребського «Динамо», назвати цей колектив слабким аж ніяк не вийде. Найкраща атака минулого сезону Серії А – ось що це таке – «Аталанта». Та й у новому сезоні команда Ґасперіні тримається серед лідерів чемпіонату, багато забиває, радує яскравою й змістовною грою.

Вочевидь «берґамаскі» на міжнародній арені бракує єдиного – досвіду. Саме того, що є у «Шахтаря». Свої гулі й синці донеччани отримали вже давно, як і відтанцювали своє на граблях, а ось берґамці, які лише перший сезон грають у чемпіонській Лізі, мають на власній «шкірі»  відчути цей турнір. І зрозуміти, що він не завше справедливий до, здавалося, більш сильнішого.

Воротар Андрій П'ятов взяв пенальті і врятував донеччан ще не один раз

Та проблеми італійців нас не мають особливо турбувати. Як би складно не довелося чемпіонові України на «Сан-Сіро» (домашня арена «Аталанти» наразі реконструюється, відтак команда змушена проводити домашні поєдинки Ліги чемпіонів у сусідньому Мілані), яким би енерговитратним не виявився поєдинок для команди Луїша Каштру, головним підсумком цього візиту є перемога. Це такий собі залізобетонний аргумент, об який розіб’ються абсолютно всі витончені докази «Аталанти». Після цієї перемоги «Шахтар» знову у грі. І саме «гірників» тепер можна вважати чи не головним претендентом на другу сходинку в групі.

Проте, якщо все-таки спробувати віднайти здорові зерна для «Шахтаря» в тій майже суцільній тактичній полові, то їх буде насправді не надто небагато. Луїш Каштру з точки зору «як книжка пише» свого опонента не переграв. Чи не єдиний чинник на користь наставника «Шахтаря»  - він угадав із замінами. Саме гравці, що з’явилися на полі на останніх хвилинах гри, забезпечили гостям феноменальний результат: Додо видав майже ідеальну передачу на Соломона, а ізраїльтянин зіграв не за роками виважено, пошивши в дурні і оборонця, і воротаря.

Виокремлювати ще когось у складі «гірників» за підсумками гри з «Аталантою» навряд чи доречно. Якщо абстрагуватися від результату й зосередитися на тому, що залишиться в сухому залишку, то це буде щось на кшталт «уміла готувати, та не вміла подавати». Приблизно за таким алгоритмом зіграв «Шахтар» у першому турі чемпіонської Ліги проти «МанСіті», десь так діяли донеччани й проти команди із Берґамо. Не скажеш, що чемпіон України не вміє грати в футбол, проте свого звичного рівня він ще не демонструє. Та й невідповідність рівнів оборонної ланки і атакувальної впадає в око навіть пересічному глядачеві. «Гірники» проте продовжують нещадно експлуатувати свій бразильський «кулак», який має забезпечувати потрібний результат. Натомість оборона команди була і є справжньою Ахіллесовою п’ятою. Як у матчі проти «Манчестер Сіті», так і в поєдинку проти «Аталанти». Власне, як і в будь-якій грі міжнародного штибу.

Більшу частину матчу берґамці провели в наступі

В принципі, перед грою на «Сан-Сіро» головні побоювання стосовно команди Каштру були саме в розрізі її гри в захисті. «Аталанта» - нестандартна, непроста й колюча команда, яка вміє не лише чудово пресингувати чи забезпечувати собі оперативний простір, а й багато забивати, обігравати суперника один в один. За такого розкладу покладатися на Кривцова з Матвієнком якось не дуже вдається. Не вражають центрбеки «Шахтаря» особливою надійністю і нічого тут не вдієш. Проте менеджмент «Шахтаря» вперто працює над посиленням атаки, а про «глиняні ноги» команди якось не особливо піклується. А дарма. Бо якщо цього разу поталанило, іншого може й не пощастить. Фортуна ж – пані достоту примхлива: там, де щось сьогодні подарувала, завтра неодмінно забере. Тому на майбутнє дуже б хотілося, щоб «гірники» спиралися більше на власні чесноти, аніж на цю пані.

Наставник «помаранчево-чорних» перед грою прозоро натякнув, що поразка для обох команд не стане фатальною, мовляв, цей матч не матиме вирішального значення. Вочевидь Луїш Каштру трішки лукавив. А може, й не трішки. Проте, якщо відкинути всю цю дипломатію й поглянути на турнірну таблицю, стане очевидним, що поразка когось із опонентів запросто вибиває його із реальних претендентів на другу сходинку в групі (першу має посісти «МанСіті» - з цим твердженням погодились усі учасники квартету ще до початку змагань). На щастя для нас, у цій невтішній ролі опинилися італійці, яких у двох наступних турах чекає «спарка» з командою Ґвардіоли. Вочевидь, у «Шахтаря» на одного конкурента стане менше. А щоб нейтралізувати ще одного, донеччанам конче потрібно у двох найближчих турах брати максимум у грі з хорватським чемпіоном.   

Олександр Васильєв, для «Главкома»